Історія вчень про право і державу

§ 4. Аристократична концепція держави і права Ф. Ніцше

Німецький філософ, представник ірраціоналізму і волюнтаризму в філософії Фрідріх Ніцше (1844—1900) розглядав питання держави і права в роботах «Грецька держава», «Так говорив Заратустра» (1883—1884 р.), «По той бік добра і зла» (1886 р.), «Воля до влади» (1889—1901 р.) та ін.

Світ, згідно з Ніцше, є становлення, рух, «вічне повернення одного і того ж». Він заперечує суспільний прогрес, протиставляючи йому amor fati («любов до долі»). В основі світу лежить «воля», як рушійна сила становлення, пристрасть, прагнення до влади, до розширення свого «Я», до експансії. За Ніцше, у людини «воля до влади» тотожна «волі до життя», в основі якої інстинкт самозбереження і боротьба за існування.

Згідно з Ніцше, вся соціально-політична історія це боротьба двох воль — волі сильних, аристократів духу і волі слабких: юрби, рабів, «черні». Аристократична воля до влади («в кому воля лева») — це інстинкт підйому, воля до життя. Рабська воля до влади — інстинкт упадку, воля до смерті, ніщо. В історії з підйомом пов´язане володарювання аристократії (у давніх Індії, Греції, Римі), яка спирається на нижчі касти чи рабів. Історичний період боротьби народу за демократію філософ називає періодом упадку, що тривав понад тисячу років. Демократія — деградуюча форма держави.

Ф. Ніцше критикує існуючі теорії походження держави («це — неправда!»). Родоначальниками народів, на його думку, були творці — вони наділили вірою і любов´ю своїх одноплемінників. Держава є знаряддям виникнення і продовження насильницького соціального процесу, народження піраміди влади, підпорядкування. «Тільки залізні лабети держави можуть згуртувати одне з одним великі маси настільки, щоб міг початися хімічний розклад суспільства й утворення його нової пірамідальної надбудови». Коли в державі втілюється воля аристократи «до прояву влади чи застосування влади», тоді політика, законодавство, право — інструментарій культури, прояв сили і волі, підйому. Висока культура — аристократична, влада юрби веде до виродження культури, декадансу.

Сучасність належить черні. Тому потрібна нова аристократія, ворожа юрбі і всякій тиранії, аристократія, що знову напише слово «шляхетний» на нових скрижалях. Прихильність Ніцше до аристократичної державності, естетизму, заперечення демократії пояснює його різкі і часті випади проти сучасної держави («державою зветься саме холодне з чудовиськ»). Відзначаючи тенденцію падіння ролі держави, філософ вважає, що «менш за все наступить хаос, а швидше за все ще більш доцільна установа, ніж держава, здобуде перемогу над державою». Він розвиває елітарну концепцію устрою «здорового суспільства». Воно поділяється на: 1) «вищу касту» (вожді, керівники, генії), які мають право «втілювати щастя, красу, добро»; 2) виконавців їх волі (стражі права, порядку і безпеки; 3) решта маси «посередності», що сама природа призначила бути «суспільною користю, колесом, функцією».

Право, за Ніцше, — похідне, вторинне від волі, влади і сили. Саме з цих позицій заперечуються ним ідеї свободи і рівності. Він ділить право на звичаєве (традиції) і «довільне», «наказове». Перше — «легше за все зрозуміле». Друге — «повніше за все продумане». Справжнє природне право — результат війни і перемоги, що створює аристократично-кастовий правопорядок. Нинішній правопорядок у європейських державах є результатом різних воль до влади, договором сил, що борються. «Без договору немає права». Воно — перевага, привілей сильних. Справедливість у тому, що люди нерівні: «краще повинно панувати, і краще хоче панувати!»

«Вища людина», «надлюдина» у Ніцше — символ людини майбутнього, яка переборює нинішній світ і нинішніх людей, діє поза всякими моральними нормами і з крайньою жорстокістю. Культ сильної особистості, одержимою волею до влади, протиставляється ідолопоклонству «зайвих людей» — шануванню держави. «Туди, де держава кінчається, — туди дивіться, брати мої! Хіба не бачите ви райдугу і мости, які ведуть до надлюдини!»

Час королів, дрібної політики минув, пророкував Ніцше. Наступне, двадцяте століття буде часом великої політики — боротьби за світове панування, небачених раніше воєн. Війна необхідна. «...Всяке людство, як сучасне європейське людство, потребує не тільки війни, але навіть найбільшої найстрахітливі-шої війни» і тимчасового повернення до варварства. На його думку, не інтересам народів, а інтересам злиттю європейських націй можуть подати допомогу німці «в силу їх старої випробуваної властивості бути толмачами і посередниками народів». Знищення націй, «принаймні європейських», так що з усіх їх в результаті безупинних схрещувань повинна виникнути змішана раса — раса європейської людини. Людина виходить з війни більш сильною для добра і зла. Ніцше закликає: «Побратими по війні! Любіть мир як засіб до нової війни, і мир короткий — сильніше, ніж мир тривалий... Війна і мужність здійснили більше великого, ніж любов до ближнього».

Соціалізм німецький філософ відкидає — це «фантастичний молодший брат майже віджилого деспотизму». Він жадає такої ж повноти державної влади, прагне до формального знищення особистості, перетворення її «у доцільний орган колективу». Відкидаються й революції, повстання пригноблених.

Роботи Ніцше одержали широку популярність тільки після його смерті, підтвердивши його містичне пророцтво: «Тільки післязавтрашній день належить мені. Деякі народжуються посмертно». Його основні ідеї лягли в основу ідеології фашизму і націонал-соціалізму або були інтерпретовані в її дусі.

Висновки

Таким чином, у другій половині XIX ст. склалися основні напрямки і варіанти ліберальних, анархічних і аристократичної концепцій права і держави. Ліберальні мислителі продовжили обґрунтування цінності індивідуальної свободи, важливості політичних і юридичних гарантій для неї. Вони бачили головну мету держави в розвитку і забезпеченні права, а державну владу — підпорядкованою закону. Марксистська класова теорія держави і права запропонувала програму радикальногозвільнення трудящих від гніту, безправ´я, нерівності через революцію і диктатуру пролетаріату. Відмирання держави і права в майбутньому намагався теоретично обгрунтувати й інший соціалістичний напрямок — анархізм. їх джерелами, основою в ніц-шеанській концепції виступали воля і сила. Теорія насилля, яка пронизує марксистську і ніцшеанську доктрини, знайде багато прихильників у наступному столітті. Все XX століття піде на їх випробування в політико-правовій практиці. Сформований плюралізм вчень про право і державу, розмаїття їх теоретико-мето-дологічних основ також буде виражений ще більш яскраво в наступному столітті.