Філософія права

1.1. Філософія і її призначення

Філософія — один із найцінніших плодів людської цивілізації і культури. Будучи осередком багатющих духовних традицій, вона стоїть в одному ряду з релігією, мистецтвом, моральністю. У ній сконцентровані знання багатьох поколінь людей про найважливіші цінності, норми і смисли буття.

Головним інструментом, яким оперує філософія, є не повсякденні уявлення, не міфи і образи, а чиста думка, що зосередилася на найважливіших питаннях буття, вільна від усього несуттєвого і випадкового. Протягом століть відшліфовувалась здатність людини глибоко і тонко роздумувати про найголовніше — першопричини буття, своє місце у світі, смисл власного існування, джерела добра і зла. Це дозволяло їй просуватися від сутінкового стану напівзнання до світла істини і розуміння.

Філософське світоспоглядання сягає своїм корінням до ще давніших духовних сфер — міфології, релігії і світу повсякденних уявлень.

Міфологічне світосприймання — це здатність розглядати усе оточуюче крізь призму здавна усталених, традиційних для даної культури образів, переказів, легенд. Для такого погляду світ сповнений чудес, таємниць, загадок, розгадати які він навіть і не намагається. Власник міфологічної свідомості сприймає те, що відбувається навколо нього, як якийсь фантастичний театр, на сцені якого можуть здійснюватися найнезвичайніші події, що породжують здивування і трепет. Сама ж людина задовольняється роллю споглядача сцен космічного і соціального життя, що розгортаються перед нею. Подібне світовідношення було характерним насамперед для давніх людей родової епохи.

Релігійне світоспоглядання схоже в ряді своїх рис до міфологічного. Воно також допускає наявність таємниць і чудес у навколишньому світі. Однак його власник сприймає усе крізь призму глибоко хвилюючих його питань смерті і безсмертя. Йому властива впевненість (віра), що в ньому самому, у його істоті присутній вічний, безсмертний початок — душа, похідна від творця і вищого законодавця всього сущого — Бога. Людина з релігійним світоглядом вбачає сенс свого буття, головне завдання свого життя не в тому, щоб відважно і неупереджено досліджувати таємниці світобудови, а в тому, щоб прийняти як аксіому релігійну картину світу, щоб жити і діяти відповідно до тих приписів, що походять від Бога, у якого вона вірує.

Повсякденне світоспоглядання — це найменш упорядкована і найбільш сумбурна духовна сфера, що нагадує мозаїку з осколків і обривків найрізноманітніших відомостей. Його відрізняє прагматизм, тобто схильність дивитися на оточуючий світ насамперед із позицій практичної користі. Задовольняючись елементарним життєвим досвідом, дотримуючись тих поглядів на світ, які зручні і вигідні, воно не зазіхає на вирішення вічних, «проклятих», смисложиттєвих проблем людського буття.

Філософський світогляд помітно відрізняється від зазначених вище форм світогляду.

По-перше, він раціоналістичний, тобто опирається не на фантазію, віру і життєві трюїзми, а на доказову аргументацію розуму.

По-друге, він має аналітично-критичну спрямованість, тобто при дослідженні дійсності не схильний приймати на віру і уявлення думки, що народжуються у людей, а прагне піддавати їх сумніву, критичній експертизі.

По-третє, він оперує філософськими категоріями, тобто найбільш загальними (всезагальними) поняттями буття, вічності, часу, смерті, долі, необхідності, свободи тощо.

Філософська думка здатна виявляти в будь-якому одиничному факті загальний зміст, надавати окремим проблемам універсального значення.

Суб´єктами — носіями філософської свідомості є індивід, спільнота, людство.

  1. Філософська свідомість особистості — це сукупність або система філософських поглядів конкретної людини на світ, життя, людей, саму себе і на своє місце у світі.
  2. Філософська свідомість соціальної спільноти (соціальної групи, народу, держави) — сукупність філософських уявлень, ідей, доктрин, що активно функціонують у конкретній, локальній спільноті у певний відрізок історичного часу.
  3. Філософська свідомість людства — накопичена народами світу за багато століть культура світорозуміння, у центрі якої знаходяться ідеї і принципи, що мають універсальну, загальнолюдську значимість.

Призначення філософії полягає в тому, щоб досліджувати першопричини, сутнісні основи світопорядку, відшукувати глибинні змісти того, що відбувається зі світом, соціумом, культурою і людиною. Філософія покликана безстрашно занурюватися в таємні, темні лабіринти буття, в осередок його протиріч і з добутих знань, вироблених ідей створювати універсальні пояснювальні моделі сущого в цілому й окремих його елементів.

Ці пояснювальні моделі являють собою відомості, знання, не просто систематизовані, але і певним чином інтерпретовані, вибудовані відповідно до тих або інших світоглядних принципів. Таким чином, на філософській картині світу завжди є виразний відбиток епохи, її культури і, що вкрай характерно, особистості мислителя — творця даної картини.

Філософія досліджує ту реальність, яка випадає з уваги більшості природних, соціальних і гуманітарних наук. Ця реальність — сфера загальних начал, що пронизують природний, соціальний і духовний світи. Там, де окремі наукові теорії відступають у безсиллі, нездатні охопити буття в цілому, філософія бере на себе роботу добудовування картини світу до цілісності. При цьому вона допускає окремі неточності і погрішності, існування нерозкритих таємниць і загадок. Сприймаючи дійсність глибше і повніше ніж окремі науки, вона подібна до вищої мудрості, яка полягає не в тому, щоб знати усе, а в тому, щоб розуміти головне, що стосується тих першопринципів світопорядку, без усвідомлення суті яких неможливо осмислено і повноцінно існувати.

Філософія покликана орієнтувати людину у світі, позначати для неї найголовніші орієнтири, відповідно до яких вона повинна вибудовувати траєкторію свого життєвого шляху. Існує безліч різноманітних цінностей, які спокушають людей, — гроші, багатство, влада, подорожі, слава тощо. Філософія вказує на найважливіші серед них, що мають універсальну, не скороминучу значимість, — істину, добро, красу, справедливість. Спів-відносячи своє життя і діяльність із ними, людина набуває здатність дивитися крізь призму цих ціннісних універсалій на окремі, конкретні проблеми свого існування. Вони дозволяють скріплювати її погляди на життя в стійку систему життєвих принципів із явним відбитком високої культури світорозуміння.