Історія вчень про право і державу

§ 3. Проект слов´янського союзу Кирило-Мефодіївського товариства

У XIX ст. Україна залишалася провінцією Росії без близьких перспектив відродження державності. І все ж з кінця XVIII ст. тут починається культурно-національне відродження, пов´язане з ім´ям класика української літератури І. П. Котляревського (1769—1838), його безсмертною «Енеїдою», її гімномволі і братерству. Перу поета і драматурга належала і «Пісня на новий 1805 рік пану нашому О. Б. Куракину», де засуджувалася кріпосницька сваволя, неправосуддя, зазіхання дворян на козацькі землі.

Сміливо висував ідеї конституційної монархії, скасування кріпосного права засновник Харківського університету В. Н. Кара-зін. Вивчали і розвивали національну самосвідомість своїми роботами видні історики, етнографи, мовознавці І. Могильницький, І.Срезневський, А. Чепа, В. Ломиковський, М. Церетелєв і багато інш. Харківський професор філософії І. Б. Шад, що приїхав з Німеччини замість І. Фіхте, у підручнику «Природне право» (1814 р.) відстоював свободу совісті, думки, право на освіту, національну державність. В опублікованій промові «Про звільнення Європи» він одним з перших почав розробку теорії націй. Львівський і петербурзький професор П. Лодій у праці «Теорія загальних прав», виходячи з державно-правових поглядів німецького правознавця X. Вольфа, розглядав прагнення людини до щастя як фундамент природного права, категоричного імперативу І. Канта. Німецька школа права справляла значний вплив на юридичну думку українських вчених.

З появою таємних декабристських організацій у Петербурзі і Москві майже одночасно в 1818—1821 pp. виникають таємні товариства в Києві, Кам´янець-Подільську, Тульчині. Об´єднане південне товариство в 1823 р. обговорило і прийняло «Руську правду» П. Пестеля. «Товариство об´єднаних слов´ян», засноване в Новоград-Волинську братами П. і О. Борисовими і Ю. Люблінським, відстоювало ідею реорганізації Росії на федеративних началах. Цього часу діяло і таємне Малоросійське товариство, члени якого (І. Котляревський, В. Лукашевич, П. Капніст, С. Кочубей та ін.) співчували ідеї відродження української державності.

Під впливом національно-визвольного руху в Європі, зокрема польського повстання 1830—1831 p., наростало національне відродження на західноукраїнських землях в Австрійській імперії. Гурток прогресивної молоді «Руська трійця» під керівництвом М. Шашкевича, І. Вагилевича, Я. Головацького сповідував ідеї єдності всіх слов´ян, в опублікованих творах оспівував боротьбу українського народу, його героїв, гайдамаччину.

Отже, перший етап національного відродження ознаменувався культурно-національним підйомом, розвитком української класичної літератури, історії, етнографії. Юридична думка почала розробку і пропаганду теорії природного права, теорії націй і національної державності. Вітчизняна політико-правова думка на початку XIX ст. зазнала зростаючого впливу російської ліберальної й особливо радикальної ідеології. Із зростанням національно-визвольного руху в Східній Європі в Україні в 30-і pp., як і в Росії, усе більш значне поширення одержують ідеї слов´янофільства, панславізму, месіанської ролі України у рятуванні слов´янства.

Ідеї єдності українських земель, братерства всіх слов´янських народів, демократичних перетворень суспільства і держави підхопили організатори й учасники Кирило-Мефодіївського товариства (1846—1847). Воно було створено викладачами і студентами київських учбових закладів з ініціативи професора Київського університету Миколи Костомарова, публіцистів і письменників Миколи Гулака, Василя Бєлозерського. Незабаром у товариство ввійшли автор «Кобзаря» Тарас Шевченко, Павло Куліш, Олександр Навроцький, Георгій Андрузький та ін. Товариство ледь устигло виробити перші програмні документи, як було розгромлено.

Створення товариства (братства) Костомаров розглядав як силу, здатну об´єднати слов´ян. Політична програма була сформульована в підготовлених Костомаровим «Книзі буття українського народу» і «Статуті слов´янського товариства святих Кирила і Мефодія», а також у «Записці» Бєлозерського. Програмні документи мали просвітницький характер.

Нема свободи без віри, стверджується в «Книзі буття українського народу». Віра православна вимагає захисту від царів і панства, звільнення з неволі. Автор «Книги» пояснює: слов´яни жили в братерстві ще до прийняття християнства, однак пізнішепотрапили в неволю до чужих: чехи і полабці — до німців; серби і болгари — до греків і турків, росіяни — до татар. Традиції свободи пізніше відроджувалися тільки в Новгороді і козацькій Запорізькій Січі, де люди жили в республіках.

Звільнення слов´ян почнеться з України. Вільні слов´янські народи утворять єдиний союз республік на федеративних началах, де не буде кріпацтва і гноблення, а буде рівність і братерство. Пізніше М.Грушевський відзначить: у «Книзі буття» виразилося політичне кредо Костомарова — «автократизм і класовий лад повинні бути знищені. Царство й автократизм викривляють життя громадянськості в самих основах і громадянськість не може відродитися, поки не звільниться від них». Сам Костомаров згодом пояснював: «Ми стали уявляти всі слов´янські народи з´єднаними між собою у федерацію подібно древнім грецьким республікам чи Сполученим Штатам Америки з тим, щоб усі знаходилися в міцному зв´язку між собою, але кожна зберігала свято свою окрему автономію....... В усіх частинах федерації передбачалися «однакові основні закони і права, рівність ваги, мір і монети, відсутність митниць і свобода торгівлі, загальне знищення кріпосного права і рабства в якому б то не було вигляді, єдина центральна влада, завідуюча зносинами поза союзом, військом і флотом, але повна автономія кожної частини стосовно внутрішніх установ, внутрішнього управління, судочинства і народної освіти». Частина кирило-мефодіївців схилялася до конфедеративного устрою майбутнього союзу.

Законодавча влада в кожній республіці слов´янського союзу відповідно до планів кирило-мефодіївців належала б Народним зборам. Виконавча влада передбачалася виборною, підзвітною Народним зборам. За таким же принципом поділу влади вибудовувалися б і федеративні органи, до повноважень яких додавалися б ще функції зовнішньої безпеки й оборони.

Поміркована частина членів товариства (М. Костомаров, П. Куліш, В. Бєлозерський) схилялась до мирної пропаганди його мети і програми. Радикальне крило товариства (Т. Шевченко, М.Гулак, Г. Андрузький, О. Навроцький, І. Посяда та ін.) будуть поділяти думку Кобзаря про необхідність «добре вигострить сокиру, та й заходиться вже будить», щоб розбудити «хиренну волю» і скинути ненависне самодержавство і кріпацтво.

Теоретичні погляди Тараса Шевченка (1814—1861), зрозуміло, не мають політико-правовій цілісності і системності, але спираються на чітко виражені ідеї, що йдуть із глибин народного духу.

Погодимося з філософом Д.Чижевським: у поезії Шевченка в центрі світу, природи, історії, буття — людина. Людина, що стогнала і стогне в кайданах, від «неволі» і «неправди», що уособлюються царями, панами. У поета народ — образ Прометея, прикутого до скелі, Україна — образ заплаканої матері. Поеми «Кавказ», «Сон», «Заповіт» та ін. передають нестримний гнів проти абсолютизму, бездушної системи влади, кріпосництва, неволі. Царі, царська Росія — є головними винуватцями поневолення українського народу. У поемі «Сон» Шевченко називає Петра І тираном, катом, людожером, «першим, хто розпинав Україну», а Катерину II — «второю, що її доконала». Поет не чекає змін на краще від Росії — там «від молдаванина до фіна на всіх язиках все мовчить». Немає надій у нього і на українську шляхту, шукачів російського дворянства: «І хилитесь, як і хилились / І знову шкіру дерете / 3 братів незрячих гречкосіїв...»

Згідно з Шевченком, людина наділена природними правами, вона від природи вільна. У неї «доля—воля». Однак давно вже — у ярмі в панів, несправедливих законів («луплять за законом»), тому що право в Росії «катами писане», тут неправосуддя («правди немає в суді»). Поет славить волю запорізьких козаків, Козацької держави, коли «Пишалася синами мати, / Синами вольними....... Він закликає пам´ятати колишню славу, вивчати славнеминуле («Подивіться лишень добре, / Прочитайте знову / Тую славу. Та читайте / Од слова до слова...»/), боротись за волю поневоленого народу.

Якщо в минулому для Шевченка суспільно-політичним ідеалом виступає Запорізька Січ, Козацька держава часів Хмельницького, то із сучасних держав — США, з їх демократією і «праведним законом» («...Коли ж / Діждемось Вашингтона з новим і праведним законом / А діждемось-таки колись!»). «Праведний закон», — синонім правди і справедливості, закон, що відповідає природному праву, оберігає свободу людини, свободу соціальну і політичну. («Бо де нема святої волі, / Не буде там добра ніколи. Нащо ж себе таки дурить?»). У поета тільки соціально справедливе може бути правом, законом, не підвладним державній сваволі.

Національне звільнення поет пов´язує з революційними перетвореннями, з відродженням слов´янського братерства. Він вірить: «Вогонь добрий, смілим серцем» оживить «слов´ян сім´ю велику / Во тьмі і неволі», коли обіймуться брат із братом («Навіки і віки!») і «потечуть в одне море слов´янськії ріки».

Під впливом Шевченка й американської Конституції членом Кирило-Мефодіївського братства Георгієм Андрузьким (1827—?)´, відправленим у північне заслання, були підготовлені кілька варіантів, що залишилися незавершеними, Конституції Слов´янських Сполучених Штатів.

У перших двох варіантах «Конституції Республіки» 1846— 1847 р., судячи з протоколів допиту 1850 р., Андрузький передбачав відродження Гетьманщини, її самостійний державний розвиток чи у рамках слов´янського союзу. За проектом 1850 р. федерацію Слов´янських Сполучених Штатів повинні були скласти 7 штатів: (Україна з Галичиною і Кримом; Річ Посполита; Бессарабія з Молдавією і Валахією; Остзея (ймовірно Естонія, Латвія і Східна Пруссія); Сербія; Болгарія; Дон). Таким чином, у майбутній федерації немає місця Росії, що, мабуть, було не-випадковим, результатом переосмислення проектів кирило-мефодіївців.

Формою державного правління Слов´янських Сполучених Штатів мала стати президентська республіка. Республіканським принципам, народовладдю і самоврядуванню підлеглі всі політичні й правові інститути Штатів.

Общинні управи поєднують владу розпорядчу, виконавчу і судову в межах своїх повноважень. З депутатів від громад в округах передбачалося створення обраних окружних палат і дум (для рішення «мирових тяжебних справ» і угод), «совісних судів», а також духовних рад у справах духовних і для управління духівництвом округу. На рівні округу намічалося створення окружного правління з розпорядчою і виконавчою функціями. За таким же принципом будуються й обласні представницькі, виконавчі і судові органи, а також штатів. У кожній області передбачалося створення університету, чоловічого і жіночого інститутів, семінарії, а в штатах — академій (духовної, наук і мистецтв, народного слова, медичної). Представницькі органи в штатах за проектом намічалися двопалатні (нижня палата і Сенат), «вище ведення» виконавчої влади повинне було належати президенту штату, що забезпечувало б автономію цих частин федерації.

У майбутній президентській республіці передбачалося створення Законодавчих зборів і Державної ради. Остання включала вищих посадових осіб держави — президента республіки, віце-президента, президентів штатів, генерального прокурора, міністрів. На рівні держави намічалося керівництво зовнішньою політикою, обороною, фінансами, промисловістю, освітою.

Таким чином, проект конституції Андрузького визначав конституційні принципи, схему державних інститутів, коло владних повноважень різних рівнів, розрахованих на розвиток самоврядування, ролі громад у майбутній республіці.

Висновки

Діяльність Кирило-Мефодіївського товариства, політико-правові погляди його учасників вплинули на формування ліберального і революційно-демократичного напрямків у вітчизняній політичній і правовій думці. Ідеї прав людини і громадянина, демократичної республіки і федералізму, відродження української державності будуть розвивати наступні покоління вітчизняних мислителів — М. Драгоманов, І. Франко, М. Грушевський, В. Липинський та ін.

У Росії ж першої половини XIX ст. намітилися три основні течії політико-правової ідеології: ліберальна ідеологія, яка прокладала шлях реформам державного ладу, формуванню громадянського суспільства; радикально-революційна ідеологія, що ставила ті ж цілі, але насильницьким шляхом, і консервативна ідеологія, яка виступала проти змін. їх співвідношення і вплив у російському суспільстві згодом різко зміняться.