Історія вчень про право і державу

в) Нормативно-етичні концепції права

Філософсько-методологічною основою нормативно-етичної концепції права були вчення Канта і Гегеля, теоретичні положення яких обоє вчені прагнули поєднати з пол іти-ко-правовими ідеями кінця XIX — початку XX ст.

Пошук і обґрунтування суспільного ідеалу, «самостійного значення морального начала» у правознавстві — тема всієї наукової творчості П. Новгородцева. Він розрізняв поняття абсолютного і відносного ідеалів. Абсолютний ідеал, вважав вчений, створюється кожною людиною самостійно. В основі цього ідеалу — особистість як абсолютна мета суспільного прогресу. Абсолютний ідеал має позачасовий характер і є загальним для права і моралі. Суспільні установи не складають для людини абсолютної мети («душевне життя особистості ширше і глибше від політики і громадськості»), але вони є незамінним засобом для того, щоб йти шляхом морального прогресу. Відносний ідеал створюється суспільством і орієнтований на створення громадського порядку, що забезпечує особисту безпеку, свободу, рівність, власність, солідарність і т.п. Спільна діяльність людей у суспільстві створює особливу, самостійну галузь моральних вимог. Моральний закон розуміється не тільки як норма особистої поведінки людини, але і як основа загального морального життя, «зв´язуюча усіх воєдино певною загальною метою — прагненням до абсолютного ідеалу». Мораль так само незмінна, як постійна сутність людини.

Але право і правосвідомість — рухливі й мінливі в суспільстві. Проблема полягає в тім, писав Новгородцев, щоб у процесі удосконалювання права, по-перше, не виходити за межі моральних критеріїв і, по-друге, направляти правотворчість відповідно до етичного ідеалу в такій мірі, у якій це можливо в даному, історично визначеному суспільстві.

Таким чином, Новгородцев прагнув за нових умов поєднати гегелівську ідею розвитку свободи з етичною теорією права Канта. Вчений писав, що без свободи немислима індивідуальність особистості, але розвиток, прояв особливих рис індивідів у суспільстві вимагає рівності їх можливостей. Тому суспільний ідеал уявляється як «принцип загального об´єднання на засадах рівності і свободи», гармонією особистого і суспільного в житті людини.

Для Б. Кістяківського наука про право — предмет різних галузей гуманітарних наук, які повинні будуватись на основі множинності понять права. Він зводить їх до чотирьох основних рівноцінних визначень: 1) Державно-організаційне, чи державно-наказове («государственно-повелительное») поняття права — «сукупність норм, виконання яких примушується, захищається чи гарантується державою». Достоїнства такого визначення в тім, що воно містить «державно-організаційний» елемент у праві. Недолік — за рамками права залишаються: звичаєве право, частина державного права і міжнародне право; 2) Соціологічне поняття права — «сукупність правових відносин, що здійснюються в житті, у яких виробляються і кристалізуються правові норми». Таке праворозуміння, вважав вчений, безумовно ширше від державно-наказового, оскільки обіймає і звичаєве, і державне, і міжнародне право, включає широке коло національних, побутових, економічних та інших відносин. Однак тут немає чітких меж між правовими і неправовими відносинами, неясний критерій — що вважати правом; 3) Психологічне поняття права включає «сукупність тих душевних переживань долгу чи обов´язку, що мають імперативно-атрибутивний характер», тобто «набувають загального значення й об´єктивуються у загальній нормі». У підсумку, пише Кістяківський, утворилося таке широке поняття, що «об´єктом його виявилося не саме право, а правова психіка». За рамками такого праворозуміння залишився і зміст об´єктивного права; 4) Нормативне поняття права визначається як «сукупність норм, що містять у собі ідеї про належне і визначають зовнішні відносини людей між собою». Це поняття права має велику пізнавальну цінність, підсумував Кістяківський, тому що вказує на стійкий характер права (належне), не визначений вичерпним чином жодним іншим поняттям. Недолік нормативного праворозуміння — воно не завжди визначає реальне, діюче право, заперечує звичаєве право, роль морального закону.

Крім цих чотирьох «теоретичних понять» права Кістяківський визначив і «технічні поняття»: юридико-догматичне і юридико-політичне. «З точки зору юридичної догматики право являє собою сукупність правил, що вказують, як знаходити в діючих правових нормах рішення для усіх випадків зіткнення інтересів чи зіткнення уявлень про право і неправо». За допомогою різних прийомів юридичної догматики, пояснював вчений, норми діючого права переробляються в юридичні поняття, категорії і приводяться, таким чином, у логічну правову систему. Юриди-ко-політичне поняття права чи політику права він визначав яксукупність правил, що допомагають знаходити і встановлювати які-небудь стійкі норми в суспільстві, закріплюючи за ними правовий характер. Незважаючи на множинність понять права, «право як явище єдине». Головний і самий істотний зміст права, за Кістяківським, складає свобода. Але вона обумовлена суспільним середовищем. Соціальна дисципліна «створюється тільки правом; дисципліноване суспільство з розвинутим правовим порядком — тотожні поняття». Право — єдина соціально дисциплінуюча система.

Право займає виняткове місце в суспільстві, писав Кістяків-ський у своїй докторській дисертації, тому що є найбільшим виразником його культури. Право культурна цінність. «Соціальна культура знаходить у праві своє найбільш чітке визначення, що має для всіх однакове значення. Як техніка перетворює природне в належне, так і право перетворює соціально необхідне в належне. Цей процес перетворення необхідного в належне здійснюється завдяки діям людей, що керуються усвідомленням свого долгу».

Таким чином, здійснення права, як взагалі духовність, — наслідок багатьох свідомих індивідуальних зусиль. «Ні правопорядок, ні державний лад не можуть бути довговічні, якщо вони не знаходять собі опори в суспільній правосвідомості». Виходячи з фундаментальності права в суспільній культурі і слідуючи Канту, Кістяківський стверджував, що в основі права як прояву моральності лежить принцип етичної належності. Цей особливий світ цінностей існує паралельно зі світом природи і має так само глибоко досліджуватися людиною.

Заслугою Кістяківського є глибоке обґрунтування множинності методів у вивченні права. Керуючись цим підходом, він виділив і пояснив різні поняття права, що вмістили в себе досягнення юридичної науки того часу. Об´єднуючим ці поняття права чинником він вважав філософію культури, важливою умовою правопорядку — участь усіх громадян держави «у творенні, застосуванні й здійсненні права». «Для права недостатньо духовної активності з боку тільки законодавця, судді й адміністратора. Кожен громадянин повинен бути духовно діяльним у галузі права і по-своєму творити його», — підкреслював Кістяківський.