Всесвітня історія

2. Античні поліси архаїчного періоду

А) Спартанська держава

Спартанська держава виникла на останній хвилі дорійського переселення, коли в XI ст. до н.е. всі області Еллади, крім Лаконіки, Аркади й Аттики вже були зайняті. Дорійці підкорили місцеве ахейське населення. Тубільці стали називатися ілотами. Це слово тіХотої) означало "захисник Гели" (фортеці, останнього пункту оборони ахейців, який обійшовся дорійцям важкими втратами) і мало прихований зловісний та ворожий для дорійців відтінок та водночас було неприємною згадкою.

Облаштування державного та соціального устрою приписують напівлегендарному законодавцю VIII ст. до н.е. Лікургові. Згідно з його законами, вся земля належала громадянській общині - тобто полісу, який надавав її окремими ділянками своїм громадянам (спартіатам) у тимчасове користування. Проте самі спартіати землю не обробляли (фізична праця у Спарті зневажалася як ганебна для вільної людини справа), замість них це робили ілоти, які розселялися біля таких ділянок окремими селищами. Згідно із законами Лікурга, все приватне життя громадян підлягало суворій регламентації. Так, зокрема, на земельних ділянках дозволялося вирощувати лише ячмінь, чечевицю, виноград та оливкові дерева. За переконанням Лікурга, цих продуктів було достатньо для збереження здоров´я. Таким чином він намагався боротися із зажерливістю панівних верств. Майновий стан ілотів підтримувався на межі злидарювання. Вони змушені були сплачувати державі фіксований податок, який не залишав їм можливості заощаджувати майно. Ремісництво було залишено періекам (з давньогрец. - "ті, хто живуть навколо"), неповноправним іммігрантам, праця яких також суворо регламентувалася. Наприклад, будівництво житла дозволялося лише із застосуванням сокири та пилки, не визнавалися жодні спроби вдосконалювати знаряддя та сам процес праці. За порушення такої заборони ремісники підлягали вигнанню з держави, переважно до Таренту.

Таким чином, спартіати свідомо підтримували своє суспільство у стані штучної стагнації. Займатися зовнішньою торгівлею також заборонялося. Жоден іноземний купець із товаром не мав права в´їзду на територію Спарти, а спартанські вироби не вивозилися за межі держави. Таким чином, у суспільстві панував майже натуральний обмін. Майже, бо з обігу було вилучено золото і срібло, лишалися тільки залізні, малокоштовні гроші - оболи - у вигляді металевих прутів. Плутарх з цього приводу відзначав, що завдяки грошовій реформі Лікурга в Спарті абсолютно зникли злочини та корупція: хто б наважився красти, брати хабарі, грабувати, якщо не можна приховати здобич та користуватися нею?

Іще одним перетворенням Лікурга, спрямованим проти багатства, було запровадження сисситій (спільних трапез) вільних спар-тіатів. Десять-п´ятнадцять чоловіків, які служили в одному підрозділі, об´єднувалися для харчування з одного столу. Страви готували з продуктових внесків, що робилися раз на місяць до спільного котла. Меню на таких трапезах було постійним, страви несмачними - чорний суп з бобів, овочі, риба. Тільки на свята дозволялося додавати м´ясо. Лікург визначив раціон спартанців, виходячи з того, щоб цих продуктів вистачило для забезпечення нормальної життєдіяльності.

Військова реформа Лікурга відзначалася продуманістю та цілісністю. Уперше в історії військового мистецтва армія поділялася на структурні підрозділи: лохоси (по 256 осіб) та мори (4-8 лохо-сів). Важка піхота об´єднувалася у фалангу, яка шикувалася у 8 шеренг та призначалася для лобових ударів. Центральну ділянку фронту займав цар зі своїми особистими охоронцями - 300 знатних юнаків, кращих воїнів, які були підпорядковані лише особисто царю. Уся армія налічувала 20 тис. важкої піхоти та 10 тис. допоміжних військ.

Жінки посідали особливе місце у спартанському суспільстві. На відміну від інших грецьких полісів, дівчата мали бути освіченими та фізично тренованими. Виходячи заміж, вони могли керувати чоловіками та навіть скаржитися на них. За надання таких прав держава взамін вимагала від них одного - народжувати здорових та сильних чоловіків-воїнів. Підвищення народжуваності чоловіків-воїнів було елементом державної політики, також як і внутрішня стабільність суспільства. Тому відсутність сім´ї вважалася ганьбою для вільного спартіата. За вироком геронтів, неодружений чоловік мусив оголеним вийти на ринкову площу та обходити її, співаючи жалісну пісню про те, що він покараний за порушення законів. Жінка, яка відчувала співчуття до покараного, могла заявити про бажання одружитися з ним, при цьому той не мав права відмовлятися від свого "щастя", інакше він висилався за межі рідного міста, як правило, на південь Апеннінського півострова, до м. Тарент.

Спартанець, який мав трьох синів, звільнявся від сторожової служби, а батько п´ятьох синів - узагалі від усіх повинностей. Шлюби укладалися без приданого.

Спартанські воїни мали йти на битву в пурпуровому одязі. Спартанський гопліт не мав права знімати обладунки з убитого ворога. Жоден з громадян не повинен бути гладким та носити одяг кольору, не гідного воїна та чоловіка.

Велика увага приділялася справі виховання молоді. Долю новонародженого немовляти вирішували старійшини. Живими залишали тільки здорових дітей. У цьому відображалися залишкові ознаки стародавнього звичаю, збудованого за принципом: „хто не працює - той не їсть", який склався в умовах низької продуктивності праці ранніх скотарів. Дітей заборонялося сповивати. До семи років діти носили туніку з грубої тканини, їли прості, несмачні страви. Дітей привчали до темряви та самотності, привчали не плакати та підкорятися вихователям. По досягненню семи років хлопчики об´єднувалися в агели (зграї) - воєнізовані загони, де їх піддавали жорстокій муштрі та привчали до залізної дисципліни. їх навмисно погано годували, щоб привчити самим здобувати собі їжу, частіше за все - крадіжкою. Єдиним своїм призначенням спартанські юнаки вважали війну. 312 років хлопчики брали участь у криптіях (таїнствах), які полягали у полюванні на ілотів. Групи спартанських юнаків полювали на ватажків ілотів та винищували їх з метою запобігання можливим заворушенням серед пригноблених верств. Ілоти дійсно часто поставали. Найбільше повстання ілотів відбулося у 464-455 pp. до н.е. Ілоти не були рабами у прямому розумінні. їхнє становище було близьким до стану державних кріпаків, оскільки вони належали всій громадянській общині.

За формою політичного устрою Спарта була рабовласницькою олігархією. Вищим органом влади вважалися народні збори - апел-ла - зібрання вільних одружених громадян віком від ЗО років. Висловлюватися на зборах могли тільки царі та геронти, збори лише голосували "за" чи "проти". Реальна влада була зосереджена в руках геронтів, які у кількості 28 старців віком від 60 років, разом з двома царями віком від ЗО років становили герусію. Для обмеження привілеїв геронтів народні збори мали колегію ефорів у складі 5 чоловіків, які здійснювали пильний контроль за дотриманням законів Лікурга всіма громадянами. Ефори мали право вимагати звіт у своїх діях у будь-кого з геронтів та царів. Царі обиралися по одному від ахейського роду Агіадів та дорійського Еврипонтидів. На випадок війни один із царів за жеребом вирушав із військом у похід, а другий лишався управляти державою. Фактично, царі виконували функції воєнних вождів і жодної реальної влади не мали. Таким чином, стародавня Спарта була олігархічною державою, де влада аристократії спиралася на військову силу вільних спартіатів.

Б) Рабовласницька республіка в Афінах

Місцевість Аттики являла собою кам´янистий півострів, земля якого була неродючою, незручною для землеробства, проте багатою на корисні копалини. Зокрема, Аттика не була обділеною на білу глину, яка вживалася для керамічного ремесла. Срібні копальні поблизу селища Лавріон забезпечували державні потреби Афін протягом багатьох століть. Чудовий за якістю мармур правив за будівельний матеріал (через нестачу будівельного лісу).

Демократичний устрій Афін склався у часи, які настали після навали дорійців. Хоч Аттика відстояла свою незалежність, усе ж таки населення зазнало великих втрат, зокрема родова знать, яка билася в перших лавах проти прибульців. Послаблення загальнополітичного впливу аристократії далося взнаки при становленні політичної структури полісного суспільства. Посилення питомої ваги демосу (незнатного трудового населення) привело до певного паритету сил, що знайшло втілення в демократичному устрої афінської держави, який складався протягом VI-V ст. до н.е. Протягом такого тривалого періоду відбувалися суперечки за владу між демосом та родовою знаттю. Це протистояння протікало зі змінним успіхом і, врешті, привело до остаточної перемоги демосу та створення демократичної рабовласницької держави. У XI-VIII ст. до н.е. в політичному устрої Афін політичні позиції аристократії залишалися досить міцними. Головою афінського поліса став архонт (тобто правитель), який обирався спочатку пожиттєво, а пізніше - строком на 10 років. Після передання посади наступникові архонти переходили до складу ареопагу - ради архонтів, яка засідала на пагорбі Ареса (чи Арея, звідки й назва ареопаг, що означає "зібрання на пагорбі Арея"). З VII ст. до н.е. до ареопагу обиралися строком на 1 рік кількістю 9 чоловік. Старший архонт - "епонім" мав функцію правителя, його ім´ям називався рік.

Усе вільне населення поділялося на 3 стани: евпатриди (знать, родова аристократія), геомори (землероби, общинники), деміурги (ремісники, орендарі).

На початку VI ст. до н.е. в Афінах виникло соціальне напруження на ґрунті посилення нерівності серед громадянського населення. Склалася серйозна загроза соціального вибуху, який міг призвести до громадянської різанини. У пошуках виходу із соціальних протиріч, афіняни у 594 р. до н.е. обрали архонтом Солона з аристократичного роду Алкмеонидів - людину, яка своєю порядністю, чесністю та благородним походженням викликала довіру всіх прошарків громадянського суспільства. З метою покращення стану середніх верств населення Солон здійснює низку економічних та політичних реформ, які відчутно підірвали засади старих родових традицій, посилили демократичний характер держави та сприяли економічному розвитку Афін. Першою з проведених реформ була сисахфія (давньогреш oeiaax0f|ta - скидання тягаря). Вона полягала у скасуванні боргової кабали для громадян. Віднині заборонялося закабаления афінян за борги. Усі раби-боржники підлягали відпущенню на волю. А ті, хто був проданий за межі держави, розшукувалися та викуплялися на волю за державний кошт. В Афінах зникло рабство серед співвітчизників і набуло розвитку поневолення іноземців - це сприяло формуванню класичної форми рабовласництва. Звільненим кабальникам поверталася земля, яка була заставлена під борг - з ділянок стали знімати боргові камені - це, власне, і визначило назву всій реформі. Солон - поет-аристократ, уславив свої діяння у віршах, що були складені на честь цієї визначної події:

"Мать черная земля, с которой снял тогда

Столбов поставленных я много долговых

Рабыня прежде, ныне же - свободная.

На Родину, в Афины, в благодатный град

Вернул я многих, прежде в рабство проданных

Иных, еще в позорном рабстве живших здесь

И трепетавших перед прихотью господ,

Всех я освободил..."

Подальшими перетвореннями Солона було запровадження тимократії (від давньогрецьк. "тимос" - майно), тобто введення майнового цензу для надання політичних прав. Згідно з цією реформою, всі громадяни були розподілені на чотири розряди відповідно до розмірів їхніх річних прибутків.

До 1 розряду - п´ятисотмірників - були зараховані ті, хто мав річний прибуток у розмірі не менше 500 медимнів (медимн - вагова міра вартості для рідких та сипучих тіл, дорівнював у різних полісах від 43 до 52 літрів);

2 розряд - вершники - складали громадяни, прибуток яких перевищував 300 медимнів;

3 розряд - зевгіти - включав тих, хто мав річний прибуток не менше 200 медимнів.

4 розряд - фети - утворювали всі ті, хто не ввійшов до складу перших трьох розрядів. Власне, це були найбідніші з громадян.

Обиратися на державні посади могли представники 1, 2, 3 розрядів. Четвертий розряд мав лише право брати участь у народних зборах.

Було створено також вищий політичний орган Афін - раду 400 - буле (давньогрец. porArj - рада), до якої обиралися по 100 представників від кожної з чотирьох родових філ. Рада мала функції вищого керівного органу, вона також займалася поточними державними справами у період між народними зборами.

Солоном також було запроваджено суд присяжних - геліейа -єдиний державний орган, в якому могли брати участь громадяни з фетів.

Відбувши свою посаду архонта протягом року, Солон, як кажуть, взяв з афінян клятву в тому, що вони протягом 100 років дотримуватимуться його запроваджень, після чого залишив рідне місто на багато років. Завдяки тому, що афіняни ретельно дотримувалися законів Солона, Афіни навіть через 100 років залишалися містом із переважаючим числом середнього селянства.

Проте аристократія не бажала поступатися своїми політичними позиціями. Тридцять років потому афінська знать спромоглася повернути втрачену перевагу в політичному житті свого полісу. За таких умов дієвим засобом боротьби середніх верств селянства (основної маси демосу) стала диктатура як форма політичної влади.

Так, у 560 р. до н.е. верховну владу захопив Пісистрат, представник інтересів середнього селянства, який проголосив себе тираном. Треба відзначити, що поняття "тиранія" в античному суспільстві не мало того зловісного, негативного змісту, як сьогодні, а позначало тільки одноосібне правління. Тиранія Пісистрата є кращим підтвердженням цього. Його правління тривало до 527 р. до н.е. За цей час аристократії вдавалося, згуртувавши сили, двічі виганяти тирана з міста, позбавивши його влади. Але Пісистратові щоразу вдавалося повернути владу собі. Він лишався на чолі держави до кінця життя.

Під час тиранії Пісистрата були здійснені значні перетворення у політичному та економічному житті полісу, які значно посилили позиції демосу, підірвавши позиції аристократії. Так, правителем було заборонено експорт зернових культур, основна маса яких вирощувалася у родових маєтках знаті, натомість Пісистрат став заохочувати та підтримувати експорт продуктів виноградарства, виноробства та оливководства, на чому спеціалізувалися середні та дрібні селянські господарства. Це значно посилило економічні позиції демосу. Було також вжито заходів з метою сприяння розвитку ремесла. Згідно із запровадженням нового закону, батьки мали навчити синів будь-якого ремесла, інакше ті звільнялися від обов´язків дбати про батьків у подальшому. На податки, які збирала з населення держава, було збудовано значну кількість споруд громадського призначення, які прикрасили місто та збільшили його славу. Тиранія Пісистрата сприяла політичному посиленню середніх верств селянства. Завдяки наданню статусу державного свята Діонісіям (релігійним святам на честь бога Діо-ніса - покровителю виноробства), - в Афінах згодом склався новий вид мистецтва - театр.

Пісистрат помер у 527 р. до н.е. Владу після нього успадкували його сини: Гіпій та Гіпарх Пісистратіди. Як виявилося, вони не стали гідними спадкоємцями свого батька. Свавільне поводження, гоноровитість синів покійного тирана, нехтування державними інтересами, беззаконня, яке постійно чинилося Гіпієм та Гіпархом, призвели до обурення демосу. У 510 р. до н.е. внаслідок замаху було вбито Гіпарха, його братові пощастило врятуватися і втекти на Схід до перської держави.

На 509 р. до н.е. архонтом було обрано Клісфена, який продовжив демократичні перетворення. Здійснивши деякі реформи у складі державних органів, Клісфен замість чотирьох родових філ утворив десять територіальних. Відтепер члени певного роду мали голосувати на виборах не за родовою приналежністю, а за місцем проживання. Так родова аристократія втратила контроль за висловленням думок своїх родичів. Окрім того, Клісфен запровадив Раду 500 (по 50 представників від кожної територіальної філи). Щоб на майбутнє уникнути повторних спроб узурпації влади, було запроваджено процедуру "остракізму", згідно з якою всіх осіб, що вважалися небезпечними для держави, піддавали вигнанню на 10 років за межі країни, щоправда без конфіскації майна та переслідувань їх родичів. З часом остракізм став дієвою формою політичної боротьби демосу проти аристократії. Клісфеном також було проведено військову реформу, згідно з якою було утворено колегію 10 стратегів. Кожен з громадян, які належали до вершників, мали тепер служити у кінноті, зевгіти повинні були власним коштом придбати обладунки, зброю і служити у важкій піхоті (гоплітами). Фети становили легку піхоту. Таким чином, унаслідок реформи армія складала 28 тис. осіб, 300 бойових кораблів, на яких служило 18 тис. матросів, також з числа фетів. Цими реформами остаточно було завершено процес оформлення демократичного полісу Афін у найсильнішу рабовласницьку державу Еллади.