Філософія права

1.8. Символічна культурологія права

Культурологічний підхід до права можливий і необхідний з тієї причини, що правові явища несуть у собі, крім суто юридичних значень, ще багато смислів позаюридичного характеру. У них зосереджена багатюща культурно-історична семантика і символіка.

Культурологічний метод дозволяє розглядати будь-який правовий феномен не сам по собі, а усередині інтелектуального простору культурних смислів, у результаті чого той втрачає жорсткість колишніх, виключно юридичних меж. Тією ж мірою він здатний робити це і відносно права в цілому.

Культурологія, ставлячи перед правомисленням питання, які воно саме перед собою, як правило, не ставить, прагне до створення культурологічних моделей правових реалій. При цьому на передній план виходить та обставина, що культура за своєю суттю метафізична, тобто пов´язана зі світом вищих, абсолютних смислів і сутностей. Водночас культура символічна, оскільки прагне доносити до людини ці абсолютні смисли за допомогою зримих форм.

З позицій культурологічного підходу будь-який штучний предмет або феномен — це символ. Так само він дозволяє бачити в нормах і цінностях права символи надособистісних енергій, що беруть участь у творенні соціального світу і правопорядку. Цей підхід передбачає, що через норми і цінності права людина прилучається до вищої, абсолютної гармонії буття, для якої соціальний правопорядок — тільки окрема, локальна форма. Тобто завдання метафізичної культурології полягає у виявленні не стільки відносних, скільки абсолютних смислів буття.

Людина живе у світі природних явищ, природних і рукотворних речей, а також різноманітних соціальних символів. її соціальне і культурне буття — це життя в символічному всесвіті, де за кожним словом, звуком і жестом — концентровані згустки смислів, спресовані часом і досвідом багатьох поколінь.

Символи різноманітні за своїм характером і призначенням. Це комунікативні символи, що обслуговують міжлюдське спілкування. До них відносяться жести, погляди, вирази облич, етикетні, обрядові, ритуальні умовності. Усі вони передбачають різні форми і відтінки відносин між людьми.

Наукові символи у вигляді знаків, цифр, літер, формул обслуговують пізнавальну діяльність людей. Художні символи в живописі, архітектурі, музиці підпорядковані вирішенню переважно естетичних завдань. Політичні символи з їхньою строкатою геральдикою виконують завдання представницького характеру.

Найскладнішими з усіх є символи метафізичні, із їх складною філософською, релігійною й етичною природою. Ще в глибоку давнину людині відкрилося, що на всьому, що її оточує, лежить явний або прихований відбиток вищих, позамежних сил. Кожна річ при цьому нагадує щось на зразок поплавця, зануреного одночасно в дві реальності — фізичну і метафізичну. її видима частина виступає в якості символу, що свідчить про існування невидимої частини і про багаторівневість смислів наявних у ній.

Метафізичні символи багатообразні, багатозначеннєві і невичерпні у своїх значеннях: останнє, остаточне слово в їхньому тлумаченні, мабуть, ніхто і ніколи не скаже, оскільки завжди буде залишатися ще певний невисловлений значеннєвий «залишок».

Будь-який зі світів, у яких живе людина, — природний, соціальний, духовний, — можна розглядати як світ метафізичних символів.

«Храмом символів» може бути не тільки природа, але і культура, цивілізація. Людина здатна прочитувати в значеннєвих, нормативних і ціннісних конфігураціях їхніх форм метафізичний зміст. Вона здатна знаходити в проявах істини, добра, краси і справедливості знаки вищих, Божественних гармоній, а в злі, неподобстві, пороках і злочинах — знаки метафізичноїпітьми і безодні.

Через символи людська душа доторкається до метафізичного світу або, як вважав Платон, згадує про нього, про ті часи, коли вона зливалася з ним в одне ціле. Через символи вона відгукується на вищі смисли, приєднується до них.

Право, як і все суще, метафізичне, оскільки пов´язане зі світом вищих смислів, абсолютних цінностей і позамежних сут-ностей. Воно ж символічне, тому що містить у собі все необхідне, щоб доводити ці метафізичні значення до людини за допомогою соціальних форм і предметностей. У ньому з повною на те підставою можна бачити деякий тайнопис, що свідчить не тільки про невисловлені метафізичні смисли, але і несвідомі глибини колективного досвіду, а також про існування вищих енергій, що беруть участь у творенні соціального світу. Найбільшою мірою це стосується природного права.

Метафізична реальність така, що людині не дано повністю розчинятися в її змісті. Обтяжена матеріальністю, вона завжди знаходиться ніби поруч із нею, відчуваючи й усвідомлюючи наявність меж, що відокремлюють її від метафізичного світу.

Створювані людиною символи дозволяють їй перекидати міст через уявну безодню і з´єднувати те, що представляється роз´єднаним. Тому символи, що розташовуються ніби між двома реальностями, фізичною і метафізичною, завжди пограничні, маргінальні.

Поєднуючись у символах в єдине ціле, метафізична і фізична реальності, однак, не перестають перебувати в стані протиріччя. Його відбиток проглядається й у структурі, і в змісті кожного символу. Ця внутрішня амбівалентність повідомляє йому про деяке приховане занепокоєння, динамізм, схильність до змістовно-значеннєвих еволюцій і безмежного розгортання йогозначень.

Суперечливість, будучи не тільки предикатом речей і феноменів фізичного світу, виявляє себе і як дуальність метафізичних начал творіння і руйнування. Безмежна кількість фізичнихі соціальних, моральних і правових антитез, що втілюють бінарну опозиційність надфізичних абсолютів Творця і Руйнівника, постійно нагадують людині про її постійне перебування в пункті розходження траєкторій піднімання і спускання, а також про те, що вона зобов´язана реалізовувати своє природне право вільного вибору між протилежностями.

У символах важлива не стільки репрезентація двосвіту, скільки ті наявні, явні або приховані, значеннєві зв´язки, за допомогою яких у кожному конкретному випадку особливо поєднуються ці світи. Саме внутрішні смисли або ідеї являють собою те особливе, що відрізняє символи один від одного. З них складається ще одна реальність, крім фізичної і метафізичної, — культурна. Вона і надає змістовну наповненість символу як дво-єдності зображального і зображуваного начал.

Ціннісно-значеннєва структура символу позбавлена жорсткості. Будучи пластичною і багатовимірною, вона визначає його вихідну полісемантичність. Графічним зображенням символу може слугувати фігура, що нагадує площинну проекцію піскового годинника без верху і дна, де її верхня половина позначає метафізичні реалії, що представляються даним символом, пе-решийок-перемичка виступає як зображувальна іпостась самого символу, а нижня половина — це вся та множина смислів і тлумачень, що випливають із символу.

Смислова поліфонія символу похідна насамперед від наявності в ньому метафізичних «надсмислів», «надцінностей» і «наднорм» абсолютного характеру. Фокусуючись у символі, вони роблять його зміст схильним до незліченних герменевтичних тлумачень і інтерпретацій. Усередині кожного символу нагромаджуються цілі «монблани» різноманітних значень, що наділяють його можливістю як завгодно довго брати участь у житті людського духу.

Символи найчастіше не просто багатосмислові, але надзвичайно темні і здатні вести думку або в безмежні глибини того, що в принципі незбагненне, або в таємничі звиви семантичних лабіринтів. Але в будь-якому випадку вони практично ніколи не доводять людську свідомість до кінцевого пункту, не розкривають перед нею свою таємницю. Взаємодія з ними завжди здатна викликати виявлення деякої частки семантичного підступництва. Вони лише вказують на щось туманне і хитке в далекому мареві метафізичних і культурно-історичних ремінісценцій. Маючи здатність самостійно існувати, еволюціонувати і навіть перероджуватися, символ з однаковою імовірністю здатний виводити людський дух до піднесених осяянь і заводити в темні безвиході.

Абсолютні смисли буття не дані людині безпосередньо. Вищі імперативи гармонії і порядку реалізуються в соціальній практиці через нормативно-ціннісні орієнтири. У свою чергу, норми і цінності права, будучи внутрішньо суперечливими, об´єднують у собі два світи — метафізичний світ абсолютної повинності і соціальний світ сущого. Кожна правова норма несе в собі абсолютний імперативний початок і одночасно є реальною моделлю поведінки, що частково реалізує вищий імператив. У людському світі вона осмислюється як ідея, виправдовується як цінність і приймається як імператив. В усіх своїх трьох іпостасях вона підноситься до метафізичної реальності, до Абсолютної Першонорми (Бога) і тому є символом, що його представляє.

Коли з правосвідомості зникають уявлення про абсолютний зміст норм, то починає дробитися і розсипатися весь її всесвіт цінностей і смислів. Подібна аксіологічна і семантична катастрофа може вражати як індивідуальну, так і суспільну правосвідомість.

Метафізична культурологія, маючи справу з відносним і минущим, із тим, що знаходиться в конкретних просторово-часових межах, вбачає у нормативно-ціннісних структурах знаки вічного й абсолютного. Досліджуючи соціально-правову реальність із усіма її рівнями й елементами, вона пам´ятає про метафізичну надреальність, усередині якої перебувають її норми і цінності в якості її окремих модусів. За даними емпіричних спостережень і розумової аналітики вона прозріває метафізику на-дособистісного з екзистенціалами душі, долі, безсмертя, що перебувають поза логікою раціональних доказів і спростувань. При побудові пояснювальних моделей сущого і належного вона не забуває про те, що за причинами правових явищ і процесів завжди стоять ще «причини причин», абстрагуватися від яких людський дух не може.

Рекомендована література

Алексеев С. С. Философия права. — М., 1997. Гегель Г. Философия права. — М., 1990.

Максимов С. И. Правовая реальность: опыт философского осмысления. — Харьков, 2002.

Нерсесянц В. С. Философия права. — М., 1997.

Філософія права / За заг. ред. М. В. Костицького, Б. Ф. Чміля. — Кол. авт.: Бандура О. О., Бублик С. А., Заінчковський М. Л. та ін. — К., 2000. Философия права. Хрестоматия: Учеб. пособие для студентов высших учеб. заведений / Под ред. Н. И. Панова. — Состав.: Панов Н. И., Бачи-нин В. А., Святоцкий А. Д. — К., 2002. Шкода В. В. Вступ до філософії права. — К., 1997.