Філософія права

2.13. Архаїчні «першонорми»

ТАБУ

Слово «табу» має полінезійське походження. За його допомогою позначаються історично найбільш ранні вимоги-заборо-ни. їхні порушення у вигляді дій або слів передбачали найсуво-ріші покарання з боку богів або духів. Первісні люди вважали, що біля джерел табу стояли їхні давні предки. їхній авторитет надавав вимогам незаперечний характер вищої необхідності, невідривної від самого ладу буття, стану речей. Тому їхнє порушення, як вважала архаїчна свідомість, повинно спричинити катастрофічні наслідки космічного масштабу. Щоб уникнути цих наслідків, первісний рід повинен був негайно покарати порушника заборони або смертю, або вигнанням за межі роду. У противному випадку нещастя обрушилися б на всіх, покаравши таким чином і винних, і безневинних.

Заборони табуального характеру мали абсолютний і загальний (у рамках роду) характер і не припускали ніяких виключень. У первісній свідомості було відсутнє їхнє мотивоване обгрунтування. Його заміщала апеляція до традиції, чиї джерела втрачалися в глибині часів, і авторитету предків, які корилися заборонам-табу і заповіли всім нащадкам таку ж беззастережну покору.

Позитивна якість табу полягала в тому, що в них, крім магічних смислів, був присутнім цілком раціональний, доцільний зміст, що служить самозбереженню роду. Табу вводили існування давніх людей у жорсткі нормативні рамки, усередині яких їм було забезпечене виживання.

Давні табу виявилися тією початковою формою нормативної регуляції, з якої на наступних етапах розвитку цивілізації виникли такі регулятивні системи, як релігія, моральність, мораль і право.

ТАЛІОН

Таліон, на відміну від табу, що регулювали відносини між людиною і вищими, непідвладними їй силами, обслуговував відносини між людьми. Це була універсальна формула еквівалентної відплати: «Життя за життя, око за око, руку за руку, збиток за збиток...»

Дана формула передбачала споконвічну рівність взаємодіючих сторін. Якщо одній з них завдавалася шкода, то відшкодована вона могла бути лише тією ж ціною, у тому ж розмірі.

На ранніх етапах розвитку людства таліон використовувався в якості регулятивного засобу у всіх архаїчних, доправових співтовариствах. Безпосередньо прилегла до архаїки епоха «осьового часу» з її першими писемними пам´ятками культури, пов´язаними з іменами Гомера, Гесіода, Конфуція, ізраїльських пророків — авторів книг Старого завіту, зберегла різні варіанти формули таліона в давніх текстах.

Привабливість таліона полягала для давніх людей у тому, що він повною мірою відповідав їхньому почуттю справедливості. Можна, мабуть, говорити про те, що він мав архетипічнуприроду. Через нього глибинні нормативно-ціннісні структури, наявні в колективному несвідомому, виявляли себе на рівні соціальної практики.

Таліон підкоряв людські відносини нормативним началам і сам служив основою, з якої згодом виникла правова регуляція. Його своєрідність полягала в тому, що це була вторинна, реактивна форма соціальної дії, яка була відповіддю на чиїсь дії, що вже відбулися і вимагають зустрічної активності. У ньому був відсутній ініціативний, трансгресивний початок, що змушував би людей виходити за межі наявних обмежень. Таліон завжди був обмежений нормативними рамками заданих умов: плата за зуб передбачалася зубом, за око — оком і т. д. Він не передбачав проявів додаткової ініціативи понад ту, що вже була задана обставинами, тяжіючими над ситуацією. І це повною мірою відповідало тому несвідомому почуттю відплатної справедливості, що домінувало в психіці давніх людей «доосьового» часу. Хоча символ справедливості у вигляді терезів, як і самі терези, не був відомий на ранніх етапах давньої історії, але принцип зрівноважування вже міцно укоренився в первіснородовій свідомості. І терези, і дзеркало, винайдені пізніше, стали очевидними, речовими втіленнями логіки рівновеликості двох сторін.

Архетипічно-несвідома природа таліона виключала потребу в мотивованому обгрунтуванні змісту еквівалентної відплати. Це був постулат, догмат з усіма ознаками абсолютності. Не випадково в більш пізні часи, вже в умовах цивілізації аж до XX ст. противники насильства і смертної кари, які борються за пом´якшення кримінальних покарань, були змушені докладати величезні зусилля, щоб похитнути у суспільній свідомості принцип таліона і запропонувати замість нього більш цивілізовані, на їхній погляд, юридичні й етичні формули покарання винних.

Саме архетипічна природа таліона дозволила йому стати в умовах «осьового часу» базовим принципом формування нормативних систем релігійного, морального, природно-правового і позитивно-правового характеру. Про нього не можна говорити однозначно як про атрибут тільки якоїсь однієї з цих систем. Він у певному сенсі поза ними, тому що виник до них, будучи не тільки набагато давнішим за походженням, але і незрівнянно глибшим за розташуванням тих рівнів психіки, де локалізовані його структури.

Таліон — первинна форма упорядкованості міжлюдських відносин, що ввійшла в пізніші антагональні структури конвенціальних відношень цивілізованих співтовариств, у тому числі у формули римської соціальної практики «даю, щоб і ти дав», «ти мені — я тобі», які по-своєму відтворювали принцип еквівалентної відплати в новій редакції принципу еквівалентного обміну.

Універсальність таліона виявилася в його здатності регулювати і ворожі, і дружні стосунки. І в тих, і в інших він виявляв себе як цивілізуюче начало, оскільки навіть у ситуаціях жорстокої ворожнечі і кровної помсти споруджував нормативно-обмежувальний бар´єр на шляху вседозволеності. За його прямої участі помста строго нормувалася. І не в інтересах сторони, яка мстить, було порушувати принцип еквівалентності, оскільки в противному випадку вона сама повинна була перетворитися в об´єкт відповідної помсти в тому розмірі, у якому нею була перевищена міра належної відплати.

Щодо регулювання приятельських, антагональних відносин, то, вносячи в них нормативний елемент, сторони, однак, мали перед собою соціальний простір, відкритий для вільних ініціатив конструктивного характеру. Сторона, яка проявила додаткову ініціативу і привнесла більше зусиль і більший матеріальний внесок у встановлення взаємин, мала право очікувати від іншої сторони аналогічної відповідної реакції. Таким чином, таліон, що не дозволяв порушувати міру еквівалентності в негативно-деструктивний бік, дозволяв це робити в позитивну сторону, що привело до появи такого феномена, як потлач — змагання дарувальників у великодушності.

Таліон увійшов у звичаєве право всіх цивілізованих народів і залишався там на перших ролях аж до виникнення писаних законодавств. У новоутворюваних системах права він продовжував зберігатися в якості еталонного, критеріального принципу, що надавав їм нормативної однаковості у світлі вихідних уявлень про відплатну справедливість.

У наступні століття соціальна практика припускала три основні можливості відносно принципу еквівалентної відплати. Перша — це суворе дотримання таліона у всьому обсязі супутніх йому вимог. Друге — відступи від таліона в напрямі посилення вимог до судово-кримінальної практики. Вони характерні для легістських тенденцій, коли покарання ставали не пропорційні провинам і злочинам. Третє — відхилення від вимог таліона у бік пом´якшення покарань. Ця тенденція, що виникла в європейських державах у XVIII ст., досі продовжує повільно, але неухильно набирати силу.