Всесвітня історія

1. Суспільно-політичний лад елліністичного Єгипту

Монархічна форма правління, що була успадкована від Александра, набуває свого повного розвитку в царстві Птолемеїв та царстві Селевкидів.

Єгипет, яким заволодів Птолемей, був найбагатшою і майже найбільшою з елліністичних держав. На щастя для цієї держави, протягом цілого століття на чолі її стояли енергійні правителі, яким вдалося значно посилити її і створити з неї справжню імперію. Але за періодом розвитку, коли країна набула блискучої могутності, подібно до часів фараонів, почався тривалий занепад.

Птолемей І Сотер (323-282 pp. до н.е.), обережний та наполегливий володар, в усіх галузях своєї діяльності проявив себе як зачинатель. Він почав завойовувати землі навколо Єгипту, щоб зміцнити безпеку держави в Середземноморському регіоні. Він запровадив грецьку монетну систему, привабив до Єгипту еллінів, залучав найманців, надаючи їм у користування земельні ділянки, щоб утримати воїнів біля себе. Він запровадив політику співдружності еллінів з місцевим населенням. З цією метою він запровадив шанування нового спільного бога Серапіса. Значну увагу приділяв він розвитку культури. Під його керівництвом в Александрії було засновано Мусейон- потужний науковий та культурний центр елліністичного світу. При Мусейоні діяла та збільшувалася славетна бібліотека, рівної якій не було в усьому світі. У І ст. до н.е. вона нараховувала вже 700 тис. томів.

Птолемей II Філадельф (283-246 pp. до н.е.) був одружений зі своєю сестрою Арсіноєю. Він продовжив батьківські справи. Його активна зовнішня політика ґрунтувалася як на династичних шлюбах, так і на військових походах, зокрема проти Селевкидів (1 і 2 сирійські війни). Під час найвищого злету своєї могутності Філадельф володів Киреною, Кіпром, Памфілією, Лікією, Келесирією, мав сильний вплив на федерацію полісів Кікладських островів. Птолемей II був допитливий - він відсилав посольства до Риму та в Індію, щоб дізнатися більше про ці країни. Від нього у спадщину Єгипет отримав адміністративну систему, яка дозволяла якнайкраще експлуатувати країну завдяки монополії та суворій податковій політиці. Він запровадив реформу монетної системи, відновив канал Нехо, відродив Фаюмський оазис. При його дворі збиралися найвідоміші поети, вчені, лікарі. Мусейон та Бібліотека сягали тоді найвищого розквіту.

Птолемей НІ Евергет (246-221 pp. до н.е.), син Птолемея II, перш ніж спочити на лаврах, у другу половину царювання провів низку воєнних кампаній, які мали на меті "оживити" славу великих фараонів Нового царства. Його двір був не менш блискучим, ніж у його батька. Він збільшив Бібліотеку, організував експедиції у Перську затоку, створив умови для дослідницької роботи Ератосфена. Але вже тоді починалися народні заворушення і так звана „порча монети". Надалі ці тенденції посилилися при дворах його наступників, правління яких вважається поворотним пунктом в історії Єгипта Птолемеїв.

Так, Птолемей IV Філопатор майже відразу після зайняття трону розпочав війну з Антиохом III. У битві при Рафії він здобув блискучу перемогу над армією Селевкидів. Але перед битвою, через ускладнення обставин, йому довелося набирати до армії також і єгиптян, які пізніше також підіймали проти нього зброю. Тепер він змушений був піти на деякі поступки місцевому населенню. Поворот у внутрішній політиці позначився послабленням держави. При Птолемеї V Єпіфані Єгипет втратив Келесирію і від усіх Єгипетських володінь залишилися тільки Кіпр і Кирена. Незважаючи на те, що він розпочав своє правління амністією та роздаванням привілеїв, про що свідчить славнозвісний „Розетський камінь", у столиці та Фіваїді прокотилася хвиля заворушень. „Порча монети", що почалася у 234 р. до н.е. під час правління Евергета, стала настільки значною, що з 210 р. до н.е. золоті та срібні монети практично зникають з обігу. Це суттєво заважає участі Єгипту в міжнародній торгівлі.

Після смерті Птолемея Єпіфана почався довгий занепад країни, який тривав протягом II та І ст. до н.е. Пороки та вади двору, що пишно розквітли у цей час, жорстокість і розбещеність алексан-дрійської черні, постійна загроза вторгнення з боку Риму стали причиною занепаду держави. Послаблення Єгипту спричинилося через втрату володінь, загальне погіршення стану зрошувальної системи, втечу селян, податкові пільги, що надавалися жерцям та клерухам. Вищі чиновники поступово ставали незалежними від центральної влади, а жерці своїм багатством стали перевершувати навіть царя і підкоряли землеробів своїй владі. Повсюди поширюються запустіння, розруха, безлад.

Зі смертю Птолемея XII Авлета чвари знову посилилися. Але раптом сила і велич Птолемеїв на короткий час відродилися у його дочці Клеопатрі VII. Усупереч легендам, вона не мала божественної краси, хоча за людськими переказами їй належав титул Тея, тобто „Божественна". Ця легенда була створена вмінням Клеопат-ри підкоряти чоловіків. Прониклива й далекоглядна цариця, тонкий політик і мудра правителька, вона змогла зачарувати спочатку Юлія Цезаря, а потім його довіреного помічника й наступника Марка Антонія. Своїми чарами вона прагнула скерувати їхні дії так, щоби повернути Єгипту колишні кордони і зрівняти його могутність із величчю Риму. Однак у морській битві при Акції (31 р. до н.е.) Марк Антоній разом зі своєю союзницею Клеопатрою зазнав поразки від Октавіана. Невдовзі Антоній наклав на себе руки, а Октавіан виявився непохитним перед чарами цариці. Щоб не бути почесною прикрасою у тріумфальній процесії Октавіана, остання правителька династії Птолемеїв скінчила життя самогубством у 30 р. до н.е. Тож правління Птолемеїв тривало 293 роки (323-30 pp. до н.е.).