Всесвітня історія

2. Характеристика держави Селевкидів

Ця держава, створена Селевком І Нікатором, за своєю територією була найбільшою з усіх елліністичних держав. Вона простягалася від Афганістана до Аравійського моря, від Понта Евксин-ського до Сирії. Вона об´єднувала велику кількість народів. Тут поширилося кілька мов: грецька, перська, арменська. У ній разом співіснувало кілька релігій - грецький олімпійський політеїзм, зороастризм, іудаїзм, місцеві культи Анатолії. Саме ця країна, як жодна інша, стала центром активної культурної взаємодії.

Однак, саме через велику територію, етнічну та культурну строкатість, ця країна не змогла довго зберігати внутрішню цілісність. Відцентрові процеси були настільки сильними, що історія царства Селевкидів стала фактично історією її поступового розпаду. Фактичним та міцним центром цього державного утворення стала Сирія, де Селевк І близько 300 р. до н.е. заснував свою столицю Антіохію-на-Оронті. Першими від царства відпали території, найбільш віддалені від Сирії - Північна Анатолія та східні сатрапії. Перські царі - попередники Селевка управляли країною з її географічного центру - Ірана. Та Селевк залишився греком і забажав створити свою державу як грецьку, тобто середземноморську. Це було фатальною помилкою, за яку платили його нащадки.

За правління Антіоха І відпали північна та центральна частини Малої Азії, де утворилися незалежні держави Віфінія (яку свого часу не зміг підкорити навіть Александр Великий), Пафлагонія, Каппадокія Понтійська (або Понтійське царство) та Каппа-докія Середземноморська (або Каппадокія велика). Племена га-латів (кельтська народність), які шматували Анатолію своїми вторгненнями, утворили на високому фрігійському плато свою державу під назвою Галатея. У той же час утворилося Пергам-ське царство зі столицею у м. Пергам на західному узбережжі Малої Азії. Досить невелике на початку свого існування, Пергам-ське царство змогло з часом відвоювати у Селевкидів майже всю Південну Анатолію. Далі на Схід, між Понтом Евксинським та Гірканським (Каспійським) морем простягалася Арменія. Вона також залишилася не підкореною Александром, а Селевк І наклав на неї данину та й годі. Арменія так і залишилася під владою місцевих правителів. У північній частині Мідії сатрап Атропат також створив незалежне князівство - Мідію Атропатену.

Відразу ж після смерті Александра у 323 р. до н.е. Пенджаб (Пів-нічно-Східна Індія) повернув собі незалежність. Близько 250 р. до н.е. сатрап Бактрії також вийшов з-під влади Селевкидів і на східній окраїні царства Селевкидів утворилося Греко-Бактрійське царство. Область між Гірканським морем та р. Оксом (зараз -Сирдар´я) у 249 р. до н.е. була завойована іраномовними племенами, які прийшли з туранських степів під тиском гунів. Невдовзі, у другій половині III ст. до н.е. ці племенні союзи сформувалися у сильну державу.

Парфяни створили свою незалежну державу - Парфію. На чолі неї стали Аршак та його брат Тіридат, засновники династії Ар-шакідів, що проіснувала до 227 р. н.е. їхні зазіхання надалі зростали з послабленням Селевкидів. Мітридат І (171-138 pp. до н.е.) підкорив Мідію, Перейду, Вавилон, відібравши у антіохійських правителів багаті області. Він остаточно відрізав сирійських греків від бактрійських. Пізніше парфянська держава своєю могутністю буде загрожувати навіть східним римським провінціям. А від величезної держави Селевкидів врешті залишиться територія трохи більша від Сирії.