Всесвітня історія

4. Греко-бактрійське царство

Ця держава утворилася в середині III ст. до н.е. внаслідок повстання греко-македонської армії, підтриманого місцевою аристократією. Майже одночасно з ним, на заході від нього -між Гірканським морем та Перською затокою, на території Ірану спалахнуло повстання місцевих племен проти елліністичних завойовників. Утворилося незалежне Парфянське царство як результат визвольної антиеллінської боротьби місцевого населення. Можливо, що антиеллінське повстання підштовхнуло селевкидського намісника Бактрії Діодота постати проти свого далекого володаря, який перебував у північній Сирії. Утворився місцевий незалежний уряд, зміцніло положення греко-маке-донських верств панівного прошарку на цьому далекому сході елліністичного світу. Частково це відповідало інтересам місцевої аристократії, яка підтримувала Діодота. Селевкиди не мали сил, щоби перешкодити відокремленню Бактрії. Вони були пов´язані війною з царством Птолемеїв та повстаннями всередині країни.

Як і інші елліністичні царі, Діодот спирався на армію. Але становище греко-македонських завойовників не було надійним. Це примусило його наступника Діодота II шукати опори серед місцевої знаті та союзу з парфянами. Ці спроби привели до двірцевого перевороту. Діодот II був позбавлений влади. Царський престол перейшов до Евтідема, прибічника елліністичного напряму, який орієнтувався на союз із Селевкидами. Щоправда, це не врятувало Бактрію від вторгнення Антиоха III, який наприкінці III ст. до н.е. прагнув відновити східні кордони своєї держави. Антіох III спочатку мав певний успіх у Середній Азії, але взяти столицю Бактрії він не зміг і врешті уклав союз із царем Евтідемом.

Держави, що утворилися на уламках імперії Александра на Сході, відіграли величезну роль в історії людства і насамперед народів Стародавнього Сходу. Вони стали провідниками еллінської культури на землі держав Стародавнього Сходу. Еллінські монархи оточували себе рідною для них еллінською культурою. Вони бажали бачити поряд із собою еллінських митців, філософів, ремісників. Вихідці з Еллади, особливо майстри своєї справи, знаходили гостинний прийом при дворах нащадків Александра. Так еллінська культура, просунувшись на східні землі, вступила в синтез із місцевою культурою. Унаслідок цього утворився сплав двох культур, який поєднував найкращі надбання обох цивілізацій. Це нове культурно-історичне утворення було настільки особливим, являло собою явище нового якісного рівня, що в історії період, який став наслідком походу Александра, отримав назву „Еллінізм" тобто „подібний еллінам". Він продовжувався від року смерті Александра - 323 р. до н.е., до року завоювання останньої еллінської монархії римською державою - 30 р. до н.е.