Історія вчень про право і державу

§ 1. Проект М. Сперанського і контрпроект М. Карамзіна

З воцарінням Олександра І, який обіцяв керувати народом «за законами і за серцем своєї премудрої бабки» (тобто Катерини II), у Росії ненадовго складаються умови, що сприяли появі у ліберальної частини дворянства реформаторських проектів державних перетворень. За завданням царя ряд проектів удосконалення імперії підготував молодий і талановитий мислитель Михайло Сперанський (1772—1839).

У записках і проектах 1802—1804 р. Сперанський спирається на глибокі пізнання політичних теорій античних і сучасних йомуєвропейських мислителів. Метою будь-якої держави вважав забезпечення безпеки особистості, власності і честі кожного. Першорядного значення надавав не формі правління («зовнішньому способу правління»), а обмеженню сили уряду «рівновагою сил народних» («внутрішньому способу правління»). З цих позицій різко критикував суспільний і державний лад Росії, рабство кріпаків — половини населення країни. Пропонував провести скасування кріпосництва в два етапи: спочатку врегулювати законом селянські повинності, відносини селян і поміщиків, а потім надати селянам право вільного переходу від одного поміщика до іншого.

Росія, писав Сперанський, у своєму історичному розвитку пройшла три ступені: у Середні віки — удільщина, у Новий час — абсолютна монархія, а в даний час вступила в промисловий стан, який вимагає конституційного обмеження верховної влади, надання громадянських і політичних прав усім підданим. Він пропонував шлях реформ «через урядові закони», жалувані імператором народу. Конституційна монархія в Росії — шлях від феодального правління до республіканського, вона «має прямий напрямок до свободи». Його «План державних перетворень. Вступ до уложенія державних законів» 1809 р. передбачав істотні зміни суспільно-політичного ладу Росії.

По-перше, мету реформ Сперанський вбачав у тому, щоб «правління, досі самодержавне, поставити і заснувати на неодмінному законі». Автор «Плану» прагнув перебороти нерозв´язне протиріччя — з´єднати самодержавство з законом, бачучи в цьому шлях до конституційної монархії за типом англійської. Для цього формулював умови: «наділити правління самодержавне всіма, так би мовити, зовнішніми формами закону, залишивши в суті його ту ж силу і той же простір самодержавства». І водночас «заснувати державну владу на законі не словами, але самою справою». Цю умову державних реформ Сперанський зв´язував з функціями самого закону: захистом безпеки і власності громадян. Усі постанови, якими держава керується, пише він, виходять від одного начала — «не роби іншим того, чого не бажаєш собі». Проте поняття закону не повинне поширюватися на всі постанови, але лише на постанови законодавчої влади. Іншими словами, важливу умову перетворень він бачив у наданні постановам державної влади характеру правових законів, у підпорядкуванні її конституції.

Корінні державні закони, за Сперанським, складають предмет конституції, закріплюють спосіб правління, громадянські і політичні права підданих. Органічні закони визначають устрій самої державної влади і держави. Громадянські закони «засновують відносини осіб між ними». Всі інші акти, що регулюють порядок виконання законів, повинні суворо відповідати останнім. Таким чином, перетворення правової системи у Сперанського розглядається неодмінною умовою всіх інших державних перетворень. Порядок у державі охороняється законом.

По-друге, «сила встановлень» у «Плані» пов´язується з устроєм самої державної влади («другий устрій»), зв´язаним з її поділом на законодавчу, виконавчу і судову.

Законодавча влада, вважає автор «Плану», повинна бути так влаштована, щоб «не здійснювати своїх положень без державної влади, але мати свободу думки і виражати думку народну». Для складання законів і «стягнення звіту про всі статути й установи» пропонувалося створити Державну думу, що працює в сесійному режимі. Ймовірно, цей законодавчий орган мислився двопалатним: нижня палата — Державна дума, верхня — Державна Рада. «Закони пропонуються урядом, поважаються (тобто обговорюються і приймаються) у Думі, затверджуються государем». Думі представляються звіти міністрів, вона встановлює нові податі, податки і повинності. «Ніякий новий закон не може бути виданий без поваги Думи». Термін її дії «визначається кількістю справ, їй пропонованих». Склад Державної ради мислився Сперанським частково обраним, частково призначуваним монархом. Вона засідає під головуванням царя, має право законодавчої ініціативи. Водночас, у Держраді «усі дії порядку законодавчого, судного і виконавчого в головних їх відносинах з´єднуються і через нього сходять до державної влади (тобто монарха) і від неї виливаються».

«Порядок законодавчий» за «Планом» складає вертикальна система представницьких органів: волосних, окружних, губернських дум.

Виконавчу владу здійснює система органів управління: волосних, окружних, губернських і міністерства.

За тим же принципом будується і судова система, з судом присяжних і «вищим судилищем для всієї імперії — Сенатом».

Так у трьох владах втілюється «звертання до закону, волі і виконанню».

По-третє, тільки в перетвореній державі, за Сперанським, можливо найкращим чином забезпечити права підданих — права політичні, «визначаючі ступінь їх участі в силах державних», і права громадянські, «визначаючі ступінь їх свободи в особі і майні». У дусі Монтеск´є, Констана він пише про політичні права як умову «твердого положення» громадянських прав — «суть перше і невід´ємне надбання всякої людини, яка входить до суспільства». «План» називає три класи в Росії: дворянство; купецтво і міщанство; «кріпосні люди» і визначає їх права. «Права громадянські загальні» (ніхто не може бути покараний без суду, кожний тільки за законом (чи договором) зобов´язаний нести особисту службу чи матеріальні повинності; право на власність) повинні належати всім підданим. «Права громадянські особливі» повинні належати тим, «хто способом життя і виховання до них будуть приуготовлені», тобто тільки власникам. Політичними правами наділялися теж лише власники. Щодо кріпаків, поміщицьких селян, то вони не володіли ні громадянськими, ні політичними правами. Автор «Плану» усвідомлював несумісність кріпосництва з цивілізованою державністю й сподівався на «дійсні заходи» його знищення.

Проекти Сперанського викликали різке неприйняття їх реакційним дворянством, і їх реалізація розтяглася в часі. Так, його пропозиції з «устрою порядку законодавчого», обмеження верховної влади законом почали втілюватися в Росії лише через сто років.

Чималу роль у відставці й опалі Сперанського зіграла направлена імператору «Записка про давню й нову історію Росії» (1811 р.) придворного історика і письменника Миколи Карамзіна (1766—1826). У «Записці» критикувалися спроби реформ і пропоновані нововведення з ініціативи Сперанського.

М. Карамзін різко засуджував які б то не було спроби запровадження конституції, хоч у чомусь обмежуючих владу царя в такійобширній імперії, як Росія. «Що крім єдиновладдя необмеженого, може в цій махині виробляти єдність дії?» Він вважав небезпечним ставити закон вище государя, протиставляти монарху які-небудь установи чи розділяти влади. «Дві влади в одній державі суть два грізні леви в одній клітці, готові терзати один одного». Прикладами з історії Карамзін прагнув довести, що «Росія гинула від різновладдя, а рятувалася мудрим самодержавством». Останнє представало в його «Записці» рушійною силою російського історичного процесу. Як і М.Щербатов, він відстоював привілеї дворянства, був противником скасування панської влади над селянами. Не сприймав історик і теорію природного права, а ідеї природної рівності людей протиставляв своє судження: «у державному гуртожитку право природне уступає цивільному». Разом з тим, «Записка» містила серйозну критику дійсності і вимагала поліпшення роботи всього державного апарату. Це і стало причиною того, що, крім царя, вона залишилася невідомою для сучасників.