Історія вчень про право і державу

§ 3. Соціалістичні вчення: Ш. Фур´є, А. Сен-Сімон, Р. Оуен

У противагу лібералам, що вітали нові явища в політичному житті європейських держав і США і прагнули до зміцнення конституційних основ держави, принципів громадянського суспільства для їх поступального руху до правового ладу, прихильники радикальних і швидких перетворень суспільства і держави розробляли проекти соціалістичного майбутнього.

Серед різноманітної за жанрами соціалістичної літератури 20— 40-х pp. XIX ст. виділялися своєю обґрунтованістю соціалістичні вчення Ш. Фур´є, А. Сен-Сімона і Р. Оуена. Загальним для їх творів було, по-перше, неприйняття і різка критика капіталізму, що розвивається, його пороків. Теоретики соціалізму доводили марність одних політичних реформ, пропонували радикальні, «прості», але всеохоплюючі перетворення існуючого ладу; по-друге, прагнення піднятися над гострим антагонізмом класів і облагодіяти все суспільство в цілому. Вони відкидали всякі революційні дії і свої надії пов´язували з мирною проповіддю переваг нового «розумного ладу спільності», з легкістю переходу до нього; по-третє, їх твори вирізнялися недооцінкою державних і правових інститутів у суспільних перетвореннях. Ключова роль приділялася колективістським началам у суспільній і господарській сфері життя людини і суспільства, моральним принципам у їх взаєминах.

Кожний з теоретиків соціалізму щиро вважав свою доктрину єдино науковою, правильною й ефективною. Проте їх вчення містять дійсно оригінальні здогадки, наукові осяяння, що представляють цінність для політичної і правової думки.

Французький соціаліст Шарль Фур´є (1772—1837) пишався тим, що відкрив загальні закони «чотирьох рухів» — соціального, тваринного, органічного і матеріального, які в суспільствідіють через гру різноманітних людських пристрастей. Зрозуміти їх і відкрити для них нові можливості, нові шляхи до гармонії людини і суспільства, вважав мислитель, значить знайти єдино вірний спосіб переходу до нового суспільства.

Пройшовши у своєму розвитку ряд фаз і історичних періодів, людство, згідно з Фур´є, вступило в період цивілізації. Але сучасна цивілізація — «світ дибки, соціальне пекло». Тут — «тиранія приватної власності стосовно мас». Держава завжди на боці багатих. Бідний клас «зовсім відтиснутий від влади, позбавлений політичної і соціальної свободи, фактично — і правосуддя». Який же спосіб вирішення всіх гострих політичних проблем пропонує Фур´є?

Вихід — у найпростішому і малому засобі («іноді досить найменших засобів, щоб зробити самі великі справи», — пише Фур´є): заснуванні землеробської асоціації (фаланги). Вона відповідає пристрасті людей до багатства і насолод, тому що колективна праця збільшує доход у три, п´ять, сім разів. Як промислово-землеробські об´єднання, організовані на кооперативних началах, подібно давньомакедонським військовим загонам (фалангам), вони вторгнуться в старезний прогнилий лад цивілізації і зруйнують його. Фаланги — ці осередки майбутнього асоціативного ладу, «соціє-тарного порядку» незабаром утворять цілу мережу, яка покриє країну, а в недалекому майбутньому — усі країни і континенти.

Фаланги, за проектом Фур´є, об´єднають від 800 до 1600 людей, відповідно до нахилів і пристрастей кожного («прогресивні серії груп за пристрастю»). Це автономні соціальні утворення, у внутрішнє життя яких не вправі втручатися чи опікувати центральна влада і її апарат. Внутрішнє життя фаланги регулюється лише нормами, установленими добровільно і колективно. її члени високо цінують рівність особистих свобод. Коли батьки сімейств побачать, що у взаєминах між окремими членами фаланг і окремих серій у них не терплять ніякого обману, «і що народ, настільки брехливий і настільки грубий при ладі цивілізації, у серіях стає блискучим правдивістю і чемністю, вони переймуться відразою до цього сімейного побуту, до цих міст, до цієї цивілізації, що є предметом їх нинішньої прихильності; вони захочуть асоціюватися у фаланзі серій і жити в її будинку».

Самим головним і єдино корисним правом людини з усіх прав соціаліст називає право на працю. Він вірно помітив, що без нього нічого не варті всі інші права. На його думку, справедливість вимагає і розкріпачення жінки, визнання їх прав.

Таким чином, новий «соцієтарний світ», як вважав Фур´є, перетворить не тільки саму людину, виправить її пристрасті й ідеали, але й увесь світ.

Інший французький теоретик соціалізму — Анрі де Сен-Сімон (1760—1825)´ свій проект майбутньої промислової системи заснував на концепції історичного прогресу.

Він ділив історію християнства на чотири стадії: 1) з виникнення християнства — до V ст. н. е.; 2) V-XIII ст.; 3) з ХНІ до 1789 p.; 4) з 1789 р. Сен-Сімон пророкував корінні політичні зміни в сьогоденні, четвертому періоді розвитку. Основи майбутнього суспільного ладу будуть відповідати інтересам величезної більшості населення, де восторжествує принцип божественної моралі: «усі люди повинні вбачати одне в одному братів, вони повинні любити одне одного і допомагати одне одному».

Політичні зміни, реорганізація суспільства, згідно з Сен-Сі-моном, відбудуться без участі народу. «Задача буде вирішена в його інтересах, але сам він залишиться осторонь, перебуваючи пасивним». Якщо на перших стадіях історичного прогресу панування в суспільстві, на його думку, належало священикам і феодалам, потім — юристам і метафізикам, то політична організація майбутнього суспільства буде підлегла владі вчених і промисловців. Вони «можуть організувати суспільство у відповідності зі своїми бажаннями і потребами, тому що вчені мають сили інтелектуальні, а промисловці мають у своєму розпорядженні сили матеріальні». Тим самим буде замінене сучасне суспільство, що знаходиться під ярмом дворян і богословів «тільки внаслідок старої звички».

Введення нової, «позитивної стадії» історії, пояснював Сен-Сімон, не вимагає руйнування традиційних державно-правових форм. Зберігаються інститути монархії, уряду і представницьких установ. Але вся повнота світської влади зосереджується в парламентській Раді промисловців і вчених. Вона перетворить країну в єдину централізовано керовану промислову асоціацію. Вона буде жити відповідно до розумно розробленого плану гармонійного розвитку всіх класів суспільства. В асоціації вони складуть три великі класи: хлібороби, фабриканти і торговці.

Промисловці займуть «головне становище» в суспільстві. До них Сен-Сімон відносить хлібороба, коваля, слюсаря, столяра, фабриканта, купця, візника, матроса торгового флоту. Промисловець — «це людина, яка трудиться для виробництва чи для доставки різним членам суспільства одного чи кількох матеріальних засобів, що задовольнять їх потреби чи схильності». У промисловому суспільстві установлять тверду централізацію виробництва, дисципліну, захистять його від марних витрат енергії і матеріальних засобів, максимально підвищать ефективність праці. Тим самим відпаде необхідність в обтяжливих для суспільства різного роду політичних інститутах із усіма їх численними установами і посадами.

Політика і управління, писав Сен-Сімон, будуть зведені переважно до простого адміністрування: управлінню речами і виробничими процесами. Вони доставлять «людям найбільшу міру суспільної й індивідуальної свободи», які будуть жити відповідно до божественної моралі. Проповідь устрою такого християнського суспільства і склало зміст «нового християнства» — нової релігії Сен-Сімона і сенсімоністів.

На думку теоретика соціалізму, ближче усього до промислового режиму французька й англійська нації. У Франції для його встановлення досить королівського ордонансу. «Коли французький народ установить у себе промисловий режим, англійський народ без затримки послідує його прикладу». Тоді припиняться всі нещастя, на які було приречене людство, «і всі народи на землі, користаючись заступництвом об´єднаних Франції й Англії, будуть швидко, один за одним, в міру розвитку їх цивілізації, переходити до промислового ладу». Такі ілюзії живив промисловий переворот, що починався.

У порівнянні зі своїми французькими сучасниками англійський соціаліст Роберт Оуен (1771 — 1858) виступив вже в період промислової революції і загострення класових конфліктів, що наклало відбиток на його погляди.

Основний закон природи людини і найбільшу істину, що відкриває шлях до розумного устрою світу, Оуен бачить у людському характері. Останній є результат взаємодії природної організації індивіда і навколишнього його середовища, яке грає у формуванні характеру головну роль. З цього закону природи людини він робив критичний висновок: якщо людина — продукт середовища, то в недоліках і пороках людей, у всіх соціальних лихах винне соціальне середовище. Таку нині створюють капіталістичні відносини, приватна власність, що породжують жадібність і ненависть, темряву і неуцтво народу, покалічені людські характери і долі.

Як і передові мислителі XVIII ст., Оуен ділив суспільні порядки на розумні, що відповідають людській природі, і нерозумні, не відповідні їй. Усю минулу історію мислитель розцінював як нерозумний період людського існування, обумовлений неуцтвом людей, що не знали закону, за яким обставини визначають характер людини. Нині визріваючий новий спосіб матеріального виробництва підготовляє людей «до розуміння і сприйняття нових принципів й іншої практики, а тим самим — до здійснення найблаго-чиннішої переміни в справах, якої ще не знав світ». Він розраховує на революцію у свідомості людей внаслідок пропаганди істин «науки про формування характеру». Сподівається на доброчинну роль законів, соціальних реформ на користь трудящих, організацію профспілок, кооперативів, системи виховання тощо.

Р. Оуен проти насильницької революції, здійснюваної темними, неосвіченими людьми: «Якими б не були існуючі системи божевільними, їх не можна руйнувати руками людей некомпетентних і грубих». Хто ж переведе людей до «розумної суспільної системи, заснованої на незмінних законах людської природи»?

Піонерами заснування комуністичних общин, як вважав мислитель, могли виступити люди, що мають капітали і добру волю: багаті філантропи, ремісники, робітники, землевласники, міністри і навіть монархи. Нездійсненність такої ідеї його не лякала навіть після власних невдалих спроб організації комун, що поглинули чималі кошти Оуена.

Осередком, «молекулою» розумної суспільної системи майбутнього, відповідно до плану Оуена, повинна була стати комуна — «селище спільності». Коли їх стане багато, вони утворять федерацію у масштабах країни, а в майбутньому — міжнародну федерацію. Розумна суспільна система назавжди припинить «суперництво, розбрати і війни, і люди із самого раннього дитинства будуть привчатися сприяти щастю одне одного». Так з перетворенням світу перетвориться і людина.

Основними принципами життя комуністичних общин, за оуе-нівською «Конституцією общини «Нова гармонія», будуть рівність, свобода слова і дії, щирість і доброзичливість, порядок і придбання знань тощо. Усі члени комуни розглядаються як одна родина. «Влада законодавча» за планом вручається загальним зборам громади, що виробляє постанови. «Виконавча влада» — обраній Раді, задачею якої буде виконання загальних постанов, нагляд за всіма справами громади, укладання договорів з подібними об´єднаннями і т.д. Кожна громада буде поділена на шість департаментів: сільського господарства, промисловості і механіки, загальної економіки, торгівлі, домашнього господарства, літератури, науки й освіти. Вводиться раціональна і гуманна система навчання і виховання, в результаті відпаде необхідність у заохоченнях і покараннях.

Способом здійснення свого проекту Оуен вважав освіту, пропаганду, наочний приклад. Групи його послідовників існували в Англії, Франції, США і в інших країнах.