Філософія права

5.14. Філософія анархії

У соціально-правовій філософії XIX ст. етатистським ідеям протистояли ідеї дезетатистського, анархо-нігілістичного характеру. У Росії найвидатнішими теоретиками анархізму виступили М. О. Бакунін і П. О. Кропоткін.

Філософські погляди М. О. Бакуніна еволюціонували від об´єктивного ідеалізму, захоплення Гегелем до матеріалізму, атеїзму й анархізму. З найбільшою повнотою ідеї анархізму були подані ним у праці «Державність і анархія». У ній М. О. Бакунін формулює ряд антитез і висуває в якості головних цінностей свободу і бунт, а в ролі їхніх антиподів — державу і релігію з властивими їм прагненнями до політичного і духовного повновладдя над особистістю.

М. О. Бакунін пропонує власне тлумачення біблійного міфу про Адама і Єву, стверджуючи, що Бог мав намір вічно тримати прабатьків у залежному, рабському становищі. Але диявол, вічний бунтівник і свободолюбець, присоромив їх за рабську покірність і закликав до бунту в ім´я свободи. Так відбулося відділення людини від тварин, і з тих пір здатність до бунту і вільнодумства стала головною рушійною силою історії. Повертаючись знову до питання про державу і про властиве їй прагнення придушувати цю силу, М. О. Бакунін стверджує, що необхідний загальний бунт у вигляді всесвітньої соціалістичної революції. Тільки таким шляхом можна знищити державу, водночас з нею і релігію. Називаючи схильність людини до руйнування творчою пристрастю, М. О. Бакунін думає, що необхідно не просто знищення старої державної машини в ім´я побудови нової, а повне, безповоротне руйнування держави як такої, як недосконалу, суперечну людській природі соціальну форму.

Нігілістичне відношення М. О. Бакуніна до держави і права виходило з переконаності, ніби будь-яка влада тримається на злочинах, за допомогою яких створювалися, зміцнювалися і продовжують зберігатися всі держави. Показово, що з того моменту, коли злочин стає знаряддям державної влади, він перетворюється в чесноту. Цей універсальний принцип політичної боротьби, відкритий Н. Макіавеллі, стосується всіх минулих, сучасних і майбутніх держав.

Держава, незважаючи на те, що її влада аморальна і злочинна, прагне переконати підданого в тому, що несе в собі деяку вищу мету і що будь-яка діяльність, спрямована на її укріплення і процвітання, має правовий і моральний характер. Але в дійсності норми державної моралі суперечать нормам загальнолюдської моральності і природного права. Прагматизм політиків підпорядкований одному єдиному завданню — зберігати владу у своїх руках усіма можливими засобами, у тому числі аморальними і протиправними. І такий порядок речей може бути викорінений тільки одним шляхом — через знищення головного розсадника зла, насильства, несправедливості — держави. . П. О. Кропоткін, як і М. О. Бакунін, вважав, що держава виникла як злочинна організація, що дозволяє сильним творити насильство над слабкими. За багато століть своєї історії держава навчилася ефективно придушувати будь-які повстання проти свого авторитету. їй вдалося в духовній сфері змусити церкву виконувати аналогічну репресивну функцію.

Незважаючи на це, у суспільстві за всіх часів поряд із «державниками», які захищали інтереси правлячих верхів, існували «анархісти», настроєні різко негативно відносно держави. Анархістські умонастрої зародилися серед народу, щоб допомогти пригнобленій більшості захиститися від насильства, яке чинилося пануючою меншістю. Прихильники анархізму стверджують, що необхідно не просто захопити або відібрати владу, а зруйнувати інститут державної влади як такий, винищити до тла владні структури й у першу чергу державну машину. Якщо соціалісти прагнуть знищити тільки капітал, то вони тим самим зупиняються на середині дороги. Завдання ж анархістів більш радикальне: вони виступають за знищення і капіталу і держави.

Для П. О. Кропоткіна суспільство — це живий організм, де відношення між його членами повинні визначатися не законами права, цією варварською спадщиною минулого, а нормами моральності, взаємними угодами, звичаями і звичками.

Ніяке панування людини над людиною не припустимо, тому в суспільстві не повинно бути влади, тобто суб´єктів, які нав´язували б свою волю іншим. Кожній особистості повинна бути надана максимальна свобода дій, щоб вона могла розвити усі свої природні задатки. Людина не повинна відчувати загрози суспільного покарання або надприродної, містичної відплати. Суспільство не вправі вимагати від неї нічого такого, чого вона не бажала б дати суспільству добровільно.

Анархічну позицію не варто витлумачувати як прагнення до безладдя, розгулу стихійності, як проповідь повної некерованості суспільного корабля. Ідеал М. О. Бакуніна і П. О. Кропоткіна — не воцаріння безначалля, а відсутність насильства держави над особистістю, ліквідація усіх форм примусу. Вільні домовленості, добровільні конвенції повинні прийти на зміну примусовим законам. Свобода означає для них не вседозволеність, а дії, що відповідають власним переконанням особистості, її моральним уявленням. А всім юридичним законам теоретики анархізму віддають перевагу всевладдя закону всеосяжної любові усіх до усіх.

Філософську позицію М. О. Бакуніна і П. О. Кропоткіна не можна відносити до розряду деструктивних теорій, як це нерідко робили. У ній чітко проступає дух християнського утопізму, бажання якнайшвидшого втілення євангельського ідеалу любові. Цим пояснюється неприязне ставленням анархічної філософії до держави, у діяльності якої ці початки любові зовсім відсутні.