Історія вчень про право і державу

§ 4. Концепції соціальної держави і політики загального благоденства

У XX столітті значно збагатилася і теорія правової держави, а її окремі положення були істотно переглянуті.

В умовах зростаючого впливу соціал-демократичного і революційного руху з кінця XIX ст. правлячі кола ряду країн Західної Європи і США змушені були розвивати соціальне законодавство, враховувати у своїй політиці запити і вимоги незаможних. Соціальна політика була зведена в ранг офіційної доктрини Німеччини. Вона одержала закріплення у Веймарській конституції 1919 р. — першій європейській конституції, яка наділила громадян соціальними правами (правами на об´єднання в профспілки, захист від безробіття, охорону здоров´я і працездатності). Окремі заходи в сфері соціальної політики починають здійснювати й інші держави (Франція, США, Мексика), однак її розвиток був перерваний економічною кризою 30-х pp. Після другої світової війни ліві партії, які прийшли до влади, у європейських країнах провели ряд соціальних реформ (наприклад, соціал-демократи у Швеції, лейбористи в Англії).

Під політикою соціального благоденства в 40—50-і pp. розуміли програми, спрямовані на досягнення високого життєвого рівня шляхом створення державних систем освіти, охорони здоров´я, соціального забезпечення і підтримки житлового будівництва, надання допомоги громадянам, які не в змозі власними силами забезпечити собі прожитковий мінімум. В наступні роки розширювалося законодавство про демографічну, екологічну, культурну політику держави.

Поняття держави благоденства в офіційних документах і законодавстві західноєвропейських країн змінила формула «соціальна держава», закріплена в програмних документах багатьохполітичних партій, а також у Конституціях ФРН 1949 p., Франції 1958 р. і Іспанії 1978 р. У програмах ліберально-демократичних партій вона трактується як «держава соціальних послуг». Ідеологи неоліберализму висувають гасла суспільства з високим рівнем споживання, надання допомоги незаможним, утвердження в суспільному житті відносин солідарності і партнерства. Соці-ал-демократичні партії розглядають соціальну державу як етап переходу до соціальної демократії, а соціальну політику держави як прямий обов´язок, що випливає з наданих громадянам соціальних прав.

Теорія держави благоденства, що відображала настрої й інтереси середніх шарів, почала активно розроблятися в 50-і pp. в умовах економічного підйому в країнах Західної Європи, США, Японії. Одним з її творців був шведський економіст і державний діяч Гуннар Мюрдаль (1898—1987), автор відомих книг «За межі держави благоденства», «Світова економіка».

К. Мюрдаль стверджував, що загальне благоденство вже досягнуто в індустріальних країнах Заходу. Суть теорії суспільного благоденства, як він її формулював, полягає в тому, щоб «мирно і без революції — а фактично замість революції — проводити в капіталістичній державі скоординовану публічну політику, і притому з такою ефективністю, яка поступово привела б економіку країни у відповідність з інтересами більшості громадян». Такі держави будуть володіти рядом загальних ознак: поєднання ринкової економіки з державним плануванням, необхідним для підтримки рівноваги і стабільного росту економіки; тенденція до демократизації політичного життя, що дозволяє перейти до децентралізації держави і передачі частини її функцій органам місцевого самоврядування і добровільним об´єднанням громадян; їх участь у розподілі соціальних благ і в «народному контролі, що розширюється». Мюрдаль пропонував вийти за рамки організації благоденства в національних масштабах і покласти ідеї соціальної політики в основу міждержавних відносин. Майбутнє, на його думку, — за світовим порядком соціального благоденства. Люди здатні направити розвиток суспільства відповідно до своїх ідеалів.

Як вважає французький соціолог Мішель Крозьє (1922 р.н.), сучасна соціальна держава має потребу в трансформації, перетворенні в «скромну державу», яка прагне поставити себе на службу суспільству, а не командувати ім. «Головною функцією такої держави повинне було б стати прагнення в першу чергу допомогти всім соціальним підсистемам, що складають суспільство, знайти найкращі регуляції змін і очолити суспільство, очолити хрестовий похід за інвестування в якість». Не можна змінити суспільство, не змінюючи державу.