Філософія права

1.3. Правова філософія як герменевтика

Світ прагне приховати від людини свої таємниці. Стародавня метафора, що уподібнює людину до дитини на березі океану невідомого, мабуть, ніколи не втратить свого глибокого змісту. Невідоме, непізнане завжди буде поставати перед людьми у вигляді незліченних питань, проблем, загадок і таємниць.

Сучасна юриспруденція знає про право досить багато, щоб бути сповненою необхідної самоповаги. Але вона знає про нього занадто мало, щоб задовольнятися наявними знаннями. І тут цілком доречний створений А. Шопенгауером образ знання як розширюваної, збільшуваної в розмірах кулі: чим значніший у неї об´єм, тим більше на її поверхні точок дотику з невідомим. Цьому образу відповідає пізнавальний парадокс: чим більше ми знаємо про право, тим менше ми знаємо про нього. Дана констатація, при всій її удаваній песимістичності, плідна, оскільки не залишає людині можливості зупинитися у своїх пізнавальних прагненнях і завмерти в безтурботному стані інтелектуальної самодостатності.

Наука про право, як і будь-яка інша, складається зі знання і незнання. Знання утворюють її очевидну частину. Але за нею криється світ неочевидного, невідомого, непізнаного і непізна-ваного. І обидві ці частини однаково необхідні одна одній і своїй науці.

Давньокитайський філософ Лао-цзи стверджував, що сутність глиняного глечика полягає аж ніяк не у глині. Глина — це тільки матеріальна частина глечика. Сутність же створюється порожнечею усередині нього і точками дотику глини з порожнечею. Так і наука про право складається не тільки зі знань про нього. її сутність визначається тими точками, де знання зіштовхується з незнанням. У цих точках народжуються питання і проблеми. У них відбувається найважливіше — збільшення знання. Вони є точками росту і розвитку науки про право.

Праворозуміння — це не тільки володіння знаннями про право у вигляді тієї інформації, що є на даний момент у розпорядженні правознавства. До проблеми володіння добутою ін-форматлєго-вггритул тіримтткає проблема розуміння як здатності людини досліджувати інтерпретації одержуваних знань.

Потрапивши в індивідуальну свідомість, інформація про право найчастіше набуває особливу, суб´єктивно-особистісну забарвленість, по-своєму інтерпретується відповідно до характерних значеннєвих, ціннісних і нормативних акцентів.

Навколо проблеми розуміння існує особливий філософський напрям — герменевтика. Він одержав свою назву від імені давньогрецького бога Гермеса, винахідника мови і писемності. Відповідно до міфологічних переказів, Гермес був провісником волі олімпійських богів, яка доходила до людей у вигляді загадкових висловів, що вимагають розгадки і тлумачення. Гермес витлумачував людям глибинні змісти велінь богів, а богам приносив прохання людей. Тому герменевтика означає в першу чергу мистецтво осягнення і тлумачення різноманітних змістів, наявних в сущому і належному. її засновником вважається німецький мислитель Ф. Шлейєрмахер (1768—1834), який вбачав у герменевтиці головний метод усіх гуманітарних наук.

Для сучасної герменевтики центральним є питання про те, чи можливе розуміння людиною сущого і належного. Розглядаючи розуміння як просування людського розуму до істини, вона зайнята проблемами, пов´язаними з тим, що називають істинністю гуманітарного пізнання.

Головна особливість розуміння полягає в тому, що воно активне. Людському «Я» властиво привносити у раціонально-логічну або образну модель досліджуваного предмета свої власні, додаткові штрихи й акценти. У результаті на предмет пізнання накладається відбиток не тільки інтелекту, а й почуттів, інтуїції, всієї особистості того, хто прагне до розуміння.

Розуміння завжди має індивідуально-екзистенціальний характер, оскільки зрозуміти — значить встановити зв´язок між чужим і своїм, включити зовнішнє, привнесене в систему своїх особистісних змістів, ціннісних координат і власного екзистенціального досвіду. Саме це відрізняє філософське розуміння віднаукового пізнання.

Розуміння є процесом смислоутворення. На відміну від науково-пізнавальної діяльності, що відшукує смисли в об´єктах, філософське розуміння привносить смисли від суб´єкта філософствування. При цьому об´єктивні смисли, наявні в предметі, з´єднуються із суб´єктивними смислами, які є особистим надбанням індивідуальної свідомості. Для філософа зрозуміти щось — це значить підкорити смисли, уже наявні в об´єкті, значеннєвим першопринципам своєї концепції.

Герменевтична проблематика найчастіше стає гранично актуальною в перехідні історичні епохи, коли відбуваються обгрунтовані соціальні трансформації, що супроводжуються переоцінками цінностей. У ці періоди багато людей перестають розуміти, що з ними відбувається. їхній здоровий глузд розгублюється перед масою неуявних протиріч. І це в певному сенсі закономірна, природна реакція людської свідомості. Розмірковуючи саме про таку епоху, Ф. М. Достоєвський зазначав: «Колись, наприклад, слова «я нічого не розумію» означали тільки дурість того, хто їх вимовляв; тепер же приносять велику честь» .

У такі історичні моменти для філософської свідомості особливої значимості і гостроти набувають два взаємозалежних запитання. Перше: «Що є перед нами?» і друге: «Що є перед нами насправді?». Друге запитання передбачає, що усе безпосередньо сприймане, очевидне може бути тільки позірністю, згустками ілюзій, зібраннями помилкових вражень. Саме про небезпеку такого роду попереджав Ф. Бекон у своїй теорії «примар». Він вважав, що у людської свідомості є властивості, що заважають їй відрізняти істину від неправди і позірності, добро від зла, свободу від сваволі. Визначивши чотири типи таких недоліків, філософ назвав їх «примарами».

Першими серед них йдуть «примари роду», під якими Ф. Бекон розумів результати природної обмеженості, природної недосконалості людського розуму. Ця обмеженість не дозволяє сприймати дійсність у її справжньому вигляді, а пропонує переважно її викривлені відображення.

Далі йдуть «примари печери». Ф. Бекон справедливо відзначав, що однакових людей немає, що у кожної є свої відмінні особливості світосприймання, які пояснюються і природними відмінностями, і своєрідністю отриманого виховання. В результаті виходить, що кожна людина дивиться на світ і на життя ніби зісвоєї індивідуальної «печери». Тому людям досить важко приходити до загальної згоди і знаходити універсальні істини.

Третя форма —- «примари ринку», під якими Ф. Бекон розумів владу застарілих уявлень і застарілих традицій, а також темряву і неуцтво неосвічених простолюдинів.

І четверта форма — це «примари театру», під якими розумілася згубність сліпої віри в авторитети. Чимало філософів античності і середніх віків створили, на думку Ф. Бекона, штучні, відірвані від життя теорії, які своєю ходульністю нагадують погані спектаклі. Помилковий авторитет цих вчень найчастіше серйозно заважає вирішенню важливих проблем, пов´язаних з пізнанням істини і потребами практичного життя.

Людській свідомості доводиться докладати чимало зусиль, щоб звільнитися від влади цих «примар» і наблизитися до розуміння справжньої суті речей. У цьому їй покликаний допомагати герменевтичний метод.

Коли мова йде про питання права, то завданнями інтерпретації смислів, що містяться в правових феноменах, займається юридична герменевтика. Іноді її називають філософією юридичної мови, вважаючи, що вона повинна досліджувати те, як співвідносяться мовні вираження норм права зі змістом конкретних юридичних колізій. Але її призначення набагато ширше: юридична герменевтика охоплює все коло проблем філософського праворозуміння. У ній не було б потреби, якби смисли норм, принципів і цінностей правосвідомості і правовідносин були однозначні й загальновизнані. Проте це далеко не так. Якщо взяти, приміром, заповідь «не убий», як це робить письменник Роберт Музиль, то в цьому легко переконатися: «Є просто вбивство, а є вбивство з пом´якшувальними обставинами, вбивство за подружню зраду, дуель, страта, нарешті, війна; якщо ми поставимо за мету знайти для всього цього єдину раціональну формулу, ми незабаром виявимо, що вона схожа на сітку, при користуванні якої дірки не менш важливі, ніж міцність ниток» . Правова філософія вже за своєю суттю є герменевтикою. Вона включає правові феномени в широкі культурні контексти,намагається позначити численні зв´язки між ними і суміжними цінностями і потім проінтерпретувати змісти цих зв´язків.