Всесвітня історія

4. Виникнення родової общини

Головними засобами господарювання та забезпечення людей продуктами харчування були, як вже згадувалося, мисливство і збиральництво. Не менш необхідними були такі види діяльності, як виготовлення знарядь праці, предметів домашнього вжитку, одягу тощо. Усі ці види господарчої діяльності вимагали координації трудових зусиль, а значить, і подальшого згуртування людських колективів. Це стимулює формування людського суспільства, родової общини. Цій формі людської спільноти була притаманна первинна спільність праці. За характерними рисами це був мисливський колектив. В умовах низького рівня розвитку знарядь праці, в тому числі знарядь мисливства, полювання носило загінний, тобто колективний характер. Проте в наявності були також індивідуальні види праці - полювання на невеликих звірів. Це ставало можливим завдяки винайденню лука та стріл - першого механічного пристрою, зробленого людиною. Але всі види трудової діяльності вважалися складовими компонентами колективних зусиль усієї общини. Продукти, здобуті в результаті трудової діяльності членів общини, як колективної, так і індивідуальної, вважалися спільною власністю. Отже, в первісній общині ми спостерігаємо колективну, тобто общинну власність на продукти праці. Це пояснюється відсутністю надлишків виробленого продукту. Це зумовлювало рівний розподіл усієї здобичі, отриманої всіма членами колективу. Колективна власність на отриманий продукт та промислову територію не виключало приватної власності на індивідуальні знаряддя праці. Мисливці самі виготовляли собі зброю і самі користувалися нею. Тому за умов родової первісної общини були відсутні умови для економічної диференціації і, тим більше, для експлуатації між членами господарчого колективу. Слід мати на увазі, що первісна община неминуче поділялася на малі общини всередині великої, які складалися з 20-30 осіб. Такі малі общини могли мешкати роздільно, на певній відстані одна від одної. При цьому вони зберігали постійний зв´язок одна з одною. Поступовий розвиток та вдосконалення знарядь праці, зростання продуктивності праці робили можливим існування таких мікроколективів незалежно один від одного.

Відповідно відбувається розвиток форм сім´ї та шлюбу На жаль, відсутність надійних джерел дозволяють лише гіпотетично відтворювати моделі процесу розвитку сім´ї та системи спорідненості. У цьому питанні лишається можливим спирання на дані етнографічних спостережень за народами, які нині перебувають на первинних ступенях історичного та суспільного розвитку.

Розвиток шлюбних відносин приводить до формування парної сім´ї, яка прийшла на зміну проміскуїтету. Важливим елементом розвитку шлюбних відносин стало визначення місця поселення сім´ї (локалізація шлюбу). Так, якщо первинні, групові форми шлюбу, на думку багатьох фахівців, були дислокальними, тобто шлюбні партнери не селилися разом, а кожний лишався жити зі своїм родом, то за умов парної сім´ї в умовах матріархату характерним стає матрилокальне поселення парної сім´ї.

Первісна община за своєю структурою, кількісним складом була гнучким утворенням. За сприятливих екологічних умов община могла зростати чисельно, збільшувати кількість малих сімей у своєму складі і навпаки. За умов погіршення умов община могла розпадатися на складові частини. За свідченням Станко В. Н., Гладких М. І. та Сегеди С. П., середня тривалість життя в общині сягала 20-25 років. На цей показник значно впливала висока дитяча смертність. За умов мисливсько-збиральницького господарства одна жінка могла доглянути лише одну дитину до 3-5 років. Розміри кормової території ранньопервісної общини становили 350-750 км2. Середня щільність населення за тих часів дорівнювала одній людині на 100 км2. Таким чином, чисельність населення за часів пізнього палеоліту на території сучасної України становила близько 60 тис. осіб. Вони жили невеликими стоянками, розташованими по долинах невеликих річок.

Община концентрувала у собі всю владу в первісному суспільстві. Ані рід, який утворювався родовими общинами, ані плем´я, як згуртування родів, не мали власних органів управління. У разі небезпеки тимчасово могли утворюватися племінні ради з метою координації спільних дій. Лідери, які вибиралися для керівництва колективом, прагнули врахувати думки і бажання всіх дорослих членів колективу і прагнули досягти спільної злагоди. Старійшини не були повновладними правителями, але мали значний вплив та авторитет серед родичів.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Алексеев В. П. Становление человечества. - М., 1984.
  2. Алексеев В. П. Этногенез. - М., 1986.
  3. Енгельс Ф. Походження сім´ї, приватної власності та держави. // Маркс К, Енгельс Ф. Твори. - Т 21. - С 28-171.
  4. История первобытного общества. Общие вопросы. Проблемы антропосоциогенеза. - М., 1983.
  5. История первобытного общества. Эпоха первобытной родовой общины. - М., 1986.
  6. Станко В. Н., Гладких Ы. I., Сегеда С. П. Історія первісного суспільства. - К, 1999.
  7. Чебоксаров Н. Н. Чебоксарова И. А. Народы мира. Расы. Культура. - 2-е изд. - М., 1985.
  8. Чмихов М. О., Кравченко Н. М., Черняков I. Т. Археологія та стародавня історія України. - К., 1992.