Філософія права

2.15. Релігійні норми

Людське буття, що протікає усередині природи, цивілізації і культури, оточене безліччю явищ, відносин, речей, які дорогі людині і постають у її очах як цінності. Для того, щоб ці цінності оберігалися від руйнування, мали можливість зберігатися і примножуватися, виникли різноманітні соціальні норми, у тому числі норми релігійного характеру.

Релігійна свідомість здавна дозволяла людині осягати, що в її земному існуванні є надфізичні джерела, що вона — дитя не просто Землі, а усієї світобудови. Ф. М. Достоєвський писав у романі «Брати Карамазови»: «Багато чого на землі від нас приховано, але замість того дароване нам таємне, заховане відчуття живого зв´язку нашого зі світом іншим, зі світом горним і високим, та й корені наших думок і почуттів не тут, а у світах інших... Бог узяв насіння зі світів інших і посіяв на землі і зростив сад свій, і зійшло усе, що могло зійти, але зрощене живе лише почуттям зіткнення свого з таємничим світом іншим; якщо слабшає або знищується в тобі це почуття, то вмирає і зрощене в тобі. Тоді станеш до життя байдужий і навіть зненавидиш його».

Нормативна структура релігійної свідомості визначається змістом і ціннісною орієнтованістю складових її норм, які мають такі ознаки:

1) походять від вищого, абсолютного авторитету, яким є Бог;

2) мають характер безапеляційних вимог і заборон;

3) передбачають певний внутрішній стан душі, віру і співвідносну з нею таку ж певну зовнішню поведінку;

4) передбачають у віруючого «страх Божий» перед їхнім невиконанням і «суд Божий» у якості караючої санкції за їхнє порушення;

5) поширюються тільки на тих, хто сповідує дану віру.
Бог, як єдиносущний творець і світодержець, є центральною

фігурою в таких світових релігіях, як християнство, іудаїзм, іслам. Його ім´ям називається вища сила, що править світом і стежить за всесвітнім порядком. Бог — всесильний і благий світодержець, який оберігає суще від загибелі за допомогою різноманітних очевидних і прихованих впливів на логіку природних, соціальних і духовних процесів.

Бог виступає творцем (деміургом) природного світу, стверджуючи природний порядок, розмірений хід небесних світил, закономірну зміну пір року і багато чого іншого. Він виявляє себе як творчий початок, що протистоїть загрозі деградації, розпаду і хаосу. Бог забезпечує природне зчеплення речей, включає в це єдине ціле і людину, впливаючи на неї через зовнішні причини і її внутрішню субстанцію — душу.

Відносно соціального порядку Бог виступає як законодавчий початок, від якого похідні всі норми людського буття. У якості верховного регулятивного принципу він підносить моральні вимоги до степеня незаперечної необхідності й абсолютних, непорушних істин. Забороняючи вседозволеність, він не дає соціальному життю втратити цивілізовані форми і тим самим виступає в ролі вихователя людського роду.

Встановлюючи духовний порядок, Бог являє собою вищу, абсолютну досконалість, граничне втілення того ідеалу, до якого повинна прагнути людина. Як абсолютна надособистість Бог — це символ абсолютної моральності, уособлення всього найяс-нішого, доброго і розумного. Він одухотворяє буття людей, вкладає в них прагнення до гармонізації буття, до дотримання вищих моральних і природно-правових розпоряджень.

Ідея Бога як верховного законодавця несе в собі важливий соціокультурний смисл, який говорить: закони природної моральності і природного права мають об´єктивний характер.

Тобто вони не залежать від людини, а навпаки, людина цілком залежить від них. Люди не вправі змінювати їх, підганяти під свої інтереси, тому що це сфера, над якою вони не владні. Зневага цими законами може стати для людини неминучою розплатою — відплатою або в цьому, або в потойбічному світі.

Зусиллями Бога закони природної моральності проникають у людську душу і одержують вигляд засобів моральної саморегуляції — совісті, каяття, відповідальності, провини. За їхньої участі людина пристосовує свою поведінку до вищих етичних вимог. Для неї Бог виступає як вищий моральний зразок. «Будьте досконалими, як досконалий Батько ваш небесний» (Мф., 5, 48), — вимагає Священне писання.

У соціальній практиці існують різні правила поведінки, багато з яких мають альтернативний характер. Перед кожною людиною регулярно виникають завдання вибору між ними. Бог як вищий суддя оберігає своїми заповідями людей від спокус помилкового вибору, допомагає їм обирати шляхи, що відповідають принципам природної моральності. В узаконеній ним ієрархії норм і цінностей вбивство, крадіжка, зрадництво, неправда, перелюбство — завжди зло. Знання цього служить для релігійної свідомості достатньою підставою для прийняття правильних рішень у конфліктних ситуаціях морально-юридичного характеру. Більше того, для людини, яка вірує щиро і твердо, немислима ситуація зневаги божественними заповідями, що мають абсолютний і всезагальний характер. Вона глибоко переконана у тому, що дотримування їх є неодмінною умовою підтримання світопорядку, встановленого Творцем.