Всесвітня історія

4. Падіння Республіки в Римі

Громадянські війни після смерті Цезаря стали заключним етапом історії Римської республіки. Перехід до монархії був зумовлений кризою Республіки і розвитком великого рабовласництва та його наслідків у вигляді загострення внутрішніх протиріч і посилення зовнішньої експансії Рима. У ході громадянських війн втратив своє значення прошарок нобілітету, який найбільш енергійно відстоював республіканський лад, пов´язаний з безмежним пануванням римської олігархії. Громадянські війни супроводжувалися жахливими проскрипціями, конфіскаціями землі, надмірними податками, примусовими набором солдатів, втечею рабів і відсутністю особистої безпеки. Особливо постраждало населення Італії. Прагнення панівних верств до порядку і стабільності сприяло ствердженню монархії, яка спиралася на військову силу. Жадоба миру, прагнення до повернення старовинних звичаїв, відмова від політичної діяльності - все це сприяло ідеологічному виправданню і обґрунтуванню монархії. Проте залишалося чимало прибічників Республіки. Тому відкритий перехід до монархії був для Риму неможливий. Унаслідок цього Октавіанові довелося всіляко маскувати своє справжнє положення необмеженого правителя імперії. Він оголосив себе захисником старовинних республіканських традицій, на людях з´являвся у скромному вбранні, під яким, щоправда, постійно носив панцир. Пам´ятаючи про долю свого вітчима, Октавіан весь час боявся замаху на своє життя. З метою маскування свого політичного статусу він обрав для себе офіційний статус принцепса сенату, тобто першого з сенаторів. Через це своєрідний політичний лад, пов´язаний з правлінням Октавіана і переходом до імперії отримав назву „принципату".Це була завуальована форма воєнної монархії.

Починаючи з 31 р. до н.е. Октавіан щороку обирався консулом; у 29 р. до н.е. він отримав цензорські повноваження, на основі яких у 29-28 pp. до н.е. ним були складені нові списки членів сенату і проведено ценз римських громадян, який не проводився протягом 42 років. Число сенаторів тим часом дійшло до тисячі чоловік. Цезар і тріумвіри вводили до складу сенату своїх прибічників, переважно з числа вершників та центуріонів. Октавіан, перш за все, вивів зі складу сенату тих, хто за своїм походженням не міг належати до вищого стану. Цим підкреслювалося, що він дбає про гідність сенаторського звання. Разом із тим, цей захід надавав можливість виключити із сенату прибічників Антонія. У новому списку ім´я Октавіана було поставлено першим, звідси і його титул princeps senatus. За республіканської доби цей титул був почесним, проте ніяких повноважень, окрім права першим висловлюватися, у принцепса не було. За доби боротьби Рима за домінування в Середземному морі принцепсами були авторитетні особи, що впливали на зовнішню та внутрішню політику (Квінт Фабій Максим, Сципіон Старший тощо). Ставлячи своє імя першим у списку сенаторів, Октавіан начебто відновлював колишнє значення принцепса сенату.

13 січня 27 р. до н.е. Октавіан склав з себе надзвичайні повноваження й оголосив про відновлення старої республіки. Одночасно він висловив побажання відійти у приватне життя. Це було лицемірством, так само, як і наполегливі прохання сенаторів зберегти за собою владу в державі. У той же день Октавіан прийняв низку повноважень, які фактично закріпили за ним верховну владу. 16 січня того ж року Октавіан отримав почесний титул Августа (Augustus), що означає „примножений" або „піднесений" (божеством). Раніше цей епітет відносився лише до храмів, священних місць. Відтепер він додавався до імені принцепса, першої людини в державі. Октавіан змінив своє ім´я, назвавшись "імператор Цезар Август, син божественного" (Imperator Caesar Augustus, divi filius).

Відновлення храмів, створення нового сенаторського списку, відновлення республіки, зміна імені - все це мало означати кінець періоду громадянських воєн і початок нової доби. Август, вступаючи на політичну арену як пасинок і спадкоємець Юлія Цезаря, врахував долю свого вітчима. Він не прийняв ані титула царя, ані титула диктатора, відмовився від магістратур, які суперечили звичаям. І тим не менше, відновлення республіки було удаваним. Август став єдиновладним правителем Римської держави.

У його руках була вища воєнна влада - imperium. Він суміщав одночасно декілька повноважень, які не були сумісні в роки класичної республіки. З 19 р. до н.е. за ним пожиттєво зберігалися знаки консульської влади. На підставі imperium´y Август володів вищою воєнною та цивільною владою. Він командував військом і мав владу над провінціями. Деякими провінціями (імператорськими) він розпоряджався на власний розсуд. Над іншими (сенаторськими) він з 23 р. до н.е. мав право вищого контролю.

З 36 р. до н.е. Октавіан отримав пожиттєву трибунську владу (tribunica potestas). Посада трибуна надавала йому широкі повноваження, вона робила його особу священною і разом з тим символізувала демократичне походження всієї влади Августа, успадкованої ним від Цезаря, який виступав як вождь популярів. Отже, вища воєнна влада і трибунська влада стали, таким чином, юридичним підґрунтям влади Августа.

Влада його за зразком елліністичних монархій отримала й релігійну санкцію. Це підкреслювалося як самим титулом „Август", так і позначенням „син божественного" Юлія. Військо принесло перемогу Августу, воно ж тепер було дійсним джерелом його могутності, його авторитету.

Поряд зі старими установами часів республіки став розвиватися бюрократичний апарат. Імператорські чиновники, залежні спочатку особисто від принцепса, поступово набували загальнодержавного значення. На вищі посади призначалися люди з вищих верств. Великого значення набули посади вершників. Вінцем кар´єри вершників була посада командуючого преторіанською гвардією - префекта Преторія. Преторіанські когорти охороняли особу Августа і стежили за порядком у Римі. З числа вершників призначався префект Египта - управитель провінції, яка вважалася власністю імператора.

Велике значення мали також прокуратори, яким доручалося збирання податків, управління невеликими провінціями, вони виконували різні господарчі функції. Прокуратори призначалися з вершників, а також з вільновідпущенників.

Принципат, таким чином, був особливим видом монархії при видимому збереженні республіканських установ. Влада належала принцепсу - „першому сенатору" і „першій людині в державі", яка спиралася на військо.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Нечай Ф. М. Рим и италики. - Минск, 1963. - гл II.
  2. Утченко С. Л. Кризис и падение Римской республики. - М., 1965.-С. 31,133-139.
  3. Утченко С. Л. Древний Рим. События. Люди. Идеи. - М., 1969.
  4. Утченко С. Л. Цицерон и его время. - М., 1973. - С. 85-94.
  5. Утченко С. Л. Юлий Цезарь. - М., 1976.