Філософія права

2.21. Соціо-логос позитивного права

Соціологічний підхід до правових феноменів передбачає можливість обпертися щонайперше на принцип соціального детермінізму. Даний принцип вимагає виходити з того, що суспільні відносини, соціальні інститути і структури здатні задавати правовідносинам і правосвідомості суб´єктів певну змістовно-значеннєву спрямованість.

У світлі соціологічного бачення право постає не як самостійний і самоцінний феномен, а як складова і, значною мірою, підпорядкована частина соціальної системи, наділена низкою службових функцій. Правові відношення розглядаються при цьому як одна з окремих форм суспільних відносин, а людина береться не як автономний, а гетерономний, залежний індивід, що знаходиться під впливом надособистісних соціонормативних структур. Подібний підхід дозволяє враховувати всю сукупність соціальних впливів на право й одночасно абстрагуватися від інших причинних впливів метафізичного, космологічного, натурологічного характеру.

Соціологічний метод найбільшою мірою придатний для дослідження позитивного права. З його позицій людина з властивими їй морально-правовими поглядами постає як продукт і представник певних соціальних спільностей, конкретно-історичних систем суспільних відносин, а його сутність — як соціально-антропологічна реалія, обумовлена різноманітними ансамблями цих відношень. Головне в ньому — це ті соціальні, морально-правові якості, які спільність змогла втілити в її світогляд і світовідно-шення. А ступінь його соціалізованості визначається мірою відповідності його особистих властивостей тим еталонним формам належного, тим нормативним зразкам, що узаконені даною спільністю, освячені її авторитетом і владою.

У якості гетерономної істоти людина перебуває в безпосередній залежності від зовнішніх соціальних механізмів і суспільної історичної необхідності, що стоїть за ними. Одне з її головних життєвих завдань полягає в тому, щоб збагнути зміст і суть цієї необхідності, пристосуватися до її вимог і відшукати усередині неї свій сектор припустимої соціальної свободи.

Соціальна детермінація може розглядатися і як активне сприяння суспільної системи виникненню чого-небудь, і як обмеження свободи дій, як встановлення нормативних, організаційних, технологічних меж для цілепокладання і цілевиконан-ня. Тому прямим наслідком дії детермінаційних механізмів може бути особиста несвобода суб´єктів, які виступають як добровільні або підневільні адаптанти, безроздільно підпорядковані соціальній системі. Правосвідомість при цьому набуває рис такого засобу саморегуляції поведінки, що дозволяє особистості пристосовуватися до вимог спільноти, а функції позитивної юриспруденції зводяться до теоретичного обгрунтування необхідності виконання авторитарних соціальних приписів.

Соціологічний метод несе у своїх установках і розпорядженнях ідею пріоритету цілого над частиною, соціуму над індивідом, для нього право — це засіб втілення даної ідеї в життя. У позитивному праві він бачить соціорегулятивний механізм, функціонально орієнтований на виявлення і превентивне погашення можливих осередків соціальної ентропії і соціального обурення на ранніх фазах їхнього виникнення, коли вони ще нездатні нанести великої втрати суспільній системі. Норми права для нього — це соціогенні регулятори, покликані упорядковувати всю різноманітність форм міжсуб´єктної взаємодії і запобігати виникненню конфліктних ситуацій, що загрожують стабільності соціальної системи.