Історія вчень про право і державу

а) Соціологічні концепції права

Соціологічний напрямок у теорії права методологічно виходив з того, що існування і розвиток права і держави визначаються суспільними чинниками. Тому представники цього напрямку надавали важливого значення вивченню суспільних інтересів і відносин, дослідженню психічних і моральних основ держави і права. Чимало прихильників концепції права як захищеного інтересу, за Ієрінгом, було й у Росії.

Професор цивільного права Московського університету Сергій Муромцев (1850—1910) головного значення надавав правовим відносинам.

С. Муромцев вважав, що в основі права лежать інтереси індивідів, суспільних груп, союзів і т.д., на базі яких у суспільстві і виникають різні відносини, регульовані за допомогою санкцій:юридичних, моральних, релігійних та ін. До правових належать ті відносини, що складаються з типових для даного суспільства інтересів окремих осіб чи їх об´єднань. Ці відносини й інтереси одержують «неорганізований захист» з боку суспільства і соціальних груп. Але його недостатність змушує при зіткненні різних інтересів звертатись до державних органів, тобто до «організованого захисту». Він доручається суддям, посадовим особам чи суспільній владі, дії яких набувають точних форм, визначеної процедури прийняття рішень, компетенції тощо. Таку організовану форму захисту вчений називав юридичною. Вона необхідна тільки тим відносинам, що вимагають додаткових гарантій від держави. Юридичною санкцією, вважав Муромцев, забезпечується та частина відносин, яка визнана найбільш важливою для інтересів особистості і держави і не може бути забезпечена інакше, як силою державного примусу.

За вченням Муромцева, правовий порядок — це існуючий порядок відносин у суспільстві, режим панування закону у взаєминах рівноправних громадян при реалізації ними свого правового статусу в конкретних правовідносинах. На нього впливає низка чинників: юридичні норми діючого законодавства, ідеї справедливості, надії на правопорядок майбутнього. Правопорядок — результат впливу права на суспільні відносини.

Юридичні норми, що створює держава, заявляв учений, не завжди відповідають існуючому в даному суспільстві правопорядку. Тому великі надії на подолання протиріч між юридичними нормами і правопорядком він покладав на судові й інші правозастосовчі органи, здатні постійно приводити діючий правопорядок у відповідність зі «справедливістю». Завдання суду полягає в забезпеченні повної гармонії між юридичними нормами і конкретним випадком, в індивідуалізації права. Для цього суддя повинен «здійснити справедливість», тобто «застосувати юридичні норми саме в тій мірі, у якій випадок характеризується типовими властивостями, що служать підставою норми». Таким чином, суд, вважав Муромцев, перетвориться в арбітра між законом і конкретним правовідношенням і зможе приводити закон у відповідність з «живим правом».

Достоїнство концепції Муромцева — в захисті права як системи правовідносин, що виникають на основі конкретних інтересів людей в громадянському суспільстві. Створене в такий спосіб право потребує гарантій держави від порушень за допомогою «організованого захисту». У цьому процесі вчений головну роль відводив суду, основне завдання якого — юридична охорона правових інтересів. Ця нова позиція в російському правознавстві сприяла більш глибокому розумінню специфіки права, його сутності й ролі.

Соціально-психологічне тлумачення права і державної влади давав професор Микола Коркунов (1853—1904).

Право, за визначенням Коркунова, є не просто захист інтересів, але їх розмежування, інструмент забезпечення певного порядку в процесі виникнення і врегулювання конфлікту інтересів. Юридичні норми розмежовують інтереси різних суб´єктів на відміну від норм технічних, що вказують засоби досягнення визначеної мети, і правових правил, що дають порівняльну оцінку різних інтересів однієї й тієї ж особи. «Отже, норми розмежування інтересів визначають межі між правом і неправом і є суть юридичні норми. Щоб визначити межі здійснення інтересів, що стикаються, право встановлює права й обов´язки суб´єктів суспільних відносин і тим самим створює важливий порядок суспільних відносин».

Громадянське право, відзначав учений, розмежовує інтереси приватних осіб, кримінальне право — інтереси обвинувача і підсудного, громадянський процес — позивача і відповідача, державне право — інтереси всіх учасників державної спільноти від монарха до підданого. Міжнародне право розмежовує інтереси людей як учасників міжнародних відносин і як громадян конкретних держав.

Основа права — в індивідуальній свідомості, в якій Коркунов розрізняє суб´єктивний і одночасно соціально-психологічний аспекти. Однак у своєму зовнішньому прояві як регулятор і забез-печник належних і упорядкованих суспільних відносин право діє і відтворюється об´єктивно (поза індивідуальною й іншоюсваволею). Вчення Коркунова про право склалося під сильним впливом соціологічних концепцій, що трактують право як засіб досягнення погодженості інтересів особистості і суспільства, і модних на той час ідей соціальної психології. Тому він розглядав право і як «взаємний психічний вплив людей», зв´язував загальнообов´язкову силу закону з авторитетом веління органів влади, які викликають «майже інстинктивну до себе покору».

У розвитку соціологічного напрямку теорії права помітне місце належить М. Ковалевському.

На методологічну основу його вчення вплинула доктрина О. Конта і еволюційна теорія Г. Спенсера. Порядок забезпечений лише там, писав учений у статті «Соціологія і порівняльна історія права» (1902 p.), де суспільство утворить «замирене середовище», основане на суспільній солідарності, свідомості спільності інтересів і взаємній залежності один від одного. Вимоги солідарності, визнані суспільством, стають соціальними нормами. Право, за Ковалевським, це — «норми, які мають на меті підтримку і розвиток солідарності», «що приводяться в життя організованою силою — державою» і володіють примусовою силою. Право, підкреслював учений, виникає раніш держави і незалежно від неї, його розвиток залежить від розвитку суспільства. Тому державі «немає вибору, як визнати його, що вона й робить у формі проведених нею позитивних норм». Отже, поняття права в концепції Ковалевського має подвійне значення: 1) право є відображенням вимог солідарності й обумовленої нею ідеї долгу, що змушує індивідів брати на себе обов´язки; 2) воно породжує позитивне право, що має нормативний характер і забезпечене примусовою силою держави, виражає волю не окремого класу, а цілого суспільства. Воно містить правила, покликані або розширити, або обмежити волю індивідів (у тій мірі, у якій держава бере на себе функції, виконувані раніше суспільними союзами).

М. Ковалевський вважав особисті права незалежними від держави, яка їх не може скасувати, «адже визнання їх є такою же вимогою суспільної солідарності, як установлення самого факту державного співжиття». Він наполегливо звертав увагу на таку якість «всесословного» (тобто громадянського) суспільства, як проголошення громадянської і політичної рівності, прав і свобод особистості, юридичних гарантій цих прав і свобод, що, найого думку, обумовлює «загальнонаціональний характер» права, узгодження інтересів особистості, груп, класів, суспільства відповідно до соціальної солідарності.

Цікавими є погляди Ковалевського на перспективи всесвітнього об´єднання держав, єдиної космополітичної організації людства. Ця ідея випливає з його концепції суспільної солідарності і «замиреного середовища». «Зріст державних порядків, — пише вчений, — наочно виступає в прискореному за останнє сторіччя розвитку федерації або союзних держав». Міжнародний союз бачився йому складеним з автономних держав, зацікавлених у економічних зв´язках і міцному мирі, а європейська федерація — у вигляді «простої угоди між самостійними державами Європи» без загального уряду. Фактично йдеться про конфедерацію. Отже, слідом за Контом Ковалевський поширює сферу «замиреного середовища» і на зовнішню політику. Його передбачення європейської і світової інтеграції, яка розпочнеться в середині XX ст., розвивало ідеї великих попередників — І. Канта, Д. Аліг´єрі та ін.