Важливою особливістю сучасного етапу розвитку соціально-правової реальності є його перехідний характер. У драматичних зіткненнях різних суспільних сил шукають свого вирішення застарілі протиріччя, успадковані від минулого. Одночасно закладаються нові цивілізаційні основи для майбутніх перетворень. Повільно, але неминуче відбувається демонтаж реліктових залишків тоталітарної системи. Колишній тип правової реальності поступово змінюється на інший. Хворобливі і водночас плідні зрушення насичують драматургію вітчизняного відродження надзвичайно гострими практичними і духовними, моральними і правовими колізіями. Ці зрушення пробуджують потужні культуротворчі імпульси, що змушують соціальних суб´єктів звертатися до нових ціннісних орієнтирів.

На даний час істотні зміни відбуваються як у надособистісних соціальних структурах, так і в нормативно-ціннісних сферах суспільної та індивідуальної морально-правової свідомості. Ці складні, далеко неоднозначні процеси потребують серйозного і глибокого вивчення. І тут важлива роль належить філософсько-правовій освіті. По суті, ми сьогодні переживаємо епоху, аналогічну європейському Просвітництву. На наших очах формується нова соціально-правова реальність, вільна від міфів і догм, що вимагає тверезого, раціоналістичного пізнання. Сьогодні численні пояснювальні прийоми, стереотипи, моделі, які використовувались протягом ряду десятиліть виявляються зовсім невиправданими. Вони не ведуть до розуміння тих процесів, що відбуваються в нормативних і ціннісних сферах соціального буття.

І нині, через вісімдесят років від часу, коли народився соціалізм, доводиться, зазнаючи гіркоти і болю, визнавати, що побудували «явно не те», що суще опинилося не просто нескінченно Далеко від належного, від ідеалу, а прямо протилежним до нього; що бажане не здійснилося, а небажане, навпаки, реалізувалося з надлишком. Багатоактна історична драма, яка писалася десятиліттями, виявилася жахливим змішанням жанрів кривавої трагедії і сюрреалістичного «театру абсурду», нагадуючи перекручений світ картин Брейгеля, де моляться дияволу, розсипають троянди перед свинями, ловлять сітками вітер і роблять безліч інших надзвичайних безглуздостей і блюзнірств. Так заявив про себе цивілізаційний парадокс, що називається з часів Гегеля іронією історії і полягає у різкій, обтяжуючій розбіжності цілей і результатів людської діяльності.

Якби свідомість людини повсюдно керувалася класичною філософемою «усе дійсне — розум, а все розумне — дійсне», тоді для неї не існувало б трагедії розладу між належним і сущим, ідеалом і дійсністю. Однак для філософського розуму, на відміну від обивательського, цей шлях заборонений. Зацікавленість у чітко визначених результатах власних зусиль, упередженість і вимогливість в оцінках сущого і належного змушують цивілізованого суб´єкта болісно сприймати такі повороти історичних подій, коли бажане царство свободи виявляється жорстоким світом деспотизму й абсурду, а очікувана «вікторія» обертається нищівною «конфузією».

Коли радикальні соціально-історичні метаморфози приводять до того, що ціннісний, етичний статус явищ, подій, осіб і їхніх діянь змінюється на протилежний, відбувається те, що називається перетворенням смислу при зміні контексту. Зрештою людські претензії розбиваються об об´єктивну логіку буття, а авантюрний тиск, спрямований на реальність, зрештою розтрощує, подібно відбитій ударній хвилі, самого суб´єкта, позба-вляючи його творчої свободи і усвідомлення своєї правоти.

В історії східнослов´янської цивілізації заявила про себе трагічна міфологема Едіпа, який здійснив такі невіданні діяння, які згодом, коли він духовно прозрів, постали як образа найважливіших цінностей моралі і права.

Своєрідність нинішньої соціально-історичної ситуації полягає в тому, що в ній зійшлися разом катастрофічне і ренесансне начала, тенденції загибелі старого і народження нового. У межах людського духу вони схрестилися як різнонаправлені світоглядні вектори, породжуючи безліч найгостріших психологічних і морально-правових дисонансів. У цьому особливість сучасного духовного клімату і світовідчуття тих, хто живе в нинішню епоху.

Утім, ця своєрідність у певному сенсі відносна, оскільки багато держав і раніше неодноразово переживали кризові, перехідні епохи, які згодом оберталися відкриттями нових історичних обріїв і духовних перспектив.

В епохи, коли валиться одна система цінностей і закладаються підвалини нової, найсутужніше доводиться автору, режисеру і виконавцю діючої історичної драми — живій, мислячій істоті, яка відчуває, страждає. її не полишає почуття занепокоєння за результат того, що відбувається. їй страшно за соціальний світ, що переживає злам на її очах, за культуру, що виявляє свою крихкість перед нищівною силою жорстких обставин, їй страшно за людей і за саму себе: чи зуміємо втриматися на краю розбурханої безодні, чи вистачить духовних сил встояти?

Для того, щоб адекватно оцінити реальність, людині необхідно духовно піднятися над нею. Оптимальним засобом для подібного злету є філософія, яка вводить особистість у світ універсальних смислів і загальнолюдських істин. Вона вчить людину самостійно і глибоко міркувати про світ, про себе і своє місце в ньому, про найважливіші проблеми буття, спираючись не на примітивні, «буденні» поняття елементарного життєвого побуту, а на ідеї і принципи, вироблені кращими умами людства. Тим самим вона допомагає особистості не зупинятися у своєму розвитку, дає такий заряд духовних сил, що дозволяє зберігати самоповагу в найскладніших соціальних умовах. Філософія дає такі засоби для пізнання суті глибинних протиріч, що рухають людиною і соціумом, цивілізацією і культурою, мораллю і правом, і яких не мають інші галузі пізнання.

Філософія права як міждисциплінарна галузь знання, що об´єднує пізнавальні зусилля юриспруденції і філософії, існує близько двох з половиною тисяч років і за цей час нагромадила значний інтелектуальний потенціал. її історична доля не була простою і гладкою: на ній відбилося багато соціальних потрясінь і катаклізмів, через які пройшла світова цивілізація.

Вкрай драматичною була доля філософії права в східнослов´янському світі. Коли в XIX ст. у Росії філософсько-правова думка тільки почала робити свої перші кроки, у європейської правової філософії був уже досвід більш ніж двох тисячоліть розвитку. Проте до початку XX ст. російські філософи-право-знавці вийшли у своїх дослідженнях на європейський рівень, звільнившись від духу учнівства і провінціалізму. Проте наступні події, пов´язані з жовтневим переворотом і приходом до влади більшовиків, різко змінили стан справ. Тоталітарному режиму стали непотрібними ні філософія, ні право, ні філософія права в їхньому дійсному вигляді і призначенні. Новий Левіафан погоджувався терпіти тільки те, що слугувало режиму. В результаті філософія і право були приречені пройти страшний шлях моральної та інтелектуальної деградації, яка перетворила їх на прислужників тоталітарної держави. Стосовно філософії права як такої, вона просто перестала існувати, тому що зникли найважливіші умови її розвитку — цивілізована державність, розвинена система права, передумови для становлення громадянського суспільства, активна і така, що прагне до саморозвитку, правосвідомість громадян, свобода думки, слова і друку.

На даний час, коли пострадянські держави повертаються у світове культурне співтовариство, перед вітчизняною соціогу-манітарною думкою стоїть важке завдання — піднятися на належний рівень філософсько-правових досліджень.

Вирішення даного завдання ускладнюється тим, що робити все це доводиться в переломну епоху радикального реформування всієї соціальної системи, коли усе тече і змінюється набагато швидше, ніж у часи усталених порядків і стабільності. Філософствувати біжучи важко, оскільки вагомі філософські концепції визрівають у тиші бібліотек і кабінетів, коли, як говорив Гегель, форми визначилися, їхні обриси позначилися, історичний день почав переходити в сутінки і настає час вильоту сови богині Мінерви, яка символізує філософську мудрість. Нинішня ж епоха нагадує скоріше ранок, ніж сутінки, і в ній багато ще не визначеного. Однак дана обставина не може бути серйозною перешкодою до філософствування. Давно помічено, що в часи радикальних перетворень різко зростає інтерес до сутітого, що відбувається, до його філософського осмислення і розуміння. Повною мірою це стосується того, що відбувається в сфері правової реальності. Більшість пізнавальних проблем і завдань, які з´явилися на цьому грунті, є такими, що одній юриспруденції з ними не впоратися. їхній філософський аналіз вкрай необхідний. Однак для цього вітчизняна філософія права повинна остаточно прокинутися від того летаргічного напівзабуття, у якому вона перебувала ряд десятиліть, і перебороти чимало успадкованих стереотипів. Один з них полягає в окремому розгляді проблем злочинності і проблем загальної теорії права. Виправданий з позицій внутрішньоцехового поділу дослідницьких сфер у самій юриспруденції, він не завжди виправданий з філософського погляду.

Необхідність правового регулювання суспільних відносин між людьми обумовлена здатністю останніх відхилятися від зразків належної соціальної поведінки до неналежних, шкідливих, небезпечних для цивілізації ексцесивних форм. Найбільш руйнівною і небезпечною формою неналежної поведінки є злочин.

Полюси належного і неналежного створюють особливе поле нормативно-ціннісної напруги, всередині якого існує світ права. Поділити це поле на дві самостійні сфери — належного та неналежного — і вивчати їх окремо (як це нерідко подано в підручниках з теорії права і з кримінології) можна тільки теоретично, тобто умовно, коли кожна зі сфер навмисно абстрагується від суміжної. Проте на практиці, у житті належне і неналежне утворюють єдину реальність. Фізична межа між ними, як правило, так само невловима, як і межа, що розділяє, наприклад, єдине електромагнітне поле на позитивно заряджену половину і половину, заряджену негативно. Для філософії, що за своєю природою зобов´язана якнайширше охоплювати досліджувану реальність, подібне розмежування та абстрагування від однієї зі сторін також невиправдане.

Автори висловлюють щиру подяку колективам кафедр філософії, соціології та політології Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого і особисто доценту С І. Максимову за допомогу в підготовці цього видання до друку.