Філософія права

2.6. Принцип протиріччя як аналітичний інструмент філософсько-правової думки

Класична філософська традиція, що йде від Геракліта, через Гегеля, до нас, вбачає універсальну буттєву основу різноманітних форм дійсності в динамічній опозиції внутрішніх протилежностей. Вона дозволяє помічати те, як через пульсуючі ритми зіткнень різних пар протилежностей будь-яка річ перебуває у властивій їй якості, залишаючись собою і стаючи іншою, піддаючись впливу сил руйнування й активно опираючись їм.

У світлі даного підходу головним напрямом філософського аналізу правових феноменів є виявлення в них універсальної основи у вигляді того або іншого протиріччя.

Пізнавальна установка на відшукання протиріч, іменована принципом протиріччя, ставить філософію права віч-на-віч з дійсністю, змушує сприймати її негативні, неправові, кримінальні форми не як випадкові, несуттєві вкраплення в соціальну реальність, а як її необхідні, невід´ємні складові.

У якості дослідницького імперативу принцип протиріччя наказує не ухилятися від аналізу темних, сутінкових сторін соціального життя. З його позицій метою філософсько-правового аналізу є не імітація пізнавальних зусиль у дусі ідеологічного ханжества або моралізуючої манірності, а встановлення максимально точного соціального діагнозу. Водночас даний принцип не дозволяє досліднику негативних соціальних явищ упускати з поля зору протилежний ціннісний полюс і загальний вид історичного обрію з його перспективою і надією на можливість і досяжність соціальних гармоній.

Опора на принцип протиріччя як на головний аналітичний засіб передбачає, що соціально-правовому протиріччю надається статус основного предмета філософського дослідження і правова реальність може бути з необхідним і достатнім ступенем повноти описана в термінах протиріч, конфліктів, антагонізмів, колізій, антиномій, антитез, опозицій, контрастів, дисонансів тощо. Подібне припущення грунтується на тому, що протиріччя — це дійсно універсальна буттєва структура, присутня у всіх сферах природного, соціального і духовного буття, у тому числі й в змісті правової реальності.

Введення принципу протиріччя в якості аналітичного інструменту в живу тканину соціально-правових проблем відкриває перед філософською думкою можливість уникнути теоретичного «верхоглядства», дозволяє проникати в сутнісний рівень соціально-правових реалій, «дивитися в корінь», виявляти найголовніше — живий пульс права, тобто вивчати його не в статиці, а в динаміці.

Принцип протиріччя зобов´язує не згладжувати гостроту драматичних соціальних колізій, а безпристрасно аналізувати і безкомпромісно оцінювати їх.