Всесвітня історія

2. Англія та Франція напередодні війни

Генріх

IIІ

Плантагенет, ставши королем Англії, зберігав свої володіння у графстві Анжу та герцогстві Аквитанському на території Франції. Англія посідала другорядне місце в його внутрішній політиці, перетворившись на полігон для соціальних „експериментів". З метою обмеження сепаратизму острівних баронів король наказав зрівняти із землею 300 замків і посилити судову владу.Тепер суд шерифа, який був до цього вищою судовою інстанцією, доповнювався королівським роз´їзним апеляційним судом, до якого міг звернутися зі скаргою будь-який вільний підданий після сплати судового мита. На суді свідчення двох незалежних людей мали більше довіри, аніж ордалії (випробування водою чи вогнем, або ж судові двобої) у старому праві.

Військова реформа зводилася до заміни прямої військової служби „щитовими грошами". Васали зобов´язувалися служити не більш ніж 40 діб на рік, після чого вважалися вільними від служби. Тепер король на отримані гроші набирав найману армію на необмежений строк, оскільки грошей йому вистачало. Одночасно відновлювалося селянське ополчення - вільні громадяни з´являлися на збірні пункти зі своєю зброєю.

Іоанн Безземельний,який втратив свої володіння у Франції, спромігся посваритися з могутнім папою Інокентієм III, був відлучений від церкви і врешті визнав себе одвічним васалом папи. Англію було обкладено щорічним внеском у 100 марок сріблом. Пригнічені невдачею короля у 1215 р. барони повстали і змусили Іоанна II підписати Велику Хартію вільностей, яка фактично була конституцією станово-представницької англійської монархії. Так у ст. 39 вперше в юридичній практиці середньовіччя відзначалося: „...віднині жодну вільну людину в Англії не буде заарештовано, ув´язнено, позбавлено майна чи піддано вигнанню інакше, ніж за законами держави, чи за вироком палати перів". Права і вільності, які раніше було надано містам, підтверджувалися. Іноземним купцям надавалися рівні привілеї з вітчизняними. Спочатку це викликало незадоволення, та потім таке становище відіграло позитивну роль, створивши умови для вільної конкуренції британським товарам.

Генріх III, що змінив на троні Іоанна II Безземельного, не зміг втриматися від зовнішньополітичних авантюр: він забажав від своїх підданих разової сплати 1/3 прибутків для завоювання корони Сицилії. У 1258 р. барони скликали в Оксфорді з´їзд, який отримав назву „скажений парламент". На з´їзді було вироблено нову конституцію, яка встановила в Англії феодальну демократію. У країні розпочалася громадянська війна. Одна частина англійців підтримала короля, інша - Симона де Монфора. Генріх ІІІ, щоб здобути гроші для війська, пішов на непопулярні заходи: конфіскацію грошей у євреїв та вислання їх із країни. Останні з іудейських купців залишили країну в 1290 р. Утративши кредити, купці та ремісники стали розорятися та відійшли від короля. У битві при Льюісі у 1265 р. Монфор з 15 тисячами бійців лондонського ополчення розбив Генріха III і взяв його в полон. На початку 1265 р. він скликав представницький парламент.

Наприкінці XIII ст. парламентський лад зміцнів остаточно. Парламент складався з двох палат: палати лордів, яка стала судом з політичних питань, і палати громад, що вносила проекти білей, законів та регулювала податкові питання.

У 1348 р. Англію вразила епідемія чуми, яка забрала 1/3 дієздатного населення. Тепер ані в місті, ані в селі катастрофічно не вистачало робочих рук. З цієї причини середня зарплатня зросла майже в 10 разів. Едуард III (1327-1377 pp.) видав серію ордонансів, за якими кожен дорослий чоловік чи жінка мусили з 12 до 60 років працювати там, де їм пропонували платню, що встановилася до „чорної смерті". За відмову робітників ув´язнювали, забивали у колодки, таврували залізом і навіть відправляли на каторгу. Жебрацтво заборонялося. Сільські феодали знову стали запроваджувати панщину, обмежували викуповування селян з особистої залежності. Усе населення було обкладено подушним податком.

Різке скорочення населення та подорожчання вартості праці привело до її механізації. Починають, зокрема, будувати водяні млини. Та спершу Велика чума призвела до „другого видання кріпацтва" в усіх сферах економічного життя та спричинила заворушення по всій Європі. Стала переважати примусова праця, яка не передбачала матеріальної зацікавленості. Нижчі стани почали відстоювати свої права. В Англії відбулося повстання Уота Тайлера (1381 р.), у Франції - Паризьке повстання (1356-1358 pp.), селянська Жакерія (1358 p.), пізніше розпочався гуситський рух у Чехії (1419-1439 pp.). На додачу по Франції прокотилася хвиля єврейських погромів, бо євреїв звинувачували у поширенні епідемії. Євреїв тисячами спалювали, закопували в землю живцем, позбавляли майна. Указом короля 1394 р. євреям, які не зреклися своєї віри, приписувалося залишити територію королівства.

Перерозподіл скарбів привів до стрімкої концентрації капіталів у руках невеликої групи купців та підприємців, які своїм багатством могли суперничати з королем. Королі ж, не усвідомлюючи цього, надавали їм законодавчі права, сприяючи тим самим подальшому збагаченню. Тож в Англії, як і у Франції, тривав період первісного накопичення капіталу, що обумовлювало територіальну та економічну експансію з метою здобуття нових ринків збуту товарів.

Основною причиною Столітньої війни була боротьба Франції за приєднання областей Європи, які перебували під владою Англії, та Фландрії до своєї території. Приводом до війни стали династичні зазіхання Едуарда III Плантагенета на французький престол після смерті останнього Капетинга Карла IV. Але французька знать обрала королем Філіпа IV Валуа, який був далеким родичем покійного короля.