Філософія права

5.9. Закони природного права

Т. ГОББС

Т. Гоббс у трактаті «Левіафан» робить спробу сформулювати основні, базові норми природного права. Він називає їх природними законами, наділяючи універсальним, абсолютним, безапеляційним характером. У них зведені воєдино, уніфіковані незліченні чинники соціального буття людей. Спроба осмислити їх у термінах закону несе в собі прагнення природно-правового мислення фундаменталізувати свої принципи, об´єднати емпірію з метафізикою, приватне з загальним, юридичне з етичним. Ось ці природні закони.

  1. Треба шукати миру і додержувати його, захищаючи себе при цьому всіма можливими засобами.
  2. У випадку готовності інших до миру людина зобов´язана, якщо цього вимагають інтереси миру і самозахисту, задовольнятися такою мірою свободи стосовно інших, яку вона допустила в інших стосовно себе.
  3. Люди повинні виконувати укладені ними угоди.
  4. Людина, яка одержала благодіяння від іншого лише з милості, повинна прагнути до того, щоб той, хто зробив це благодіяння, не мав розумної підстави каятися у своїй доброті.
  5. Кожна людина повинна пристосовуватися до усіх інших.
  6. Людина повинна пробачати минулі образи тим, хто, проявляючи каяття, бажає цього.
  7. При помсті люди повинні рахуватися не з розмірами зробленого зла, а з розмірами того блага, що повинно піти за помстою.
  8. Жодна людина не повинна ділом, словом, виразом обличчя або жестом виявляти ворожість до іншої.
  9. Кожна людина повинна визнавати інших рівними собі від природи.
  10. При вступі в договір жодна людина не повинна вимагати собі надання якогось переважного права, на надання якого іншій людині вона не погодилася б.
  11. Якщо людина уповноважена бути суддею в суперечці між двома іншими, то природний закон наказує їй безпристрасно їх розсудити.
  12. Неподільні речі повинні використовуватися, якщо це можливо, спільно, при цьому, якщо кількість речей дозволяє, то без обмежень, а в противному випадку — пропорційно числу тих, хто має на них право.
  13. При рівному праві володіння встановлюється або почергове користування, або ж першочергове володіння і користування дається за жеребом.
  14. Жереб може бути двояким. Перший — встановлений, тобто той, що встановлюється угодою сторін. Другий — невстановлений, або природний, виникаючий у результаті, наприклад, першоспорідненості.
  15. Для тих, хто є посередниками миру, повинні бути дані гарантії недоторканності.
  16. Ніхто не може бути суддею самого себе.
  17. У випадку суперечки сторони повинні підкоритися рішенню арбітра.
  18. Ніхто не має права бути суддею в справі, у якій через природні причини він має упередження.
  19. У суперечках про факт суддя не повинен довіряти одній стороні більше, ніж іншій (за відсутності інших аргументів); він зобов´язаний довіряти третім особам.

Для всіх цих природних законів, які Т. Гоббс називає незмінними і вічними, базовою є древня, універсальна етична формула, часто іменована «золотим правилом моральності»: «Стався до інших так, як ти хотів би, щоб вони ставилися до тебе».

Звертають на себе увагу декілька характерних рис цих природних законів.

По-перше, усі вони мають повиннісний, нормативний, зобов´язуючий характер. Це не констатація сущого, не фіксація соціальних реалій, а моделі бажаного. їх «законність» полягає в тому, що вони складають цілком необхідну нормативно-ціннісну основу, без якої цивілізоване суспільство просто не може існувати як таке. Саме ця обставина надає їм статус надзвичайної значимості, що і дозволяє Т. Гоббсу називати їх не інакше як «закони».

По-друге, незважаючи на природно-правовий характер цих законів, у них слабко відчувається присутність релігійної нормативності, але зате великою мірою подана нормативність морально-етична. У цьому безсумнівно проявилася одна з істотних тенденцій Нового часу, що полягала в поступовому зменшенні частки релігійної мотивації в нормативно-ціннісній свідомості. На її тлі природно-правовому мисленню вдається зберегти пафос абсолютності й універсальності за рахунок звернення до загальних вимог природної моральності.

По-третє, природні закони Т. Гоббса дозволяють говорити про них як про морально-правовий феномен християнської цивілізації. Євангельські заповіді, незважаючи на удавану релігійну індиферентність формулювань, у «знятому», трансформованому вигляді присутні в законах. У них практично відсутній дух древнього таліона і старозавітного «Мойсеева права» і, навпаки, усе підпорядковано заклику Христа: «Отже, в усьому, як хочете, щоб з вами чинили люди, так чиніть і ви з ними».

По-четверте, природними ці закони можна вважати в тому сенсі, що вони відкриваються людям не через раціональне знання, а через глибинні схильності, що кореняться в самій суті людської природи і дозволяють людям, незважаючи ні на що, будувати морально-правовий світ цивілізованості і культури.