Філософія права

4.2. Суперечливість людини

Людська природа надзвичайно складна. Сучасна наука стверджує, що людину не можна вважати остаточно завершеним продуктом еволюції. Не є вона також і дійсною подобою Бога. Вона ще має нею стати у віддаленому майбутньому. Вона перебуває у русі, і з нього згодом безсумнівно повинно виникнути щось більш досконале і гармонічне. А поки вона — лише проміжна ланка між мавпою і справжньою Людиною. Звідси вся суперечливість її натури, здатність бути низькою і великою, злочинцем і праведником, породженням зла і геніальною особистістю. Одні властивості натури направляють людину вгору, а інші перешкоджають цьому, штовхаючи її до зла, насильства, злочинів.

Людина — активна істота: вона шукає, вибирає, орієнтується, діє, пристосовується до обставин або змінює їх відповідно до своїх потреб, створює предмети, яких немає в природі, формує взаємини, оточує себе особливим, штучним середовищем і сама час від часу його руйнує, щоб потім з новими силами братися за його відтворення й удосконалювання. Наслідками її безустанних зусиль стають не тільки зміни навколишнього світу, але й істотні зміни в ній самій. Накопичуваний з розвитком цивілізації соціокультурний досвід збагачує внутрішній світ людини. її «Я» стає все складнішим і багатовимірнішим, набуває нові, додаткові грані, що дозволяють їй не тільки успішно виступати в якості творця, але і з дивовижною винахідливістю конструювати смертоносні знаряддя знищення собі подібних.

Головна особливість людського буття, яка відрізняє його від існування інших живих організмів, полягає в тому, що воно протікає одночасно в природі, соціумі і культурі. У природі людина веде вітальне (від лат. vitalis — живий, життєвий), природно-органічне існування. У соціумі з його економічними, політичними, правовими, ідеологічними й іншими сферами вона веде життя соціальне. І, нарешті, у культурі, у світі духовних цінностей релігійного, морального, художнього, філософського характеру вона живе духовним життям. Для цього потрійного й у той же час єдиного у своїй нерозривності існування у людини є тіло, організм, які живуть під владою природної, натуральної необхідності, особистість як цілісність тіла і духу, що найбільш повно виявляє себе в соціальному житті, і дух, або надособистість.

Людське «Я» єдине і водночас багатогранне. Ця багатогранність виявляється в існуванні його трьох головних іпостасей — вітальної, соціальної і духовної. Перша забезпечує зв´язок людини з усім живим на землі, друга — з суспільством, третя — з вищими духовними началами культури. Жодна з них не може бути безболісно відсічена від людини. У їхньому органічному поєднанні, у їхній неподільності і незлитті полягає унікальність людської істоти.

Можна говорити про те, що у людини не одне, а, щонайменше, три «Я», для кожного з яких існують свої кращі цінності, на які воно орієнтовано в першу чергу. Для вітального «Я» це насамперед цінності матеріального життєзабезпечення, для соціального «Я» — цінності суспільного самоствердження, для духовного «Я» — цінності (ідеї, принципи, образи) етичного, релігійного, філософського характеру, які дозволяють відшукувати вищі життєві орієнтири.

Кожне з трьох «Я» здатне виступати самостійною причиною, яка примушує людину робити ті або інші дії, що дозволяє говорити про самодетермінацію її поведінки. Три види спонукань, імпульсів, мотивів можуть зіштовхуватися між собою, суперечити один одному і породжувати різноманітні драматичні колізії її внутрішнього і зовнішнього життя. Але вони ж можуть зливатися в єдиний силовий вектор, дозволяючи людині переслідувати свої цілі з максимальною енергією і рішучістю.

Усі три антропологічні іпостасі по-своєму виявляють себе в правовому просторі. Кожна має власну логіку існування і розвитку, що незмінно відбиваються на логіці розвитку правосвідомості і правовідносин. Протиріччя між ними створюють весь спектр правових, деліктних і кримінальних колізій.

Абсолютна більшість здійснюваних людьми злочинів, обумовлена тим, що вони виявляються не в змозі справитися з власними внутрішніми протиріччями, не знаходять оптимальних, соціально схвалюваних шляхів, засобів і способів їхнього вирішення. І навпаки, добропорядна і законослухняна поведінка з усіма ознаками цивілізованості і культури — це, як правило, результат того, що людина успішно скористалася уроками суспільства, наданими їй в процесі набуття нею виховання й освіти, і сама доклала достатньо духовних і практичних зусиль, щоб знайти і застосувати на ділі методи вирішення сутнісних протиріч свого буття.