Всесвітня історія

1. Початок антропогенезу

Поняття „антропогенез" (від давньогрец. - людина, та - народження) означає процес еволюційного формування людини сучасного фізичного типу. Теорію походження сучасної людини як наслідок тривалого еволюційного та історичного розвитку вперше обґрунтував Чарльз Дарвін у своїй праці „Походження людини і статевий відбір" (1871). Згодом його теорія знайшла підтвердження у численних знахідках, які було відкрито в ході палеонтологічних досліджень. Сьогодні його теорію поділяє більшість дослідників проблем антропології.

Сучасна антропологічна наука свідчить, що витоки процесу антропогенезу треба шукати близько 20 млн років тому, коли на планеті з´явилися дріопітеки - викопні мавпи, які мешкали у Східній Африці. Найбільш ранні форми дріопітеків отримали назву проконсули. За своїм способом життя вони постійно перебували на деревах, чудово пересувалися по гілках, міцно захоплюючи їх лапами. У ході „деревинної" фази існування викопних мавп відбувався процес формування майбутньої людської руки, яка набувала редукції великого пальця. Наступною ланкою еволюції стали рамапітеки, які виокремилися від дріопітеків близько 14 млн років тому.

7-4,5 млн років тому, коли на планеті змінився клімат і скоротилася площа лісів, найдавніші предки людини змушені були спуститися на землю. У цей період вони стали вживати м´ясну їжу.

Наслідком цього стало збільшення обсягу та розвиток структури головного мозку, розвиток щелепного апарата. Врешті на планеті формуються істоти, які отримали в науці назву австралопітеки -мавпи, які володіли прямоходінням. Саме вони стали першою ланкою у процесі антропогенезу. Кісткові рештки австралопітеків уперше були знайдені у Південній Африці у 30-х роках XX ст. Висновок про прямоходіння австралопітека вперше зробив Раймонд Дарт, професор університету Йоганесбурга.

Обсяг мозку австралопітеків становив близько 520 см3 (у сучасної людини - 1500 см3). Вони мешкали переважно в Африці. Пізня форма австралопітеків - масивні австралопітеки були поширені на цьому континенті 2,5-1,5 млн років тому.

Серед перших представників роду Homo (людини) називають істоту, яка мешкала на Землі 2-1,7 млн років тому. Луіс Ліккі - відкривач її кісткових рештків дав істоті назву homo habilis - „людина вміла". Ліккі був переконаний, що цій формі вже була властива здатність до праці. Проте, більшість його колег не погодилися з ним, аргументуючи свою позицію тим, що здатність до усвідомленої трудової діяльності habilis довести неможливо. Крім того, за своєю морфологією ці істоти більше схожі на австралопітеків, які вважаються цілком тваринами, а не людьми. У зовнішності „хабілісів" занадто мало сапієнтних ознак і переважають тваринні риси. Тож межу, яка відділяє тварин від першої людини, треба ставити не між австралопітеками та „хабілісами", а між „хабілісами" та їх наступниками - пітекантропами, які з´явилися близько 1,5-1,6 млн років тому (інша назва -Homo erectus, тобто людина прямоходяча.) їхні рештки були виявлені у 1960 р. Обсяг мозку пітекантропів становив 1000 см3, зріст сягав 180 см. Ранніх пітекантропів ще називають „гейдельберзька людина" за місцем знахідки перших кісткових рештків цього фізичного типу.

Трохи пізніше від пітекантропа сформувалась істота під назвою „синантроп", яку було знайдено у 1921 р. на території Китаю експедицією Ю. Андерсена. Зовнішністю він був дуже схожий на пітекантропа, але мав більший обсяг мозку - до 1220 см3. Він жив приблизно 500 тис. років тому. У середовищі архантропів складається праобщина як первісна форма об´єднання. Праобщину називають інакше - „первісне стадо", підкреслюючи такою назвою переважання в ньому тваринних рис поведінки. Така перша форма людського суспільства являла собою групу у 25-30 дорослих особин, яка домінувала на кормовій території 25x30 км. В умовах такої групи відбувалося поступова передача соціального досвіду наступним поколінням. Без такої спадковості між поколіннями люди не могли б засвоювати культурні надбання та соціальну поведінку попередніх поколінь, тобто не мали б можливості стати людиною. Не відбувався б біологічний та соціальний розвиток людства. Але, перш за все, колективне існування було головним чинником виживання первісних людей за умов украй низького рівня розвитку знарядь праці і, звісно, низького рівня продуктивності праці. Окрема людина не мала жодних шансів на самостійне виживання. Добування їжі, захист від небезпеки тощо могли здійснюватися лише за умов колективної діяльності. Основними видами господарювання були мисливство та збиральництво. Якщо першим способом добування їжі займалися чоловіки, то другий був сферою діяльності жінок. Архантропи таким чином брали від природи харчову масу в готовому вигляді, нічого самі не виробляючи. Такий спосіб господарювання отримав назву „привласнювальне".

У зв´язку зі змінами берегової лінії континентів, напрямків руху теплих та холодних течій на Землі відбулися різкі зміни кліматичних умов - розпочалося глобальне похолодання, настав „льодовиковий період", який тривав від 600 тис. до 10 тис. років тому. Загальний холодний клімат на планеті кілька разів чергувався з тривалими потепліннями. Загальне ускладнення умов існування первісних людей стало поштовхом до розвитку їх господарчої діяльності, прискорення процесу еволюції, формування первісної общини.