Філософія права

2.4. Культура як світ гармонії

В історичній драмі боротьби між силами порядку і хаосу, творення і руйнування, організованості і стихійності складалася нова, вища реальність, якій однаково чужі і логіка саморуйнування, і мертва заорганізованість. її ім´я — культура.

Подібно до того, що порядок — це ще не гармонія, цивілізація — ще не культура, а лише сукупність соціальних передумов і умов її розвитку. Найважливіше призначення цивілізаційних інститутів полягає в тому, щоб, перешкоджаючи загрозі тотальної деструкції, забезпечувати розвиток культури, давати «зелене світло» її народжуваним та удосконалюваним формам.

Конкретні культурні феномени міфологічного, релігійного, етичного, художнього характеру здавна, ще з часів античності складали предмет пізнавального інтересу. Але в якості особливої цілісності, самостійної системи цінностей, норм, видів людської діяльності культура стає предметом спеціального філософського аналізу тільки в Новий час.

На сьогоднішній день існує близько двохсот наукових дефініцій культури. Однак все це різноманіття може бути зрештою зведене до чотирьох основних визначень:

1) культура — це творчі здібності людини;

2) культура — творча діяльність людини, спеціальні зусилля людей, у результаті яких їхні здібності і таланти перетворюються в об´єктивні матеріальні і духовні цінності;

3) культура — сукупність створених людиною цінностей;

4) культура — процес духовного збагачення людини, динаміка перетворення існуючих цінностей у її духовне надбання, творчі сили і здібності.

З цих визначень утворюється культурологічне коло як модель-схема культури в цілому:

В історичний час розвитку світової цивілізації це коло перетворюється в спіраль, оскільки енергія культуротворчих здібностей, що втілилася в створених людиною цінностях, повертається вже не до вихідного пункту. Вона духовно збагачує нові покоління, підготовлюючи їх до культуротворчої діяльності. Так розмикається коло і утворена спіраль спрямовується в історичну перспективу.

За поняттями цивілізації і культури стоять два ряди різних реалій. За цивілізацією — порядок, необхідність, соціальність, держава, влада, право, дисципліна, справедливість. За культурою — гармонія, свобода, духовність, досконалість, ідеали, істина, краса, моральність. Якщо цивілізація насамперед регулює, організує, упорядковує соціальні відносини, то культура покликана гармонізувати їх. Якщо цивілізація суто нормативна і її продуктивність відповідає наявним умовам і обставинам, то культура наднормативна, тобто орієнтована не тільки на норми,а й на ідеали. їй властиві надлишкова продуктивність і прориви творчої енергії за межі існуючих традицій і стереотипів у світ вищих гармоній, краси і досконалості.

Цінності культури існують не розрізнено; вони пов´язані між собою в єдине гармонічне ціле — культурний космос. Цей світ — особлива нормативно-ціннісна реальність, усередині якої соціалізована людина живе як духовна істота, як суб´єкт духовності. Чим більше розвинене духовне «Я» особистості, тим вагоміша для неї ця реальність. Саме в ній людина знаходить свою справжню сутність і реалізує її найбільш гідним, піднесеним і гармонічним способом.

Культура, будучи засобом боротьби з усезаперечуючою силою часу, з фізичною кінцевістю індивідуального існування, дає людині можливість фіксувати свої переживання і думки, особливості свого світосприйняття в знакових, символічних, образних і понятійних формах, що залишаються в спадщину наступним поколінням. Основним засобом подібних фіксацій є мова культури, що втягує людину у світ власних смислів, цінностей і норм, ставить її в центр культурного універсуму. Цей універсум має своє енергетичне поле, від якого походять різноманітні нормативні вимоги, заклики, звернення, що змушують людину вільно або мимоволі, свідомо або несвідомо корегувати свою соціальну поведінку.

Культурні механізми довгострокової історичної пам´яті дозволяють суспільству регулярно відтворювати і збільшувати соціальний досвід, утримувати його в епіцентрі суспільної уваги, сприяти його активній участі в соціалізації нових поколінь.

Через культуру уроки історичного минулого набувають для людини особистісної значимості і імперативності, а з ними і здатність впливати на її духовне та практичне життя, її світогляд, моральність і правосвідомість. Завдяки культурі особистість отримує можливість усвідомлювати своє існування одночасно і в центрі живих соціальних відносин, і в універсумі ідеальних гармоній.

Нормативні вимоги культури, яким людина підкоряється, зобов´язують її відчувати, мислити і діяти таким чином, щоб залишатися на рівні свого високого призначення. Еволюція затратила величезні зусилля, щоб звести людську істоту по своїх сходах на дуже високий щабель, у той час як багато інших живих істот залишилися на нижчих рівнях. Це вимагає від людини відповідних зусиль: вона зобов´язана утримуватися на висоті і не зісковзувати вниз. Можливість зірватися в безодню зла, пороків і злочинів у неї завжди є. Але в неї є і засіб, завдяки якому вона може успішно утримуватися на краю безодні, на порозі пітьми, біля границь хаосу. Цей засіб — культура. Релігія, моральність, філософія, мистецтво здатні направляти вітальні сили і соціальну енергію людини до вищих ідеалів гармонії і досконалості.

Культура покликана допомагати людині гармонізувати її практичне і духовне життя, надавати його внутрішнім протиріччям розмірених форм, направляти наявний в них вибуховий потенціал у русло творчості, а не руйнування.