Всесвітня історія

4. Третій та четвертий хрестові походи. Падіння Константинополя

У третій хрестовий похід відбула більшість германських лицарів на чолі з імператором Фрідріхом І Барбаросою. Французьке військо очолив король Філіп II Август. Англійські лицарі виступили на чолі зі славетним королем Ричардом І Левине Серце. Рим охоче схвалив цю експедицію і надав їй своє благословення, проте невдачі почалися майже відразу. В Кілікії при переправі через гірську річку зненацька потонув германський імператор Фрідріх І Барбароса. Це в один момент нейтралізувало германське військо, яке втратило головнокомандувача. Франція й Англія, які на час походу перебували у стані перемир´я, не мали спільного плану дій і спільної мети. Інтриги між королями привели до того, що після невдачі Ричарда під Аккрою французький король повернувся до Франції. З великими зусиллями оволодівши Аккрою, Ричард зазнав поразки під Єрусалимом. Розгубивши армію і воєнний авторитет, він змушений був принизливо випрошувати в Салах-ад-Дина дозволу для християнських паломників і купців протягом трьох років відвідувати Святе місто. На довершення всіх неприємностей Ричард по дорозі додому потрапив у полон до свого кузена ерцгерцога Австрійського Леопольда і протягом 1,5 років сидів у в´язниці, аж поки його мати Аліенора Аквитанська1 не викупила його. Основним надбанням Ричарда в цьому поході стала неприязнь до підступної Римської церкви і до своїх „братів" - європейських монархів.

З обранням папою Інокентія III хрестоносний рух отримав новий стимул. Новий папа поставив собі за мету не тільки закріпитися у Святій землі, але й принести католицтво у Прибалтику, де мешкали останні язичницькі племена. Для цього у фортеці Ріга було створено новий орден мечоносців (їхнім гербом став червоний хрест, перетнутий чорним мечем) - інша назва ордену Ливон-ський. Сили есто-чудського і лівонського племінних союзів були значно слабкішими від мечоносців і невдовзі були розбиті. Спроби ливонців захопити Новгород теж були невдалими. У 1223 р. лицарі зазнали поразки від дружин князя Ярослава з Переяслава-За-леського під м. Дерптом (Юр´євим). У 1236 р. ливонці були розбиті литовцями під містечком Шуляй і, насамкінець, 5 квітня 1242 р. у битві на Чудському озері вони були остаточно потрощені новгородським князем Александром Невським.

Четвертий хрестовий похід (1202-1204 pp.) також було організовано папою Інокентієм III. Він мав за мету підпорядкування православної церкви і ліквідацію патріаршества у Константинополі. Щоб відвести величезну небезпеку від своїх земель, Галицько-Волинський князь Роман Мстиславович надав дієву допомогу хрестоносцям на їх сухопутному шляху до Константинополя, за що здобув від папи титул „імператора Руського" і тим самим відгородив південно-західну Русь від розграбування. За змовою з ватажком хрестоносців Боніфацієм Монферратським, венеціанський дож Енрі-ко Дондоло переправив хрестоносців на венеціанській флотилії до Константинополя з метою відновити на Візантійському престолі Ісаака II, який обіцяв йому за це 200 тис. срібних марок. Після недовгої облоги Ісаака II було поновлено на престолі. Проте скарбниця держави виявилася порожньою. Імператор квапливо спробував зібрати потрібні гроші з міського населення, що спричинило повстання. Ісаака було вдруге скинуто з престолу, тепер уже назавжди.

Обурені таким станом справ, хрестоносці штурмом оволоділи Константинополем, піддавши християнське місто нечуваному пограбуванню. Імператором замість колишнього Алексія Комніна, попередника тепер нікому не потрібного Ісаака II, було обрано Бодуе-на Фландрського. Збитку було завдано на 400 тис. марок. На руїнах Візантії було відтворено Латинську імперію. В Епірі і в Македонії -грецькі монархії Епірське царство, Нікейська та Трапезундська імперії. Венеціанська республіка відхопила собі 3/8 візантійської території. Про відвоювання Єрусалима вже ніхто й не мріяв.

Після падіння Константинополя хрестоносний рух пішов на спад. І тоді у 1212 р. Інокентій III оголосив про те, що Єрусалим можуть звільнити лише діти, оскільки вони ще не обтяжені гріхами й пороками. У Марселі зібралося близько 10 тис. дітей з усіх областей Франції, яких марсельські судновласники стали перевозити на Схід. Цей захід завершився тим, що в Александрії Єгипетській більшість дітей було продано заповзятливими купцями в рабство до турків. Та ж доля спіткала і германських дітей. Турки стали комплектувати з хлопчиків загони мамелюків та яничар, а дівчат продавати в гареми емірів. Це викликало сильне обурення в Європі, але без будь-яких наслідків.

П´ятий хрестовий похід не просунувся далі від дельти Нілу. Лише в шостому поході германський імператор Фрідріх II разом з єгипетським султаном знов оволодів Єрусалимом. Але в цей час зі сходу на Європу посунула навала монголо-татар на чолі з ханом Бати-єм. Лицарі окремими загонами почали повертатися в Європу, над якою нависла жахлива загроза вторгнення. Внаслідок цього загальна міць хрестоносців на Сході значно зменшилася і у 1244 р. мусульманські війська вигнали чужинців з Малої Азії назавжди.

Сьомий хрестовий похід (1248-1254) здійснювався лише французькою армією під командуванням короля Людовика IX Святого. Однак в Єгипті король потрапив у полон до султану Туніса. У полоні Людовик намагався навернути султана у католицтво. Хоча це йому не вдалося, султан відчув повагу до бранця і відпустив його під чесне слово, що той сплатить викуп. Викуп було сплачено вчасно, щоправда, після повернення з походу Людовик помер від чуми.