Всесвітня історія

1. Формування та розвиток критської та мікенської цивілізацій

Про цивілізацію, яка утворилася на острові Крит у Середземному морі близько XXXV ст. до н.е., сучасний світ дізнався під час розкопок, які проводив англійський археолог Артур Еванс. Протягом 30 років він займався дослідженням критських палаців, у тому числі палацу критських правителів - Міносів, який названо лабіринтом. Тексти, знайдені під час розкопок, були написані на глиняних таблицях трьома видами писемності:

- піктографічним (малюнковим) письмом, ієрогліфічним за формою;

- лінійним письмом "А" (складовим);

- лінійним письмом "Б" (алфавітним).

Письмо "Б" було розшифроване у 40-х роках XX ст. Майклом Вентрісом, який несподівано для себе з´ясував, що в основі критської мови покладено діалект давньогрецької, написаної іншим видом писемності. Про письмо "А" відомо лише, що воно мало єгипетське або вавилонське походження та було ієрогліфічним.

У прочитаних документах згадується про правління на Криті 10 царів, серед яких були й жінки. Наприкінці XXIII ст. встановилося царювання династії Міносів. Близько 2000 р. до н.е. у Кносі було споруджено розкішний палац у 3 поверхи площею 150x100 м. Стіни палацу прикрашалися численними яскравими барвистими фресками, основна тематика яких присвячена відтворенню краси навколишньої природи, моря та його тваринного світу. Серед прикрас, якими багатий палац Міносів, переважають зображення сокири з подвійним лезом - лабрісу. Від цього, мабуть, походить назва самого палацу - лабіринт, тобто "палац сокири". Палац дійсно став прообразом сучасних лабіринтів, бо мав сотні приміщень, поєднаних між собою численними галереями, коридорами, переходами, що заплутаною мережею перетинають поверхи в різних напрямках. Усі залишки матеріальної культури Криту свідчать про величезну могутність і силу цієї держави. Державна могутність, яка спиралася на талассократію (від грец. талааса - море та кратос; -влада), тобто могутність критського воєнно-морського флоту, завдяки якому Крит тримав у покорі берегові народи Східного Середземномор´я, а також острови півдня Егейського моря, змушуючи їх регулярно сплачувати своїм гнобителям данину (через це цивілізацію Крита називають іще "егейською").

Коли близько 2000 р. до н.е. з півночі на Балкани переселилися племена ахейців (це перші племена, що належали до грецької етнічної групи), вони сформували на півдні Балкан, переважно на Пелопоннесі та в Аттиці, свої державні утворення. Унаслідок культурно-господарчого обміну між ахейцями та жителями егейської цивілізації постала мікенська цивілізація. Головні її міста - Мікени, Аргос, Тіринф, Пілос, Фліунт - одразу ж потрапили у залежність від сильного Критського царства. На експлуатації підкорених народів поступово утворилося величезне багатство, розкіш критської знаті. Це дозволяло їй вести безжурне життя, сповнене безкінечних свят, розваг та видовищ. Така могутність критської держави знайшла відображення у міфі про Тезея, який здійснив великий подвиг, потрапивши в лабіринт та вбивши Мінотавра (в образі якого втілено особу царя Міноса, який був водночас первосвящеником божества, що відтворювалося у вигляді бика).

У середині XVI ст. до н.е. Критське царство спіткало жахливе лихо - на острові Фера, що знаходиться на 150 км на північ від Криту, сталося колосальне за силою виверження вулкана, яке викликало могутній землетрус та велетенську припливну хвилю. Це стихійне лихо за кілька хвилин знищило і міста Криту, і його флот.

Остаточний занепад критської цивілізації пов´язаний з навалою "народів моря" - ахейців. Вони завоювали послаблений Крит, але перейняли його писемність, окремі релігійні культи та звичаї. Квітуча, яскрава критська культура поступово зійшла нанівець. Поступово стали підсилюватися ахейські держави на Балканах, які звільнилися з-під тягаря іноземного поневолення. Найбільшим серед них були Мікени на Пелопоннеському півострові, що на півдні Балкан. Разом з Мікенами міцніли Афіни, Аргос, Тіринф, які сукупно утворювали мікенську цивілізацію.

Почалося поступове становлення та розвиток товарно-грошових відносин. Утворилася обмінна торгівля - первісна форма грошової. На цьому рівні за гроші виступали злитки міді, заліза, домашня худоба, шкури. Золото потрапляло в обіг у вигляді злитків або готових виробів, проте на цьому рівні його було ще мало. Єдиним шляхом здобування золота для держави була війна. За цією елегантною назвою було приховане тривіальне морське розбійництво - піратство. За словами Геродота, "бідність (золотом) - молочна сестра греків". Мабуть саме ці обставини спричинили інтенсивний розвиток піратства в басейні Егейського моря, благо, на той час вже зник чинник стримування морського розбою у вигляді військового флоту критської держави. Царі ахейських царств зі своїми розбійниками нишпорили по Східному Середземномор´ю, забравшись навіть у дельту Ніла. Щоправда, там вони зазнали повної поразки від військ єгипетських фараонів, проте це було скоріше винятком з правила.

Останньою грабіжницькою експедицією ахейців був похід проти малоазійського міста Іліон (Троя) близько 1240 р. до н.е. Іліон, місто, населене жителями грецької народності, стояло на морських торговельних шляхах з Егейського моря до Понту Евксинського (Чорного моря). Ця обставина сприяла швидкому збагаченню міста. Переповнений коштовностями Іліон був привабливим об´єктом для грабіжників, які сподівалися на швидке і легке збагачення. Однак сталося інакше. Напевно, троянський цар спромігся заручитися підтримкою сусідніх царств і війна затяглася на кілька років. Вона добряче виснажила сили обох воюючих сторін. Зрештою Трою було взято, пограбовано і спалено. Переможці, переобтяжені золотом та іншими коштовностями, відпливли додому.

Як виявилося, ця війна призвела до глибокого господарчого занепаду землі ахейців. Поки чоловіки вели виснажливу війну за морем, жінки з надмірним напруженням підтримували господарче життя. Занепад виявився настільки глибоким, що ахейські царства не змогли одужати від нього навіть через півстоліття. А більше часу історія ахейцям не подарувала. У XII ст. до н.е. на Балкани з півночі почали насуватися племена дорійців, які також належали до грецької народності, проте перебували на більш низькому рівні суспільно-економічного розвитку. Переживаючи ступінь пізнього первіснообщинного ладу, його розпаду, дорійці поступалися ахейцям в усьому, крім одного - вони вже вміли обробляти залізо, тоді як ахейці перебували на ступені обробки міді. Окрім того, дорійці мали осідлану кінноту, ахейці ж не знали верхової їзди та користувалися лише колісницями. Хвиля завойовників обійшла стороною Аттику - мабуть, тамтешні племена змогли дати відсіч прибульцям - і рушили Істмійським перешийком на південь, у напрямку Пелопоннеського півострова. У гирлі перешийка стояли фортеці Мікен та Аргосу. Після запеклого опору вони були взяті і знищені. Племена дорійців розселилися по всьому Пелопоннесу, заснувавши там в області під назвою Лаконіка свою державу Лакедемон, або Спарта (за назвою головного міста), полісного типу. Афіни лишилися острівцем крито-мікенської цивілізації на материковій Греції.

Еллада вступала у залізний вік (XI ст. до н.е.). Це явище супроводжувалося тимчасовим соціальним та економічним регресом. Народи, які населяли материкову Грецію, відсунулися назад у попередню епоху розпаду первіснообщинного (точніше, родового) ладу. Це пояснюється більш низьким рівнем розвитку дорійців, які завоювали Балкани, та загибеллю високорозвиненої мікенської цивілізації.