Всесвітня історія

3. Утворення хрестоносних королівств на Сході

На так званих „звільнених землях" утворилося чотири держави: Єрусалимське королівство в Південній Сирії та Палестині, графство Триполітанське на сирійському узбережжі, князівство Антіохійське в Північній Сирії і графство Едеське в середній течії Євфрату. Першим королем Єрусалиму було обрано „захисника гробу господнього" Гот-фрида Бульйонського. Решта областей вважалися васалами Єрусалимської корони, проте вони мали право впливати на ухвалу державних рішень, засідаючи у Високій палаті. Хрестові походи нечувано збагатили венеціанських купців, які перевозили своїми кораблями лицарів у Малу Азію. Вони заволоділи всією торгівлею в Єрусалимському королівстві, не сплачуючи мита і самочинно визначаючи ціни.

Місцеві селяни обкладалися податками в 1/3 врожаю з християн і 1/2 з мусульманського населення - такими заходами мусульман змушували приймати хрещення за католицьким обрядом. Проте у відповідь, як правило, спалахували численні заворушення та повстання корінного населення. У такій ситуації, враховуючи велику довжину східного кордону й постійні набіги „сарацинів", зберігати стабільність ставало дедалі важче. Щоби мати постійну військову силу для оборонних та наступальних операцій, римський папа спеціальним едиктом запровадив духовно-лицарські ордени, які значно стимулювали хрестоносний рух у цілому. Лицарі-ченці мали воювати за віру з мечем у руках. Члени орденів приймали чернечу обітницю, присягаючись дотримуватися бідності, зберігати цнотливість, дбати про послушания папі та старшим по Ордену. При цьому лицарі-ченці не лишалися в монастирях, а жили серед мирян, більше того, вони постійно воювали. Офіційною метою орденів проголошувався захист і допомога паломникам дістатися у святі місця.

Одним з перших духовно-лицарських орденів став орден тамплієрів (храмовників). Назву свою він отримав через місце резиденції великого магістра в Єрусалимі поряд з колишнім храмом Соломона. Заснував орден Гуго де Пен у 119 p., статут Ордену було затверджено у 1128 р. папою римським Гонорієм II.

Орден госпітальєрів (іоаннітів) веде свою історію від 1113 p., коли його статут було затверджено папою Пасхалієм II. Ректором іоаннітів було обрано Раймона Дюпуї, який об´єднав братство у замкнену громаду й зобов´язав членів ордену прийняти обітницю бідності. Братство поставило собі за мету війну з невірними і з часом перетворилося на Орден. Після 1522 р. Орден перебрався на о. Мальту і став називатися Мальтійським орденом. Спочатку лицарі ордену носили чорний плащ з білим прямим хрестом на лівому плечі. Пізніше замість прямого було введено вісьмиконечний (т.зв. мальтійський) хрест, а для бойових дій лицарі надягали червоний плащ поверх обладунків.

Тевтонський орден було засновано у 1190-1191 р. (орден Святої Діви Марії). На початку XIII ст. його було переведено у Прибалтику з метою навернення до католицтва місцевих язичницьких племен прусів, лівів тощо. Лицарі всіх орденів носили обладунки під чернечим одягом, який у кожного з орденів мав свій колір:

Іоанніти - червоний плащ з білим хрестом;

Тамплієри - білий плащ з червоним хрестом; Тевтони - білий плащ з чорним хрестом.

Лицарські ордени були породженням християнського способу життя. Особовий склад орденів умовно розподілявся на три групи:

- лицарів, які були повноправними членами ордену, ними ставали тільки особи знатного походження;

- кліриків, які проводили богослужіння в церквах і монастирях Ордену;

- служителів, які завідували господарчими справами Ордену.

На чолі Ордену стояв Великий магістр, який мав резиденцію в Єрусалимі, він обирався лицарями з їхнього власного середовища. Магістр управляв орденом з Радою (Капітулом). Йому підпорядковувалися магістри провінційних капітулів, що знаходилися в європейських країнах.

З метою утримання захопленої території згадані ордени створювали на близькому Сході не лише церкви й монастирі, але також і мережу замків, частина з яких збереглася до наших часів. Це, насамперед, концентричний замок Крак-де-Шевальє, Маргат (замки госпітальєрів). Замки тамплієрів: Шастель-Пелерен і замок Торто-са, який жодного разу не був узятий ворогом! З перерахованих замків найбільше вражає уяву Крак-де-Шевальє. Замок оточували дві концентричні стіни, трапецевидні в розрізі, які охоплювали площу у 2,5 га. П´ять круглих веж у зовнішній стіні і чотири у внутрішній забезпечували надійну оборону По верху стіни, за високими зубцями йшла кам´яна доріжка для дозорних. Гарнізон замку сягав 2 тис. воїнів. У більшості приміщень для людей і стайнях замку зроблено колодязі і цистерни для запасів води, про це на Сході взагалі дбали якнайбільше (маючи запаси води, можна було витримати облогу значно довше, певний час обходячись без їжі). Колодязі тут сягають у глибину 27 метрів. Збереглося також 9 великих цистерн для збору дощової води, басейн для води (72x18 м).

Поступово ордени перетворилися на велику політичну силу, втручаючись у внутрішньополітичні справи держав Європи. Із зростанням їх багатства поступово відчутнішою ставала їхня світськість. З часом тамплієри перетворилися у руйнівників духовного Храму, який покликані були захищати за власною обітницею. Вони дали початок рухові „будівників храму" - альбігойців і франкмасонів.

Із переміщенням до Сходу мас пересічного лицарства в Європі посилилися позиції лендлордів, котрі значно збільшили свої земельні володіння і стали застосовувати більш прогресивну технологію сівозміни й поширювати врожайніші культури. У той же час католицька церква стала втрачати свою домінуючу роль у формуванні світогляду суспільства, бо ідеал католицької Європи Августина Блаженного (в якому церква - деміург політики, а головне - найбільший феодал) перетворювався на міф. Великі феодали прагнули підпорядкувати релігійні єпархії національній ідеї. Необхідне було нове зрушення європейського воїнства до Малої Азії, але тепер вже на чолі з монархами.

Приводом до II хрестового походу стало те, що мусульманський світ отямився від втрат, які було завдано І хрестовим походом і став об´єднувати свої сили для надання відсічі загарбникам. Уже у 1144 р. емір Мосула відвоював у хрестоносців Едессу і підійшов до Антіохії. Ідея нового походу потребувала могутнього авторитету, непохитного по силі й оригінальності мислення. Ним став Бер-нар Клервоський. Його вчення колосально впливало на менталітет середньовічної людини. Він був переконаний у необхідності хрестових походів і жорстокого викорінення єресі. Водночас він був натхненний містик, впевнений, що душа здатна осягнути Божественну мудрість і навіть через екстаз з´єднатися з нею. Він зміг переконати французького короля Людовика VII і германського імператора Конрада III на чолі своїх професійних армій вирушити у II хрестовий похід. Але німці були розбиті в Малій Азії сельджуками, а французький король спробував узяти облогою Дамаск, але зазнав невдачі і з рештками армії провернувся додому.

У 1171 р. талановитий воєначальник Салах-ад-Дин об´єднав під своєю владою Єгипет і почав війну з Латинською імперією. У1187 р. єгипетські війська взяли в облогу Єрусалим, що стало приводом для закликів до III хрестового походу.