Всесвітня історія

1. Суспільний поділ праці: його сутність та наслідки

Із завершенням льодовикового періоду та значним потеплінням відбулася певна стабілізація господарської діяльності людства. Як наслідок стабілізувався і соціальний розвиток, почалося впевнене збільшення чисельності населення. Усе це спричинило подальший розвиток та вдосконалення знарядь праці, впорядкування соціальних та господарчих стосунків у общинах і, певна річ, зростання продуктивності праці. Вказані обставини спричинили значні якісні зрушення в економічному та соціальному житті суспільства, що відбулися за доби неоліту (6-3 тис. років до н.е.). Сутність таких зрушень полягала у переході від привласнюючого способу господарювання до відтворюючого, або продукуючого способу Англійський археолог Гордон Чайлд назвав ці якісні зрушення „неолітичною революцією". Вона проходила в кілька етапів шляхом великого суспільного поділу праці. Першим кроком у неолітичній революції дослідники вважають виникнення у господарчій діяльності суспільства таких нових видів господарювання як землеробство та скотарство.

Землеробство, ймовірно, трансформувалося з первісного збиральництва. Постійно маючи справу з їстівними рослинами - зернами, ягодами, коріннями тощо, люди помітили властивість після потрапляння зерна чи ягоди на землю проростати там наступної весни. Усвідомивши корисність такої властивості насіння їстівних рослин, люди переходять до їх культивування поряд зі своїм житлом. Напевне, перші ділянки обробленої землі були невеликими. З часом обсяги робіт збільшувалися, таким чином поступово у первісних общинах виникає землеробство.

Скотарство, на думку дослідників, починається з одомашнення деяких видів тварин. Воно, як і землеробство, починалося з невеликих обсягів робіт у вигляді домашнього скотарства. З часом масштаби цього заняття зростали, перетворюючись на табунне, відгінне скотарство. На певному етапі господарського розвитку общини опинилися перед проблемою суміщення цих двох видів господарювання. Незалежно від кліматичних умов кожна община помітила незбігання сезонів польових робіт та сезонів відгону худоби на нові пасовища. Крім того, збільшення кількості голів худоби потребувало все частішого перекочовування.

Так розростання землеробства і скотарства до великих масштабів зробило, на певному етапі, неможливим подальше їх суміщення в діяльності однієї общини. Врешті неминучою ставала необхідність вибору на користь одного з видів, який змушені були зробити общинники. На цей вплив частіше за все впливали екологічні умови, демографічна ситуація в регіоні. Отже, у суспільстві відбувся перший великий суспільний поділ праці, який проходив у вигляді спеціалізації общин у напрямі скотарства або землеробства. Прямим наслідком цього першого суспільного поділу праці стало помітне зростання продуктивності праці як землеробів, так і скотарів. Стало можливим забезпечити стабільне надходження харчових продуктів. Відбувалася певна стабілізація первісного общинного господарства. Люди поступово оволодівали знаннями, необхідними для заняття землеробством та скотарством. Початок спеціалізації общин у виробництві продуктів харчування спричинив також появу перших форм обмінних стосунків між господарчими колективами. Скотарі та землероби мали потребу у продуктах харчування, які виготовляла інша сторона. Створюється натуральна форма обміну. Звісно, на цьому етапі людство не могло отримати стабільного надлишкового продукту, але перші ознаки наближення суспільства до такої межі ставали вже помітними. Слід також зазначити, що за самим характером діяльності землероби змушені були перейти до осілого способу життя, тоді як скотарі залишилися кочівниками подібно до їх далеких предків. Більшість дослідників вважають, що відтворююче господарство вперше виникає у Малій Азії, у регіоні східного Середземномор´я. Пізніше створюється ще один осередок формування відтворюючого господарства - Південно-Східна Азія, Південний Китай та Індія. Це сталося приблизно у VII - V тис. до н.е. Нарешті, третім регіоном, де відбувалося становлення землеробства й скотарства, стали Північний Китай, Монголія та Приамур´я.

Перехід землеробських общин до осілого способу життя сприяв посиленню їх уваги до оточуючого середовища. З часом люди відзначили властивість окремих „каменів", які опинилися поблизу від багаття, ставати м´якішими, переходити в рідкий стан. Після застигання речовина знов ставала твердою. Так люди в процесі розвитку господарства звернули увагу на властивість металів під впливом високої температури переплавлятися в іншу форму. Першим металом, який став відомий людству, була мідь. І це не було випадковістю. Майже всі народи і суспільства, незалежно від екологічних та кліматичних умов, у яких вони мешкали, навчилися обробляти саме мідь. Мідь - єдиний метал, що у значній кількості зустрічався в той час на поверхні землі у самородному вигляді. Саме це сприяло тому, що люди звернули увагу на її властивості. Крім того, мідь є достатньо м´якою, що полегшувало її обробку порівняно з каменем. Але, незважаючи на ці переваги, мідь не відразу витіснила камінь як матеріал для виготовлення знарядь праці. Тому за археологічною періодизацією виділяється перехідний період від кам´яного віку до віку металів, який називається мідно-кам´яний і датується V-III тис. до н.е.

Наприкінці НІ тис. до н.е. люди навчилися виготовляти сплави олова і міді та отримувати бронзу. Хоча температура плавлення бронзи (700-900 °С) нижча від температури плавлення міді (1083 °С), однак мідним, як і бронзовим знаряддям праці не вдалося цілком витіснити кам´яні знаряддя тому, що у деяких випадках технічні властивості каменю кращі, ніж бронзи. Крім того, камінь як матеріал для виготовлення знарядь зустрічався всюди, тоді як олово, необхідне для отримання бронзи, - дуже рідкісний метал. Слід визнати, що, на відміну від міді та олова, залізні руди трапляються майже всюди. Але виплавити залізо з руди значно важче, ніж плавити мідь. Температура плавлення заліза значно вища (1528 °С). Отримати його в рідкому стані було для тодішніх металургів недоступною справою за примітивного рівня розвитку трудових навичок та технологій. Тому обробка заліза у суспільстві почнеться значно пізніше - приблизно в XI ст. до н.е.

Складності, пов´язані з виплавлянням міді, тим більше з отриманням бронзи, були значними. Технологія обробки металу вимагала складних технічних навичок, а головне - значного обсягу часу. Суміщати це заняття із землеробськими роботами ставало дедалі менш можливим. Подальший розвиток господарювання вимагав переходу до спеціалізації певної частини трудівників на обробці металу та виготовленні металевих виробів, частіше за все знарядь праці. З´являється новий різновид господарчих занять, ремесло -поточне виготовлення предметів для господарчих потреб. Поява обробки металу сприяла вдосконаленню трудових навичок. Застосування міді та бронзи дало сильний поштовх розвитку ремісничої діяльності. Першорядного значення набуває сама металургія. З металу стали вироблятися найрізноманітніші знаряддя праці, предмети домашнього вжитку, прикраси, зброя. Слід мати на увазі, що тільки з початком обробки бронзи з´являються меч та бойова колісниця, поширюються захисні обладунки. Зрештою, виникають інші види ремесла: обробка дерева, кістки, рога, каменю, з´являється плетіння, потім, після появи ткацького верстата виникає ткацтво. Пізніше, із винайденням гончарного круга, з´являється гончарство, теслярство, шкірництво тощо. Нові види ремесел вимагали все більших трудових витрат, умінь, навичок.

Таким чином, поява у суспільстві навичок обробки металу стає ознакою нового суспільного поділу праці - відокремленню ремісництва від землеробства. Слід підкреслити, що заняття ремеслом формується у середовищі саме землеробів, а не скотарів. Цьому сприяв осілий спосіб життєдіяльності перших. Запровадження металу в господарстві відіграло значну роль у розвитку всіх галузей господарчої діяльності, перш за все у розвитку землеробства та скотарства. Металеві знаряддя для землеробства сприяли поширенню орного землеробства. Щоправда, крихка бронза не дозволяла виготовляти з неї робочі частини орних знарядь - вони залишалися дерев´яними. До того ж, універсального поширення орне землеробство не набуло. Численні землеробські общини з певних причин пішли шляхом подальшого розвитку мотичного землеробства.

Орне землеробство сприяло подальшому розвитку скотарства. Разом із тим, розвиток землеробства дозволяв використовувати вирощені продукти для відгодовування худоби і сприяв зростанню його поголів´я. Поширюється відмінність між общинами у кількості і переліку вироблених продуктів - зростає господарча диференціація. Ці природні відмінності спричинили посилення обміну продуктами, який виник після появи землеробських та скотарських общин. Спершу цей обмін відбувався несистематично, випадково. Але після другого поділу праці він набуває постійного характеру. Землероби, яким не вистачало своєї худоби, прагнули отримати від скотарів м´ясо, молочні продукти, шкіру, вовну й особливо робочу худобу, необхідну як тяглову силу та транспортний засіб. Скотарі зі свого боку потребували землеробських продуктів, металевих та гончарних виробів.

Розвиток регулярного міжобщинного обміну привів навіть до формування нових суспільних інститутів, перш за все інституту гостинності, що гарантував чужинцям та гостям захист життя та майна. Поява різноманітних виробів ремісництва, які мали велике господарче значення, сприяла активізації обміну між общинами, але водночас привела до його ускладнення. Частина продуктів стала вироблятися спеціально для обміну, тобто як товар. Із розвитком обміну вдосконалювалися засоби сполучення. Набули поширення колісні вози, стали прокладатися дороги, створювалися кораблі на веслах та вітрилах. Як свідчать деякі дослідники, із середини II тис. до н.е. як тяглову тварину стали використовувати коней.

Перехід до відтворюючого господарства, загальний розвиток виробництва спричинили якісні зміни в житті суспільства. Значно збільшилася стабільність господарства, піднявся життєвий рівень населення. Це, у свою чергу, сприяло зростанню кількості населення, значно ускладнилися соціальні структури. Звісно, це ще не було початком розкладу первіснообщинних відносин, проте такий розклад тепер неминуче мав розпочатися.

Як бачимо, ще однією передумовою виникнення надлишкового продукту стало засвоєння техніки обробки металів. Проте слід пам´ятати, що наслідки засвоєння металу в різних суспільствах не були однаковими. Наприклад, у субтропічному кліматі в умовах високої родючості грунтів стабільний надлишковий продукт стало можливим отримувати вже на стадії обробки міді. Але у помірному кліматі Європи схожі зміни стали можливими тільки після початку обробки заліза. Таким чином, засвоєння металу стало важливою передумовою виникнення надлишкового продукту. Проте надлишковий продукт сприяє розкладу первісного ладу лише за умови існування в суспільстві можливості реалізації та перерозподілу такого продукту. Це відбувалося через обмін, а пізніше торгівлю. Поява торгівлі становить сутність третього поділу праці.

Як вже згадувалося вище, стихійний обмін виникає вперше вже після появи суспільного поділу на землеробів та скотарів. Розвиток такого обміну неодмінно викликав міжобщинну спеціалізацію. Поява надлишкового продукту, обміну та суспільного поділу праці стали поштовхом до виникнення приватної власності. Перерозподіл продукту в процесі обміну неодмінно приводив до його накопичення в руках окремих, привілейованих членів суспільства - общинної та родової верхівки. Але поки земля перебувала в общинній власності, розвиток приватної власності мав певні межі. Рішучий перехід землі у приватну власність стався лише в умовах виникнення нерівності, формування експлуатації та створення держави.