Всесвітня історія

3. Державні утворення Передньої Азії та Близького Сходу

Сирія та Палестина у давнину також пройшли етап державотворення подібно до Месопотамії. Раніше від усіх державність тут виникла в містах Ебла, Бібл, Алалах. Як і всюди в державах Сходу, населення тут гуртувалося у землеробських общинах, на чолі яких стояли царі, які водночас були верховними жерцями. Навала гиксосів у XVIII ст. до н.е. надовго припинила тут соціальний розвиток, великого збитку завдала також навала "народів моря" (філістимлян, як їх названо у Біблії). Саме вони, якщо вірити легенді, дали назву країні - Палестина.

Лише у І тис. до н.е., прийшовши до тями, фінікійські купці прибрали до рук панування в країні. Було збудовано торговельні міста Tip і Сідон, які швидко заволоділи всією міжнародною торгівлею в регіоні Середземного моря, посунувши з чільного місця Єгипет. Фінікійці почали засновувати торговельні пункти, які поступово перетворювалися в міста: у Північній Африці - Карфаген, в Іспанії - Гадес. У середині І тис. до н.е. фінікійці облаштувалися на Сици-лії. Нові торговельні міста не проводили завоювань, не поширювали кількість рабів, проте вели активну торгівлю рабами.

У XIII ст. до н.е. до Палестини вторгається військо союзу 12 єврейських племен на чолі з Мойсеєм. Війна євреїв та філістимлян тривала дуже довго. У XI ст. до н.е. царем серед євреїв обирається Саул, який розпочав масштабну земельну реформу з метою створення значного прошарку середніх землевласників. Проте завершити реформи йому не вдалося. В одній з битв Саул зазнав поразки і, щоб уникнути полону, покінчив життя самогубством. Його наступником став зять - Давид. Він створює розгалужений державний апарат, систему оподаткування населення. Його наступником став молодший син Соломон (965-935 pp. до н.е.), який укріплював Ізраїльсько-іудейське царство шляхом розбудови фортець, столиці Ієрусалима, де зокрема було створено величний храм, присвячений богу Ягве.

Соломон поділив державу на 12 адміністративних округів, кожний з яких мав постачати продукти до царського двору протягом 1 місяця на рік. Усе населення було поділене на 4 категорії:

- вельможі, світська аристократія;

- жерці, пророки, духовна аристократія;

- народ землі - общинники, які сплачували податки. Мали служити у війську;

- чужинці, неповноправні землероби і раби.

Рабство у державі Соломона мало своєрідний характер. Чоло-віків-полонених, як правило, вбивали після виконання необхідних робіт, жінок та дітей залишали прислугою. Боргове рабство мало обмежений характер і могло тривати не більше 7 років. Практикувався також самопродаж у рабство. Але він зберігав чинність лише протягом життя господаря.

У Палестині склався чітко регламентований союз общин. Сімейні наділи розподілялися тільки між родичами, тобто всередині самої общини. На полях працювали вільні орендарі, наймані робітники і раби. Шлюб дозволявся лише всередині колективу общини. Під час розквіту Палестина стала провідним культурним центром Середземноморського регіону. Фінікійські міста, потрапивши на перехрестя торговельних шляхів, вбирали в себе духовне надбання єгипетської цивілізації та народів Близького Сходу. Значним культурним досягненням стало створення фінікійського алфавіту, який було покладено в основу всіх європейських систем писемності. Алфавітна система фінікійців була простішою та зручнішою за всі наявні на той час системи писемності. Так, якщо єгипетська піктографія включала до себе 3 тис. знаків, хетський клинопис - близько 600 знаків, а біблська - 30, то фінікійці, які вживали не складовий, а фонетичний ряд, обходилися 22 приголосними знаками. Це сприяло широкому розповсюдженню писемності.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Андрианов Б. В. Хозяйственно-культурные типы и способы производства // Вопросы истории. - 1990. - № 8.
  2. Мейер Э. Экономическое развитие древнего мира. — М., 1911.
  3. Сорокин П. Человек, цивилизация, общество. - М., 1991.
  4. Геродот. История. - М., 1992.
  5. Дьяконов В. Д., Неронова Л. М., Свенцицкая И. С. История древнего мира. В 3-х т. Т. 1. - М., 1982.
  6. Ясперс К. Смысл и назначение истории. - М., 1993.