Історія вчень про право і державу

§ 1. Розробка теорії правової держави

Яка природа, ознаки й основні принципи правової держави в доктринах вітчизняних і російських правознавців наприкінці XIX — початку XX ст.?

Відомий український і російський правознавець, соціолог, історик і політичний діяч Максим Ковалевський (1851—1916) вважав, що «сучасна демократія зароджується під безпосереднім впливом подій 1789 року» у Франції і цей вплив просліджується в праві, політичному житті і літературі. На його думку, при всій розмаїтості існуючих державних форм у Західній Європі і США, вони «являють нам один загальний тип так званої правової держави».

Для Ковалевського форма правління в державі не є головним чинником, що характеризує конкретну державу. Як і для Драгоманова, головне для нього — рівень «політичної і громадянської повноправності в ній». Гарантією визнання і дотримання прав особистості в правовій державі служать, вважає учений, організація і діяльність певних державних установлень. Сюди відносяться: 1) забезпечення політичних прав громадян системою народного представництва і місцевого самоврядування, яке створює можливість участі громадян у вирішенні загальнодержавних і місцевих питань; 2) судова відповідальність як приватних осіб, так і чиновників, що перевищують, хоча б з добрими намірами, свої законні повноваження. При цьому він посилається на приклад Верховного суду США як «стража конституції».

Ковалевський виділяє дві основні особливості правової держави: рівність громадянська і політична, «участь усіх її громадян у різній мірі в політичній владі»; свобода особистого самоуправління і самоврядування суспільства. На історичних прикладах і на прикладах передових європейських держав він ілюстрував переваги загального виборчого права, захист державою свобод особистості, її майнових договорів, «точне дотримання урядовою партією існуючих законів», відповідність законів конституції держави та ін.

Інший вітчизняний і російський юрист і політичний діяч Володимир Гессен (1868—1920) вважав «родоначальником сучасної теорії правової держави Монтеск´є». Саме він у «виокремленні влад» вбачав гарантію політичної свободи, що знайшло закріплення в конституціях передових європейських держав.

В. Гессен також вважав, що «сучасною державою є тільки демократична держава» у формі конституційної монархії або представницької республіки. «Істинно демократична, правова держава, — писав вчений, — не може не бути парламентарною, адже парламентаризм є вищою формою, вінцем конституційного режиму». На його думку, правова держава з представницькими установами здійснює двояку функцію: законодавствує («державна влада є творцем позитивного права») і керує («у межах нею ж самою створюваного права»). При цьому пануюча законодавча влада «не може бути обмежена законом», їй підлеглі урядова і судова влади, обмежені діючим позитивним правом. «Правова держава у своїй діяльності, у здійсненні урядових і судових функцій зв´язана й обмежена правом, стоїть під правом, а не поза і над ним». У «Теорії правової держави» Гессен підкреслював: така держава передбачає взаємну зв´язаність правом як державної влади, так і його громадян. «Держава, в особі своєї урядової влади, так само підлягає закону, як кожний окремо громадянин». Сваволя і безправ´я — одне й те ж явище, вважав вчений.

Таким чином, Гессен трактував правову державу як парламентський лад на засадах послідовного демократизму. Підзакон-ність державної влади він вважав виразом початку відособлення влади, а його наслідком — «правомірний характер відносин між громадянами і владою», «політичну правоздатність громадянина».

Павло Новгородцев (1866—1924)´ у правовій державі бачив втілення суспільного ідеалу. Його моральним джерелом вважав «прагнення до єдиного й обов´язкового для всіх правового порядку». На його думку, з кінця XIX ст., коли правова держава вступила на шлях соціальних реформ, держава поступово позбавляється своєї колишньої величі, заявляє про обмеженість своїх сил і закликає до факторів моральних, — «до впливу громадської думки, до благотворного впливу виховання, до діяльності приватних товариств і організацій». Нова держава покликана перетворити станове суспільство в громадянське, побудоване на засадах рівної правоздатності. Важливим принципом правової держави стане поєднання особистих, групових, класових інтересів в ім´я загального блага.

Наступною ступінню правового ідеалу, вважав Новгородцев, є завдання не лише забезпечити рівність і свободу між громадянами, солідарність і єдність з іншими, але й у ставленні до них держави: зробити право підставою для державного життя, підкорити праву і державну владу. Суспільний ідеал, за Новгородце -вим, уявляється як «принцип загального об´єднання на засадах рівності і свободи», як «принцип вільного універсалізму».

Видний теоретик правової держави Сергій Котляревський (1873—1939)у кращих традиціях правознавства розглядав проблему «влада і право».

Природа державної влади, на думку Котляревського, «може бути зрозуміла тільки.на тлі набагато більш широкому, ніж те,яке в змозі дати ізольована наука про державу». Основою влади, писав вчений, є свідомість залежності, нескінченно зміцнювана «одночасним переживанням у маси людей». Примус при цьому «грає незначну роль». У ній є не тільки зародок повного поневолення, але вона здатна стати великою культурно-етичною цінністю, і в цій якості — передумовою правової держави, забезпечити високий рівень правосвідомості в суспільстві.

Іншою передумовою правової держави Котляревський називає «рівноправність» права і держави, їх самостійне значення. Це — «дві стихії держави», де право не самоціль, але «є лише добре зрозуміла політика державної влади». Отже, з одного боку, держава є «єдиний творець права», а з іншого — «сама державна влада, що створила ці норми, їм кориться». Державне, а отже, народне благо, вимагає, на його думку, правового обмеження державної влади, адже слабкість влади є смертний гріх держави, який менш прощається її керівникам, ніж жорстокість і сваволя.

С. Котляревський заперечує ототожнення правової держави з конституційною — конституційний лад лише необхідна її передумова. Принципами правової держави («як завдання») він називає «верховенство закону і відповідальність, пов´язану з актами державного володарювання — відповідальність, яка поступово розширюється і поглиблюється». Правова організація держави вимагає «дійсної відповідальності посадових осіб і правильно поставленої адміністративної юстиції».

Держава як суб´єкт права визнає й інших суб´єктів права, «ставить перед законодавцем певну заповідь — повага до правової особистості всякого члена державного цілого і союзу цих членів»; забезпечення державою свободи і рівності громадян, їх соціального захисту, права на гідне існування, втілення справедливості.

Від сили до права. Таким є сенс, за Котляревським, змін, «пережитих поколіннями людей у державній організації». Успіх цих прогресивних змін залежить від певних умов. По-перше, вчений вважає, що для цього важливо не тільки «пристосувати лад і установи», але й «забезпечити певну психологічну рівновагу», усвідомлення громадянами цінності права, необхідності «любові до права, боротьби за право». Іншими словами, забезпечити найбільшу відповідність між об´єктивним правопорядком ігромадською правосвідомістю. По-друге, правове самообмеженнядержави має свої межі. Юридичний фанатизм не краще від всякого іншого фанатизму. На думку Котляревського, держава повинна бути готова жертвувати «у певні хвилини цією любов´ю до права, звичкою до правового укладу в ім´я обов´язків перед батьківщиною, відповідальності за її безпеку і незалежність». По-третє, смисл верховенства закону в державі виправданий, коли він справедливий і спосіб його створення забезпечує цю справедливість (тобто відповідність закона праву). Це те мірило права з часу Сократа, без якого немає правової держави.

Трактування держави як «правової організації народу, що володіє у всій повноті своєю власною, самостійною і первинною, тобто ні від кого не запозиченою владою» давав правознавець і філософ Богдан Кістяківський (1868—1920)1.

Природу правової держави, за Кістяківським, вирізняють дві основні риси: в ній влада обмежена і підзаконна; тут як деякі органи влади, так і сам правовий порядок організуються за допомогою самого народу.

Оскільки влада, пише вчений у роботі «Соціальні науки і право», — основна ознака держави, її вираз, то найбільш типовою ознакою влади в державі, заснованій на пануванні права, є її безособовість. «У сучасній правовій державі панують не особи, а загальні правила чи правові норми». Інакше — у правовій державі всі відносини володарювання виражаються і закріплюються в правових нормах, а особи, наділені владою, підлеглі цим нормам однаково з особами, які не мають влади. Тут влада не повинна бути і не є самобутньою силою, що може хоч у яких-небудь випадках діяти не згідно з правом чи поза його сферою. Панування права, його дія і сила в правовій державі не залежать від пануючих політичних напрямків у країні й в праві.

До всіх ознак влади, вважав вчений, — престижу, авторитету, традиції, звичці, сили, що вселяє страх, варто додати ще одну ознаку — «всяка влада повинна бути носієм якої-небудь ідеї, вона повинна мати моральне виправдання». Це виправдання може полягати або у величі й славі народу і держави, або у міцному правопорядку, або у рівні життя народу, задоволенні його матеріальних і духовних потреб. «Як тільки влада втрачає її одухотворяючу ідею, вона неминуче гине».

У правовій державі, де усі відносини володарювання виявляються і закріплюються в правових нормах, «над владою все більш набуває панування правова ідея, ідея належного», — пише Кістяківський. Таким чином, влада покликана перетворювати за допомогою права необхідне в належне, здійснювати «те, що потрібне, дороге і цінне всім людям». На його думку, у цьому і полягають завдання і мета держави — «здійснення солідарних інтересів людей», загальне благо. Водночас, сприяючи росту солідарності між людьми, держава, вважав вчений, облагороджує і піднімає людину, дає їй можливість розвивати кращі риси своєї природи і здійснювати ідеальні цілі.

Б. Кістяківський ототожнював конституційне і правове поняття держави, вважаючи, що «тільки весь народ... володіє справжньою державною владою», називав «найважливішою установою правової держави народне представництво, яке йде від народу». Його законодавство, відзначав учений, «цілком обумовлює організацію й діяльність держави і його елементів; воно регулює не тільки відносини окремих осіб і цілих груп між собою, але і ставлення самої держави до громадян, а разом з тим і діяльність усіх державних установ». Повне єднання державної влади з народом, писав Кістяківський, «є здійсненим лише в державі майбутнього, у народній чи соціалістичній державі». Таким чином, йому належить ініціатива теоретичної постановки питання про можливу перспективу правової соціалістичної держави, як прообраз майбутньої держави, «яка здійснить соціальну справедливість», у противагу недосконалим сучасним буржуазним державам.

У поглядах видних теоретиків правової держави яскраво проявилася переважно ліберальна природно-правова концепція про права і свободи людини і громадянина. У роботі «Державне право європейських держав» Ковалевський висловив думку про безперестанне розширення сфери індивідуальної самодіяльності і кола особистих прав в процесі «поступової еволюції держави». Це положення зв´язане з концепцією Ковалевського про первинність права і його пріоритет над державою: вона «не допускає протиріччя між державою і правом і бачить у першому виконавця вимог останнього. Тому держава не може в інтересах самозбереження скасувати особисті права громадян, адже визнання їх є такою же вимогою суспільної солідарності, як установлення самого факту державного співжиття».

Права людини і їх гарантії починають розглядатися на конституційному рівні. Ковалевський, підкреслюючи вищу юридичну чинність конституції, писав: «Конституція і публічні права громадян, які вона містить, поставлені вище законів», які нові закони не можуть скасувати чи обмежити. Як конституційну, в основі ідеалу правової держави, Новгородцев розглядав вимогу «єдиного і рівного для всіх права».

Основні права і свободи людини і громадянина в працях з теорії правової держави починають вибудовуватися й обґрунтовуватись як система особистих, політичних, економічних, соціальних, культурних прав, поділятися на позитивні і негативні права.

В особистому праві Чичерін вбачав «істинний корінь свободи», «суспільне право служить йому тільки гарантією і доповненням». Позитивна сторона особистого права (тобто позитивне право), на його думку, визначається правилом: «все, що не заборонено законом, дозволено, в силу природної свободи людини». Негативна (тобто негативне право) — у визнанні недоторканності особи «як у фізичному її бутті, так і в духовній її сутності». Кістяківський вважав, що всі інші права і свободи, у кінцевому рахунку, і всі громадянські й приватні права, виявилися б ілюзією, «якби в правовій державі не була встановлена недоторканність особи». Він вважав основним принципом правової держави обмеженість влади, «дієздатності держави» визнанням за особистістю невід´ємних і недоторканних прав. Але особистість залишається обмеженою своєю підлеглістю державі, обов´язками громадянина. За Кістяківським, взаємне обмеження держави й особистості приводить до взаємного доповнення одним одного. Ознакою правової держави він називав право громадян вільного вибору, особистого самовизначення.

Збереження індивідуальності — одне із найжиттєвих завдань загального інтересу, переслідуваних державою, писав Котляревський. Новгородцева, Кістяківського турбувало питання взаємин особистості як безумовної цінності, володіючої розумом і свободною волею, і суспільного середовища, яке цілком може поглинути особистість. «Чим ясніше ми усвідомлюємо, що особистість є незамінна, неповторна і своєрідна індивідуальність, — відзначав Новгородцев, — тим яскравіше виступає необхідність конкретного поєднання індивідуальних особливостей для досягнення індивідуальних цілей».

♦ У політичних правах громадянина Ковалевський акцентував увагу насамперед на загальному виборчому праві, праві участі громадян у політичній владі, обґрунтовував їх роль у правовій державі. Кістяківський — на свободі громадських об´єднань, зборів, свободі слова. Він вважав, що в майбутній соціалістичній державі буде звужене коло особистих прав, але розшириться сфера публічних суб´єктивних прав.

Економічні права розглядалися теоретиками правової держави насамперед як свобода самодіяльності індивідів, право на приватну власність. Чичерін називав власність «першим явищем свободи», у громадянському суспільстві віддавав перевагу «середнім класам», у яких «з достатком поєднується труд».

♦ Правова держава майбутнього повинна бути соціальною. Кістяківський писав, що права на позитивні послуги з боку держави будуть не тільки розширені, але й поповнені новими правами. «Усі ці права поєднуються в одному загальному суб´єктивному публічному праві, саме — в праві на гідне людське існування». При цьому відзначав: «Мета соціального розвитку не в тім, щоб усі члени суспільства перетворилися у немічних, що розраховують на милосердя і благодіяння з боку суспільства, а в тім, щоб нікому не приходилося розраховувати на благодіяння». Котляревський був ще більш категоричний: «Держава не має права залишатися байдужою до того, що добробут її громадян опускається нижче певного рівня».

У роботі «Вступ до філософії права. Криза сучасної правосвідомості» Новгородцев глибоко досліджує новий зміст вимог свободи і рівності, вважаючи, що держава повинна взяти на себе турботу про економічно слабких осіб, які у силу різних причиннездатні до існування за рахунок власних коштів. От чому, незважаючи на те, що завданням і сутністю права є охорона особистої свободи, не менш важливою є можливість здійснення цієї задачі — турбота про матеріальні умови свобод. Учений закликав до введення поняття права на гідне людське існування в Декларацію прав людини і громадянина і до юридичної розробки основних інститутів цього поняття в рамках позитивного права.

Культурні права громадян трактувалися Чичеріним, Кова-левським, Кістяківським як право на освіту, духовний розвиток, розвиток національної самобутності.

Теоретики правової держави розглядали співвідношення і взаємозв´язок суб´єктивного й об´єктивного права, рівність правових суб´єктів права — особистості і держави, співвідношення прав і обов´язків. Гессен вважав, що «статус громадянства складається з публічних обов´язків і прав індивіда. З іншого боку, для того, щоб бути в державі громадянином, суб´єктом обов´язків і прав, — індивід повинен, зрозуміло, визначатися правом держави, тому що свою правоздатність він одержує від права».

Системі прав, свобод і обов´язків людини і громадянина в теорії правової держави відповідає система гарантій — політичних, соціально-економічних, юридичних. У державному механізмі захисту прав і свобод Ковалевський першорядного значення надавав народному представництву, самоврядуванню, «підпорядкуванню однаково адміністрації і законодавства судовому контролю». У вченні Гессена про суб´єктивне право важливе місце посідає «відокремлення влади», адміністративна юстиція. Котляревський у свою чергу підкреслював: дійсна відповідальність посадових осіб і правильно поставлена адміністративна юстиція — «суть в основі вимоги справедливості, якій повинні підкорятися і носії влади, і їх дії».

Виступаючи з обгрунтуванням необхідності конституційних реформ у Росії, теоретики правової держави бачили проблему не тільки в необмеженому самодержавстві й інших залишках феодально-кріпосницького ладу. Кістяківський у статті «Культура на захист права (завдання нашої інтелігенції)» (1909 р.) звернув увагу на «незначну роль права, як дисциплінуючої системи» у російському суспільстві, низький рівень правосвідомостіінтелігенції. Він дійшов невтішного висновку: тут «суспільна свідомість ніколи не висувала ідеалу правової особистості», російська інтелігенція — «ніколи не поважала права, ніколи не бачила в ньому цінності». Тому як принцип правової держави його теоретики формулювали вимогу «можливо більшої відповідності об´єктивного правопорядку суспільній правосвідомість Чи-черін пов´язував надії з «високим рівнем політичного знання», усвідомленою свободою підлеглих владі, закону, порядку; Новгородцев — з «вірою в людську дію і моральне належне». Шлях до панування права Кістяківський бачив у пануванні закону над усіма приватними і груповими інтересами, над партіями і політичними напрямками. «Установити і показати це незалежне і самостійне значення права» і покликана юридична наука.