Філософія права

1.5. Історія філософсько-правового пізнання як драма ідей

Пізнавальне відношення людини до правової реальності, що має вигляд нагромадження фактів і ідей, у дійсності являє собою набуття усе більш адекватних уявлень про цінності, потреби, інтереси, якими керуються люди в практиці правовідносин. У філософсько-правових вченнях виразно втілилася конструктивна роль суспільної свідомості з упорядкування, оформлення стихійного соціально-правового досвіду в концептуальні «організовані єдності». У них правова проблематика виявилася логічно реконструйована засобами філософської рефлексії. Історичне нагромадження розумового матеріалу, розширення арсеналу ідей, розвиток категоріального апарату дозволяло з часом здійснювати усе глибший філософський аналіз правових проблем.

Звернення до розумового матеріалу минулого переконує в тому, що розвиток філософсько-правової думки — процес складний і вкрай суперечливий. Запропоноване колись А. Ейнштейном визначення історії науки як «драми ідей» повною мірою стосується філософії права. Л. Толстой же у своїй «Сповіді» писав, що коли звертаєшся до наук, які намагаються давати відповіді на питання, пов´язані з найбільш складними проблемами "Уття людини в природному і соціальному світі, то зустрічаєшбезперестанні протиріччя одного мислителя з іншими і навіть із самим собою»1. Це змушує припускати, що, мабуть, найбільш адекватною формою, у якій могла б постати історія філософсько-правової думки, повинна бути історія філософсько-правових проблем.

Розвиток філософсько-правової свідомості безпосередньо пов´язаний із загальним розвитком історичного становлення світової цивілізації, із змінами, що відбувалися усередині правової реальності. Формування правових цивілізацій супроводжувала зміна концептуальних, пояснювальних моделей, що прагнули розкрити зміст і суть процесів, які відбувалися. Філософсько-правова думка, рухаючись тим самим історичним шляхом, сама «дорослішала», набувала глибини, обгрунтованості і авторитетності суджень. Цей процес здійснювався не за допомогою «монологів самотніх мислителів». Найчастіше це були діалоги і навіть «трилоги» і «полілоги» філософів з їх ідейними контрагентами. Зіштовхувалися різні підходи до тих самих проблем, різні методи, системи аргументів, індивідуальні пристрасті й інтереси. Усередині, здавалося б, плавної динаміки історичного розвитку філософсько-правової думки виявлялися різкі полярності і контрасти, несумісні протилежності, глибокі розбіжності світоглядних позицій, що перетворювали весь процес у багатоактну інтелектуальну драму.