Всесвітня історія

1. Розвиток капіталістичних відносин у Нідерландах та його соціальні наслідки

У XV ст. значна частина нідерландських земель входила до складу герцогства Бургундського. Довга боротьба герцогів з Францією за гегемонію у Нідерландах завершилася поразкою бургундської армії у битві при Нансі в 1477 р. Марія Бургундська, спадкоємиця герцогського престолу, змушена була видати т. зв. „Великий привілей", який відновлював привілеї Нідерландів, що були скасовані Карлом Сміливим. Для закріплення власного положення вона вийшла заміж за Максиміліана Габсбурга, який з часом став германським імператором. Тепер Нідерландські землі опинилися у династичній залежності від Габсбургів, а після розділу імперії у 1555 р. Нідерланди відійшли під владу короля Іспанії Філіпа II.

У політичному ладі Нідерландів тривала боротьба між двома напрямами. З одного боку існував урядовий апарат на чолі з імператором (а потім королем Іспанії) зі спеціальною Фландрською радою при ньому. Практично Нідерландами управляв намісник, при якому існувало три галузеві ради: державна, фінансова і таємна. Ці ради займалися підготовкою законопроектів, найважливіших розпоряджень. Центральним Судовим органом була Головна рада. Ця Централізована рада все більше набирала сили, виконуючи волю монарха та його намісника. З іншого ж боку, у Нідерландах існували представницькі установи, успадковані від станової монархії - Генеральні та „обласні" штати. Вони, головним чином, займалися збиранням податків. Окрім того, у містах і містечках мали місце магістрати (місцеві управи), де панували патриції, бюргери, багаті купці. Кожна область, кожне місто мали свої власні привілеї, вільності і їхню недоторканість магістрати вперто захищали від зазіхань іспанської влади. Тому монарх у Нідерландах був дещо обмежений у своїх діях. Проте Нідерланди були дуже важливі для Карла V, адже у середині XVI ст. вони збагатили скарбницю іспанської корони на один мільйон гульденів. Нідерланди також були важливим воєнним плацдармом для ведення операцій проти Франції та деяких німецьких князівств.

Але Нідерланди також мали свою вигоду від приналежності до володінь Карла V - на його територіях нідерландські купці мали вигідні ринки збуту, захист своїх торгівельних інтересів в іноземних країнах, певну приналежність до колоніальної торгівлі. Однак, вже у II половині царювання Карла V безкінечні вимагання податків, грабіжницькі династичні війни, нехтування господарчими інтересами країни іспанськими монархами почали підривати економіку й фінанси Нідерландів, що викликало гостре обурення тамтешнього населення. Назрівав конфлікт, корені якого визначалися не лише в самій непопулярності політики Карла V, а в характері соціально-економічного розвитку Нідерландів.

Справа в тому, що у І половині XVI ст. у Нідерландах ішов швидкий розпад феодальних відносин, розгортався процес первинного накопичення капіталу і зароджувалися капіталістичні форми господарювання. На невеликій території містилося близько 300 міст, понад 6500 сіл із населенням у 3 млн осіб. Нідерланди часто називали „країною міст". При цьому не всі 17 провінцій були однаково економічно розвиненими. Умовно вони розділялися на три групи: центральний промисловий район - Фландрія і Брабант; північно-західна торгівельно-промислова група - Голландія і Зеландія, та окраїнні землі - Артуа, Люксембург, Намюр та ін (головним чином сільськогосподарські провінції). У Фландрії і Брабанті товарне виробництво і купецький капітал, які вкоренилися тут вже у ХНІ ст., стали підґрунтям для розвитку капіталістичних відносин.

На зміну цеховому ремеслу складалися капіталістичні мануфактури. Якщо у XVct. вони виробляли на експорт 15-20 тис. штук саржі на рік, то у 1563 р. - вже 97795 тис. штук.

Антверпен - найбільший порт Нідерландів - перетворився на центр світового ринку. У Зеландії та Голландії також були помітні значні економічні зміни. Цехові галузі ремесла, особливо суконна, переживали тяжкі часи - обсяги річної продукції впали у 5 разів. Зате навколо міст розвивалося вільне ремесло, виникали нові мануфактури. Голландія мала 800 великих кораблів і ще більше дрібних, десятки тисяч матросів. Зростала торгівля також у північних провінціях.

Дворяни Фландрії та Брабанту не змогли прилаштуватися до нових економічних умов - вони збідніли, погрузли в боргах. їхні землі переходили до лихварів, бюргерів, навіть до багатих селян, до монастирів, які володіли половиною усіх земель країни. Феодальні відносини розпадалися. Більшість селян Фландрії ставали вільними орендарями. Феодальні повинності ставали рідкістю. Багаті селяни і фермери наймали батраків, налагоджували прогресивну технологію сільськогосподарського виробництва, тоді як бідне селянство розорялося і потрапляло в тенета лихварів.

Певна річ, процес первинного накопичення капіталу, становлення капіталістичних відносин викликали глибокі соціальні струси. Економічна та політична влада відходила від дворянства: середньовічне бюргерство і селянство розпадалося, цехові і вільні ремісники бідніли, перетворюючись на волоцюг і жебраків. Ті, кому пощастило потрапити у найми, піддавалися жорстокій експлуатації: по 12-14 годин на день за жалюгідну платню. Ті, хто спромігся не зубожіти, змушені були працювати понад усяку міру, виснажуючись у майстерні. Збирати милостиню було небезпечно - закони жахали за це лютою карою.

Іноземні монархи грабували країну велетенськими податками та династичними війнами. Вони підтримували сили феодальної реакції - аристократію та католицьку церкву, а в містах - цехову та патриціанську олігархію. Це, звісно, приводило до розколу суспільства. Народжувалися нові суспільні верстви - буржуазія і мануфактурний пролетаріат. Вони болюче сприймали наслідки реакційної політики іноземного абсолютизму. Соціальний конфлікт ставав неминучим. Він вибухнув серією повстань: 1534-35 pp. у північних провінціях та Агентському повстанні 1539-40 pp. Обидва заворушення відзначилися великою гостротою і складністю соціальних протиріч.