Всесвітня історія

2. Початок хрестоносного руху. Перший і другий хрестові походи

В Європі на початок XI ст. складається переважно натуральне господарство, що гальмувало розвиток товарно-грошового обміну. Селяни приховували продукти як від власних феодалів, так і від купецтва, симулювали голод, щоб не давати приводу для збільшення податків і оброку. Селянство стримувало ділову активність городян і сеньйорів. Поряд із тим зростали економічні потреби феодалів, і натуральне господарство їх уже не задовольняло. Внаслідок цих обставин Європа втрачала здатність прогодувати своє населення власними зусиллями. Створювалося відносне перенаселення Європи, що гостро виявилося на початку XI ст.

Стан речей не виправлявся ні епідеміями, ні багаторічним голодуванням чи масовим переселенням. У селянських і заможних сім´ях стали з´являтися "зайві діти", в першу чергу це торкалося лицарства. Батьківська спадщина, будучи майоратом, передавалася у спадок лише старшому сину, і решта синів уже не могли на неї розраховувати. Ці безземельні лицарі, які виховувалися як професійні воїни, могли здобути земельну власність лише шляхом завоювань. А поки що вони збивалися у зграї і грабували купецькі каравани, що везли товари з одного міста до іншого. Проїхати до пункту призначення тепер можна було тільки з охороною у 50-70 ратників. Наймання варти позначалося на собівартості товарів. Це знижувало конкурентну здатність товарів і викликало подальше гальмування розвитку торгівлі в Європі. Влада і церква квапливо шукали засобів позбути з рук таку величезну кількість лицарських синків: збіднілих, але жадібних і зголоднілих. До того ж, легенди про казкові багатства арабського Сходу, які переказували купці, прибуваючи з-за моря, бентежили уяву духівництва та світських феодалів.

Поштовхом до хрестових походів стало завоювання сельджуками у 1055 р. Багдада і розгром візантійських військ при Манцикерті у 1071 р. Сельджуки оволоділи Малою Азією, Сирією, Палестиною, взяли Єрусалим. Християнські паломники відтепер втратили можливість вільно відвідувати Гроб Господній. З півночі до Константинополя підступали печеніги, яких тіснили руські дружинники князя Ярослава і половці. У цій ситуації візантійський імператор Алексій І Комнін звернувся за допомогою до римського папи. Таким чином, ідея втручання Європи у справи Арабського Сходу, нападу на мусульман-іновірців уже вирували в повітрі, бентежачи уми релігійних фанатиків і любителів легкої наживи. Чекали тільки офіційного заклику.

Заклик пролунав на Клермонському церковному соборі у 1095 p., коли на міській площі при великому зібранні народу папа Уран II урочисто закликав усіх імператорів, королів, герцогів і простих мирян узятися до зброї і відвоювати Гроб Господній від „невірних". Ватикан відав, як підігріти релігійний екстаз правовірних християн. Усім учасникам походу було даровано звільнення від сплати боргів і податків. Церква брала на себе охорону їх майна, яке лишалося вдома. До того ж усі вони отримували відпущення всіх гріхів.

„Оскільки багато хто прагнув покращити свої справи, - писав Гвіберт Нежанський, - то сталося дивне явище, яке спричинило раптове падіння цін. Торгівельні капітали одразу ж зросли в кілька разів, а ремісники отримали нечувані замовлення."

Першими в похід майже стихійно відбули численні бідні городяни і селяни з Франції і Західної Німеччини, яких очолили мандрівний чернець Петро Пустельник з Ам´єну і лицар-жебрак Вальтер Злидар. Дорогою до них приєдналися селяни-втікачі, розбійники та різні люмпени. До Константинополя дісталася лише половина паломників, близько 40 тис. осіб. Імператор намагався якось організувати їх, але марно. Паломники перетнули Босфор і рушили до Нікеї, столиці сельджуків, але в першій же битві вони були майже цілковито знищені. Врятувалося близько 1000 чоловік - разом з Петром Пустельником вони дісталися до Константинополя.

Потім восени 1096 р. у столицю Візантії стали нарешті прибувати лицарські загони - справжнє військо хрестоносців на чолі з Готфридом Бульйонським з Лотарингії. Пізніше до них приєдналися французькі лицарі з герцогом Робертом Норманським, італійські і норманські з герцогом Боемундом Тарентським та лицарі з півдня Франції на чолі з Раймондом Тулузьким. Не маючи єдиного командування і плану дій, це лицарське ополчення навесні 1097 р. завдало поразку сельджукам, захопило Нікею і розбрелося по Малій Азії, легко відбиваючи атаки легкої кінноти сельджуків.

У Північній Месопотамії, захопивши Едессу, Болдуїн Фландрський заснував графство Едеське, де запровадив збирання натурального податку й панщину. Боемунд Тарентський оволодів Антіохією й став князем Антіохійським. У принципі східна система державного кріпацького права легко адаптувалася до юридичної феодальної практики і спочатку місцеві землероби, звільнені від державних податків, змогли навіть інтенсифікувати сільське господарське виробництво. Це сприяло значному збагаченню лицарів у Малій Азії та Палестині. Згодом візантійські війська, користуючись чварами серед хрестоносців і послабленням сельджуків, поступово відвоювали Малу Азію. Ставлення до Константинополя з боку хрестоносців ставало все більш неприязним. У 1099 р. всі ватажки лицарських загонів згуртували свої сили проти Єрусалима, який було піддано п´яному пограбуванню. Хрестоносці завоювали все східне узбережжя Середземномор´я зі старовинним торгівельним містом Тіром, Триполі та Аккрою. Тут отримали відкуп венеціанські, генуезькі купці в обмін на забезпечення учасників хрестових походів продовольством, зброєю, резервами. Зрештою, всі хрестоносці були щедро винагороджені: ватажки ополчень отримали велетенські земельні пожертвування, барони й лицарі - багаті лани, селяни - вільні великі наділи, причому за особисті заслуги багатьом з них було пожалувано лицарське звання. Таким чином, перший похід цілком виправдав сподівання тих, хто взяв у ньому участь. У цьому відношенні він став винятком серед решти воєнних експедицій на визволення Гробу Господнього та, взагалі, став єдиним успішним серед хрестових походів.