Всесвітня історія

3. Англосаксонське та норманське вторгнення у Британію

Після того, як римські легіони залишили Британію у 407 p., брити стали незалежними. Але невдовзі з півночі, прорвавши Адріа-нів вал, на них насунули стотти й пікти. Одночасно на узбережжі з´явилися германські племена ютів та саксів, які жили на узбережжі Балтійського моря та займалися піратством, витісняючи навіть вікінгів у води Норвезького моря.

Юти захопили південний схід Британії та острів Уайт. Англи та сакси вживали тактику морських набігів. їх вдалося зупинити на деякий час римському проконсулові Амвросію Авреліану, який залишився у Британії після виходу звідти римських військ. Він увійшов до фольклору під іменем короля Артура (артур - з кельт, "камінь"). Він організував кельтські племінні союзи в армію та за підтримкою жерців-друїдів (верховним серед яких був легендарний Мерлін) завдав саксам кілька поразок. Основу його армії складала лицарська кіннота, тоді як їхні супротивники воювали у пішому строю, озброєні бойовими сокирами та молотами. Авреліан спромігся деякий час стримувати англів та саксів, але у 600 p., коли далася взнаки нестача коней (бо їх не було звідки завозити до Британії), бритів посунули у володіння скотів та піктів. Брити вступили з ними у племінний союз та відбили саксів.

На території Британії було створено сім незалежних королівств. У північній, центральній та східній частинах англи утворили Нор-тумбрію, Марсію та Східну Англію. Сакси створили на півдні Уес-секс (Західну Саксонію), Сассекс (Південну Саксонію) та Ессекс (Східну Саксонію). Юти на південному сході утворили Кент. На північному заході вціліло останнє вогнище кельтської культури -Уелс, визнавши себе васалом англів. Невдовзі на цій території встановився марсійський діалект, який відчув на собі деякий вплив латини. На Британії почався період семицарствування - "Гептархії". Повсюди відбувалося відсування назад розвитку економіки. Римські вілли винищувалися, орні землі перетворювалися на пасовища, кам´яні будови руйнувалися, каміння йшло на будівельний матеріал для халуп. Та невдовзі нестача хліба змусила саксів та англів повернутися до землеробства. У вжиток входить важкий плуг, запозичений у франків. Пізніше запроваджується двопілля, тоді як у франків по інший бік Ла-Маншу вже панувала трипільна система. Британія відставала у розвитку господарства від Європи, бо вікінги перешкоджали торгівлі з континентом. Проте Британія була багатою на корисні копалини олова, свинцю та інших металів - це сприяло розвиткові ремесла та зброярства. Колишні римські поселення поступово перетворювалися на середньовічні міста з правильним плануванням вулиць, водогоном та каналізацією. Відокремлення ремесла від землеробства йшло швидшими темпами, ніж у франків та лангобардів. Процес феодалізації, як і в усіх окраїнах Pax Romana, лишався незавершеним.

У V ст. у римській Британії почало розповсюджуватися християнство православного напряму, пов´язане з ім´ям легендарного проповідника Святого Патрика. Церковна організація бритів була простою і тісно пов´язаною з життям общини. Священик обирався на селянських зборах і жив на кошти общини, тобто церковної десятини з селян не збирали. Ця церква отримала назву ірландської. Римська курія не могла змиритися з візантійським духовним пануванням в Англії (православне християнство поширювалося з Візантії), тому регулярно направляла своїх місіонерів до англійських королів. Обидві церковні організації ворогували між собою протягом кількох століть до релігійної реформи Генріха VIII.

Становище Англії різко погіршилося на межі VIII - IX ст. у зв´язку з набігами датчан та війнам з норманами. Впала Лондонська цитадель і тоді Альфред Великий (871-899 pp.) провів військову реформу, запровадивши лицарську кінноту. Зі зростанням лицарства цілі громади стали переходити під покровительство воєнно-служилої знаті. Особисто общинники при цьому лишалися вільними, проте сплачували податок. Датський король Канут (1017-1035 pp.) спромігся на короткий час завоювати Англію, проте король Еду-ард Сповідник (1042-1066 pp.) за допомогою герцога Вільгельма Норманського відновив її незалежність. Після смерті Сповідника Вільгельм заявив про свої зазіхання на англійський престол. Але воєнна знать обрала королем принца Гарольда. Ображений відмовою, Вільгельм використав її як привід для війни. Норманська армія висадилася в Англії і восени 14 жовтня 1066 р. в битві при Гастінгсі Вільгельм завдав поразки Гарольдові, який загинув у бою. Вільгельм Завойовник став королем Англії та Нормандії (1066-1087 pp.). Проте норманська династія не утрималася довго на престолі. Після його смерті країною правив його син Генріх І, а після його смерті до влади прийшов граф Анжуйський, Генріх II Плантагенет.