Філософія права

5.8. Зв´язок між природно-правовими вченнями Нового часу і протестантизмом

Наприкінці XIX ст. ряд європейських і російських дослідників, у тому числі Вейнгартен, Еллінек, Ковалевський, Новгородцев, звернули увагу на той факт, що французька «Декларація прав людини і громадянина», цей класичний зразок природно-правового мислення, є відтворенням основних положень американської «Декларації незалежності», що, у свою чергу, висловила погляди англійських протестантів-індепендентів, які переселилися в Америку. Приблизно в той же час, коли видатний німецький соціолог М. Вебер обмірковував і створював свою працю «Протестантська етика і дух капіталізму», у філософії права розроблялася аналогічна проблема, що стосується безпосереднього зв´язку між протестантизмом і духом природного права.

Ідеї М. Лютера, що перемогли на півночі Європи і привели до появи протестантизму, мали своїм наслідком глибокі зміни в суспільній правосвідомості Нового часу. З особливою силою це позначилося спочатку на долі Англії, а потім американської держави.

У той час, коли в Німеччині розгортався рух Реформації, Англія стала регулярно виявляти ознаки непокори владі папського, католицького престолу. Це завершилося в підсумку тим, що король Генріх VIII оголосив себе в 1534 р. главою самостійної, не залежної від Риму англіканської церкви. Це ще не був власне протестантизм, оскільки зв´язки з католицьким вченням продовжували зберігатися. Англіканство цього періоду нагадувало, за словами Новгородцева, католицизм без Папи Римського. Проте, протестантські умонастрої поступово проникали все глибше в народну свідомість. Єлизаветинська епоха пройшла під знаком лояльно-заохочувального відношення королівської влади до протестантів, яких в Англії часто називали «індепен-дентами».

Англійський переклад Біблії, що з´явився, зробив її зміст доступним для усіх. Вона стає настільною, щодня читаною книгою у всіх англійських будинках.

Поступово формується особлива атмосфера релігійної свободи, що веде не до нігілізму, а в протилежному напрямі — до заглиблення релігійності, до вміння цінувати внутрішню автономію і вільну готовність до моральних вчинків, що дозволяють відчути свою причетність до Бога.

Протестантизм активно сприяє розвитку у англійців не тільки самосвідомості, що цінує свободу духу, але і готовності боротися за цю свободу. Одночасно необхідність протистояти атакам католицизму змушувала цінувати віротерпимість, свободу совісті і віросповідання. До цього приєднувалася міцніюча вимога, щоб ці свободи і права, що випливають з них, були визнані невідчужуваними.

На відміну від католиків, які вважали, що вища істина вміщена в церковних догматах, протестанти думали, що християнська істина ще далеко не повністю відкрилася людям і тому варто продовжувати її пошук. Але для цього необхідний великий простір духовної свободи, тобто свобода совісті, думки і слова. А щоб ці свободи були гарантовані особистості, повинна існувати відповідна соціально-правова база. У якості такої протестанти висунули ідею станового представництва.

Ще одна ідея, також належна протестантам,— це вимога визнати природні права особистості природженими і невідчужуваними. Колись, у розпал Реформації вона вже пролунала, коли в 1525 р. у Німеччині вийшли у світ так звані «Дванадцять статей». У них стверджувалося, що селяни народжуються від природи вільними і тому хибне феодальне право, яке наполягало на протилежному.

Цілий ряд ліберальних ідей природно-правового характеру пов´язують з ім´ям англійського протестанта-індепендента Роджера Вільямса, який переселися в Америку в 1631 р. Він боровся за принцип невідчужуваності народного суверенітету, наполягаючи на тому, що індивіди повинні підкорятися тільки цивільним законам. Щодо релігійних питань, то в цій сфері вони повинні бути абсолютно вільні і застраховані від втручань влади. Ця ідея пізніше ввійде в американську «Декларацію незалежності», а потім у французьку «Декларацію прав людини і громадянина».

До ідей Вільямса примикали ідеї лідера англійських левел-лерів («урівнювачів») Джона Лілльборна. Ось лише деякі з них:

— ідея свободи особи, совісті, преси, промислової і торгової діяльності;

— ідея невідчужуваного народного суверенітету;

— ідея поділу влади на законодавчу і виконавчу, а також ідея незалежного суду, що не підкоряється адміністративній владі;

— ідея формально-юридичної рівності всіх громадян перед законом.

На думку Ковалевського і Новгородцева, у протестантів-ле-веллерів у XVII ст. уже був весь той запас природно-правових ідей, що потім перейде у XVIII ст. і складе його славу.