Історія вчень про право і державу

§ 2. Неолібералізм про державу

Теорія класичного лібералізму у XX ст. збагатилась новими ідеями і школами. Соціальний лібералізм став визнавати право кожної людини не лише на життя, свободу і власність, а й на соціальні послуги держави — забезпечення права на працю, добробут, охорону здоров´я, освіту, відпочинок тощо. Лібертар-ний (liberie (фр.) — свобода), або неокласичний лібералізм абсо-лютує індивідуальну свободу, виступає за обмеження втручання держави в економіку й соціальні відносини, удосконалення правового регулювання конкуренції, вільного ринку. Отже, йдетьсяпро різні трактування ролі держави в житті суспільства, в економічному розвитку країни, взаємин людини і держави.

Визначні теоретики соціального лібералізму (Дж. Кейнс, А. Хансен, Дж. Гелбрайт та ін.), виражаючи погляди реформістські налаштованих шарів суспільства — промисловців, фінансистів, вищого чиновництва, значної частини творчої інтелігенції, виступали за активне втручання держави в сферу приватнопідприємницької діяльності, за розширення державного впливу на суспільні інтереси для досягнення безкризового і стабільного розвитку виробництва.

Ведучою течією у неолібералізмі середини XX ст. виступало кейнсіанство, засновником якого був англійський економіст Джон Мейнард Кейнс (1883—1946). Набув популярності як критик версальської системи після першої світової війни й особливо після виходу своєї книги «Загальна теорія зайнятості, проценту і грошей» (1936 р.). Написана незабаром після «великої депресії» 1929—1933 pp., вона доводила, на противагу ленінській теорії «загниваючого капіталізму», що ринкова економіка не втратила здатності до динамічного розвитку. На думку Кейнса, її криза — явище тимчасового порядку, породження не пороків капіталізму, а вільної конкуренції, біржових спекулянтів і рантьє, не зацікавлених у розширенні виробництва.

Що пропонував Кейнс? Щоб держава взяла на себе відповідальність за забезпечення зайнятості і сприяла зростанню виробництва — за допомогою регулювання кредиту і грошового обігу, організації суспільних робіт за рахунок бюджетного фінансування. Держава повинна понизити ставки процентів на капітал, обкласти спекулятивні угоди високими податками і, зібравши необхідні кошти, направити їх на розвиток виробництва й вирішення соціальних проблем. Таким чином, державне регулювання економіки уявлялось йому єдиним засобом, здатним гарантувати «успішне здійснення приватної ініціативи».

Розроблена Кейнсом програма безпосередньо вплинула на державну політику і законодавство. У багатьох країнах Західної Європи були проведені, особливо після другої світової війни, реформи, націлені на запобігання криз в економіці, підвищення рівня зайнятості населення і споживчого попиту. Ця реформа й одержала назву «кейнсіанської революції» як противага революціям і радянському режиму в країнах Східної Європи. її основні принципи, особливо принцип стимулювання зайнятості як постійної функції держави, закріплені у конституціях і законодавчих актах ряду високорозвинених країн.

Поширення ідей кейнсіанства досягло піку в 50—60-і pp. Вони одержали розвиток у концепціях постіндустріального суспільства (Дж. Гелбрайт), стадій економічного росту (Р. Ростоу), держави благоденства (Г. Мюрдаль) та ін.

Але у 70-х pp. кейнсіанська модель державного регулювання зазнає кризи. Наприкінці 80-х pp. зазнав нищівної поразки «реальний соціалізм» з його плановою економікою в СРСР. Це примусило державознавців, економістів, філософів повернутись до цінностей класичного лібералізму.

Одним з основоположників неокласичного лібералізму вважають австрійського вченого, доктора права і доктора політичних наук, Нобелевського лауреата (1974 р.) Фрідріха Августа фон Хайєка (1899—1992). У своїх працях — «Шлях до рабства» (1944 р.) (довгий час призабутій) та тритомній «Право, законодавство і свобода» (1979 р.) автор став на захист класичного лібералізму, його позитивної програми, обґрунтував неспроможність централізованого планування, соціалістичного конструювання суспільства0та їх небезпеку для індивідуальної свободи.

Ф. Хайєк доводив: оёкільки державне керівництво плануванням передбачає залучення держави до вирішення безлічі проблем, то дуже скоро демократичні"процедури виявляться непрацездатними. Тверді юридичні правила і норми змінюються конкретними предписаниями та інструкціями, верховенство права — верховенством політичпої владШ, оСмежзна форма правління — необмеженою. Оскільки органи владк фізичнЮ не в змозі видавати накази з кожного найдрібнішого приводу, утворюються пустоти, які заповнюються квазі-принципами квазі-моралі. Утверджується система переваг і пріоритетів для державних інтересів, перекреслюється формальна рівність всіх перед законом. При відсутності системи моральних обмежень вступає в дію механізм «зворотного відбору»: виживають і опиняються наверху «гірші», хто зовсім позбавлений моральних звичок і зважуються на найбрудніші справи. Ілюзією стає надія, що контѐоль держави залишить в недоторканності сферу особистих свобод   люФина попадає в залежність від державних пріоритетів. Звужується свобода вибору професії,0роботи, місця проживання тощо. Це означРє розмивання і зникнення захищеної законом сфери приватного житђя. «Свобода особистості0несумісна, — резюмує Хайєк, — з верѕовенством однієї мети, яка підкоряє все життя суспільства». Суспільство політизується: незгода із загально прийнятною думкою стає незгодою0з дХржавою, а отже — політичною акцією. Настає смерть вільної думки, свободи слова. Відбуваються незворотні психічні зміни у суспільстві: людина звикає звертатись за вирішенням своїх проблем до держави. Процес «пожирання» державою — Левіафаном суспільства завершується утворенням тоталітарного ладу.

Таким чином, у Хайєка фундаментом всіх прав і свобод особистості є свобода економічна. Посилення соціальної ролі держави, державного контролю робить несумісною особисту свободу.

«Соціалізм» шведського зразка з розвинутими інституціями «держави добробуту», з пануванням необмеженої демократії, на думку мислителя, є лише уповільнений рух до тоталітаризму, якщо не будуть обмежуватись функції держави. Англійське прислів´я, яке любив наводити Хайєк, наголошує: «Хто не удосконалює своїх принципів, той попаде до лабет диявола». Не можна протистояти тоталітаризму, сліпо покладаючись на ліберальні ринкові зміни, треба весь час рухатись вперед — до свободи.

Сучасному плюралістичному суспільству, стверджував Хайєк, сприяє лише держава, заснована на принципах верховенства права. «Держава повинна обмежитися розробкою загальних правил, застосовних у ситуаціях певного типу, надавши індивідам свободу в усьому, що зв´язано з обставинами місця і часу, адже тільки індивіди можуть знати повною мірою ці обставини і пристосовувати до них свої дії». Тому Хайєк негативно оцінював соціальне законодавство як пагубний вплив ідей соціалізму. Правова держава має на увазі верховенство приватного права над публічним і над конституцією в тому числі, тому що «приватна власність є головною гарантією свободи». Єдино прогресивною політикою він називає політику, направлену на досягнення свободи особистості.