Філософія права

2.25. Комунікативна функція права

Право виступає як одна з форм спілкування між соціальними суб´єктами. Його комунікативна функція виявляє себе в двох основних видах — як координація і як трансляція.

І. Комунікація як координація

Соціальний порядок неможливий без координації дій між різними елементами і структурними підрозділами, що входять до складу суспільної системи. Координація передбачає супідрядність різнорівневих елементів і підсистем, відношення дисципліни, субординації між ними.

Право містить у собі великий комплекс засобів, форм і способів, що дозволяють йому виступати в якості особливої комунікативної системи, яка обслуговує міжсуб´єктні відносини. У тих випадках, коли соціальні взаємодії між суб´єктами підпорядковуються конкретним правовим нормам, треба говорити про виникнення правових відносин між ними. Правові відносини передбачають, що сторони готові використовувати імперативно-регулятивний і примусовий потенціал правових вимог для вирішення взаємноважливих практичних завдань. Без екстеріоризації правових норм, без їхнього втілення в живих між-людських зв´язках не можна говорити про правовідносини.

Право забезпечує узгодженість і координацію дій соціальних суб´єктів у строго обкреслених нормативних межах. Воно проводить через усю систему суспільних комунікацій виразну демаркаційну лінію між належним і заборонним, між тим, що сприяє розвитку цивілізованих соціальних відношень і тим, що перешкоджає цьому. Право вводить в обіг систему принципів антагонально-конструктивної взаємодії, скріплює цивілізовані, продуктивні контакти взаємними зобов´язаннями і вказує на можливі карні санкції, які загрожують тим, хто спробує порушувати і руйнувати систему правових комунікацій.

Існують такі форми правової комунікації:

1) між суб´єктами правовідносин;

2) між окремим суб´єктом і всією соціальною системою;

3) між поколіннями соціальних суб´єктів, коли старші залучають своїх молодших сучасників до основ правової культури;

4) між ланками єдиної системи права, що представляються конкретними суб´єктами;

5) між системою права і всією макросистемою континуальної цілісності «цивілізація — культура».

На відміну від безпосередньої і неформальної комунікації буденно-повсякденного характеру, правова комунікація має формальний і строго функціональний характер. Вона має анти-деструктивну спрямованість і націлена на те, щоб застерігати суб´єктів від небезпек, якими загрожують неузгодженості між належними моделями соціально-правової поведінки і реальними акціями поведінки, що зневажають норми права.

Ці протиріччя породжують декілька комунікативних варіантів.

Перший. Комунікація протікає в режимі правомірності і за-коновідповідності. Суб´єкти дотримуються програм-моделей належної поведінки і не виходять за їхні рамки. Однаковий ступінь відповідальності стосовно взаємних зобов´язань дозволяє сторонам із максимальною продуктивністю використовувати можливості існуючих між ними правовідносин.

Другий. Суб´єкти комунікації наближаються у своїх відносинах до грані, що відокремлює належне від неналежного, неправомірного, і ця близькість небезпечної межі кидає на їхні контакти негативну тінь передделінквентності або навіть пе-редкримінальності. У подібних ситуаціях спілкування відрізняється від комунікації першого типу приблизно так само, як рух по широкій і рівній дорозі відрізняється від руху по краю обриву. Виникає зовсім інший психологічний стан, що вимагає особливої уваги і напруги. Дві суперечні одна одній спокуси вступають у протидію усередині систем суб´єктивної мотивації. Одна спокушає перевагами спокійного, законослухняного існування, а інша — перевагами можливого виграшу за умови готовності ризикнути і зуміти успішно пробалансувати на краю обриву. При цьому суб´єкти правовідносин другого виду прирікають себе на існування в критичних умовах, коли багато чинників і обставин постійно нагадують їм про небезпечну близькість до заборонної зони.

Третій. Комунікація має вигляд взаємодії, у ході якої нормативна грань, що відокремлює правомірну поведінку від неправомірної, перетинається суб´єктами. У результаті двостороннє спілкування перетворюється в тристороннє, оскільки в нього втручається третій суб´єкт в особі офіційних представників органів охорони правопорядку.

ІІ. Комунікація як трансляція

Право як комунікативна система дозволяє транслювати соціально-нормативну інформацію як у синхронічному (між сучасниками), так і в діахронічному (між поколіннями) напрямах. Право в цілому — це своєрідний передавальний механізм, що забезпечує існування цивілізованого суспільства як єдиної системи комунікацій, підпорядкованих нормативним, дисциплінарним взаємозалежностям формально-юридичного характеру. За допомогою правових норм соціальний порядок не просто підтримується, а передається як естафета від одних поколінь до інших як такий. Формальна, організована трансляція нормативності дозволяє оберігати наявні під її захистом цінності життя і культури, забезпечує наступність охоронної діяльності.

Право здатне акумулювати, берегти і транспортувати крізь історичний час нормативний досвід суспільства. Антична богиня пам´яті Мнемозіна цілком могла б вважатися покровителькою права через його яскраво виражену мнемонічну здатність, її свідченням є римське право, що складає в даний час основу, на якій побудовано всю сучасну романо-германську правову цивілізацію.

Не можна тут не згадати й англо-американське прецедентне право, у якому мнемонічний початок є вихідним. У ньому одиничність прецедентів, що не пройшли через процедури типоло-гізації і не оформилися в узагальнено-знакові форми, вимагає від суспільства додаткових зусиль по збереженню і передачі зосередженого в них соціально-правового досвіду новим поколінням. Подібне стає можливим лише тоді, коли в умовах локальної цивілізації дотримуються такі умови:

1) повага до минулого і його традицій, достатній ступінь консервативності суспільної свідомості;

2) відносна стабільність соціально-політичної системи, її здатність уникати різких якісних стрибків, що загрожують розривами, переломами і втратами накопиченого соціального досвіду;

3) домінування в інтелектуальній культурі стереотипів емпірично орієнтованого мислення, що цінує насамперед конкретні факти й індуктивний хід думок.

Наявність в Англії цієї суми чинників уможливила розвиток прецедентно´! моделі правової трансляції.

Трансляція в праві інституціалізована, тобто її здійснюють спеціальні установи, організації, інститути. Вони зберігають, відтворюють і збільшують нормативно-правову інформацію, утримують її в діючому, придатному для повсякденного використання стані.