Всесвітня історія

1. Встановлення македонської гегемонії на Балканах

У IV ст. до н.е. в Елладі розпочалася загальногрецька політична криза. Пелопоннеська війна 431-404 pp. до н.е. між Афінами та Спартою призвела до підриву воєнної та економічної могутності Афін унаслідок поразки у цій війні. Але Спарта, ставши гегемоном в Елладі, неминуче мала відмовитися від слідування законам Лікурга, які гальмували її суспільний та господарчий розвиток та підтримували поліс у стані стагнації. Тепер у середовищі спартіатів, які залучалися до ринкових відносин, стало відбуватися майнове розшарування. Частина з них, остаточно розорившись, змушена була податися у найманці. Врешті Спарта, боячись посилення Фів, розпочала проти неї війну. Але у 371 р. до н.е. в битві під Левктрами її армія була розбита фіванським полководцем Епамінондом. У 362 р. до н.е. у битві під Мантинеєю Епамінонд удруге розбив спартанців. Проте в цій битві його було смертельно поранено і невдовзі він помер. Відтепер Спарта, втративши свою колись непереможну армію, перетворилася на саме лише географічне поняття.

У цій ситуації афіняни спробували відновити своє політичне панування. Розпочалася безглузда „союзницька війна", яка остаточно виснажила сили еллінських держав. Справжню перемогу в ній отримала перська дипломатія, яка весь час стравлювала еллінські поліси один на одного. Перське золото надавалося слабшій стороні і боротьба тривала. Колишня володарка Середземного моря Еллада перетворилася на почесний трофей для того, хто забажав би його взяти. Відомий афінський політичний діяч Ісократ порівнював Афіни з гетерою: „Полонені її красою чоловіки жадають володіти нею. Та немає такого дурня, якому спало б на думку одружитися з нею".

У цей же час на тлі такої кризи в Македонії розпочалося об´єднання племінних союзів та зародження державності. З безсилим відчаєм виснажена Еллада дивилася тепер, як на північ від неї швидко набирає силу і стає небезпечним хижий сусід - Македонія.

Першим великим державним діячем Македонії став цар Фі-ліпп II, син Амінти. Він здійснив низку реформ, спрямованих на централізацію держави та впорядкування грошової системи. Македонія першою у світі створила не міліційну, а регулярну армію, яка складалася з 30 тис. піхоти та 3 тис. кінноти. Піхота комплектувалася з македонського селянства, а кіннота - із землеробської та скотарської родової знаті.

Піхота поділялася на легку, середню й важку. Таким же був поділ кінноти. Це дозволяло ставити перед кожним підрозділом спеціальні бойові завдання. Було створено принципово новий бойовий порядок важкої піхоти - македонська фаланга. Вона докорінно відрізнялася більш глибоким ешелонуванням від еллінської фаланги, наприклад, афінської чи спартанської. Перші шість шеренг фаланги, залежно від їх розташування у глибині строю, мали списи різної довжини. Так, якщо воїни першої шеренги мали триметрові списи, то фалангіти шостої шеренги - сарисси довжиною у 7 метрів. Вістря списів перших шести шеренг, таким чином, виходили перед фронтом фаланги. Це давало можливість брати участь у бою не тільки воїнам першої шеренги, а й шести шеренг, що стояли позаду. Фаланга складалася з 16-18 тис. важких піхотинців і шикувалася у 8-12 шеренг у глибину. її невразливість будувалася на збереженні щільності бойового строю під час бою. Це, звісно, вимагало високої майстерності та навченості воїнів. Така майстерність була б нездійсненою мрією при побудові війська за звичним принципом полісного ополчення.

Як вже згадувалося, Філіпп зміцнив і грошову систему держави. Він пустив у обіг золотий статер під назвою „філіппік", який за місткістю золота був вагомішим від перського „дарика", що дотепер обертався в Іонії та в Елладі. Купці стали охоче приймати „філіппік" і невдовзі той повністю заволодів середземноморським ринком. Тепер Філіппові лишалося заволодіти Елладою силою зброї.

Це завоювання він розпочав з Фессалії та Фокіди. На противагу його намірам виникає антимакедонська коаліція грецьких полісів, яку очолили Афіни з Фівами. На хвилі антимакедонських настроїв зростає політичний авторитет і вагомість видатного афінського державного мужа - Демосфена. Він енергійними зусиллями переконав афінян та беотійців не скорятися македонцям і не жертвувати свободою вітчизни в обмін на обіцяний Філіппом „захист від зовнішньої небезпеки". Політичний прихильник македонців Ісократ, противник Демосфена, навпаки закликав еллінів перейти під надійне крило одноокого македонця, який обіцяє стати гарантом свободи і незалежності Еллади. Нарешті переважило віковічне волелюбство еллінів і у 338 р. до н.е. в Беотії, поблизу Херонеї, відбулася вирішальна битва об´єднаного еллінського війська проти македонців. Тут уперше побачив поле бою молодий 18-літній син Філіппа Александр1 (356-323 pp. до н.е.). Батько довірив йому командувати в битві важкою кіннотою. У цій битві, яка завершилася повною перемогою македонців, Александр цілком виправдав надії батька. Це відіграло велику роль у майбутньому, бо армія побачила звитягу і мужність молодого царевича і довірилася йому як полководцю.

Поразка еллінів у битві при Херонеї привела до втрати еллінської незалежності на тисячі років. Недаремно казали, що: „разом із тілами загиблих при Херонеї було поховано еллінську свободу". Тепер Афіни готувалися до оборони, але Філіпп оголосив свободу всіх еллінських держав, яким відтепер належало об´єднатися для походу проти персів. У 337 р. до н.е. він скликав загальноеллінсь-кий конгрес у Коринфі. Запрошені були представники всіх еллінських держав, за винятком Спарти. У ході конгресу Філіпп весь час тримався в тіні і звідти керував ходом подій. На конгресі було ухвалено, що:

- усі еллінські держави повинні жити в мирі і злагоді, не втручаючись у внутрішні справи одна одної;

- усі непорозуміння між еллінами мають ладнатися постійним представником Коринфського конгресу;

- без санкції конгресу не дозволялося змінювати політичний устрій кожного полісу;

- заборонялися також переділ землі, скасування боргів та звільнення рабів.

Головнокомандувачем еллінської армії, яку належало скликати для походу, призначався Філіпп. Уже було відправлено на азійський берег Геллеспонту корпус Парменіона для створення плацдарму. Уже було завершено всі приготування до походу. Але навесні 336 р. до н.е. під час весілля своєї дочки Філіппа було вбито заколотниками у старій македонській столиці, в Егах. До наших часів І залишилося невідомим, хто направляв руку Павсанія, вбивці Філіппа, бо царська варта зарубала заколотника на місці. Смерть Філіппа, безумовно, була вигідною персам з огляду на близький початок походу. Це могла бути й помста відставленої дружини Філіппа, Олімпіади, матері Александра. Руку Павсанія, вихідця з аристократичної македонської фамілії, могла направляти стара македонська родова знать, невдоволена засиллям молодої, служилої знаті. Як би там не було, а новим царем, ледь не над теплим іще тілом Філіппа, було проголошено його сина, Александра. Виключну роль у визначенні спадкоємця відіграла підтримка війська. Воїни вірили, що молодий цар спроможний повести армію до перемог і багатої здобичі.

Установилося міжцарювання. Александра проголошено царем, але в нього ще немає довіри з боку союзників його покійного батька. До того ж, майже одразу відпали дикі племена іллірійців, три-баллів, фракійців, підкорених Філіппом. Одразу ж піднялися Афіни й Фіви. Запеклий ворог македонців, Демосфен, з´явився на народні збори у святковому вбранні зі звісткою про смерть Філіппа. „Ну а цей дурник, Александр, нам не страшний!", - такими словами завершив свою промову Демосфен. На додачу з´ясувалося, що перський цар Дарій III прислав афінянам 300 талантів для війни проти Александра. Щоби надихнути громадян на боротьбу, Демосфен оголосив, що Александр загинув у Фракійських горах під час придушення бунтівних трибаллів і навіть пред´явив громадянам свідка його загибелі.

Тим часом Александр, спираючись на підтримку війська, прийняв батькову владу. Потім він підкорив навколишні бунтівні племена. Оскільки це потребувало сил, з Азії було відкликано додому І корпус Парменіона. Це створило у персів враження, нібито македонець відмовився від завойовницьких планів батька. Підкоривши знову північні варварські племена, Александр потім за 14 днів перетнув Фессалію, що на півночі Балкан. Без перешкод він пройшов Фермопільський прохід і опинився під стінами Фів. Тим часом фі-ванці взяли в облогу Кадмею, свій акрополь, де містився македонський гарнізон на чолі з Пердіккою, і зовсім не чекали появи всієї македонської армії, тим більше на чолі з царем. Александр блискавичним ударом оволодів Фівами. Загинуло б тис. городян. На знак покарання за повстання македонський цар, згідно з резолюцією Коринфського конгресу, знищив місто, а фіванців продав у рабство всіх, за винятком жерців.

Афіни вже заздалегідь оплакували свою долю, але Александр несподівано прислав до народних зборів листа з проханням дозволити йому особисто відвідати „столицю Еллади". Афіняни з радістю зустріли молодого царя, який залишив місту всі привілеї і навіть знизив розмір його внесків до загальноеллінської скарбниці. Слідом за Афінами покірність виказали решта еллінських полісів. Було відновлено підготовку до війни, винесено заборону всім еллінам служити найманцями у перському війську. Осторонь лишилася тільки Спарта яка, уклавши таємну угоду з перською державою, продовжувала постачати їй своїх найманців.