Всесвітня історія

3. Початок і розвиток революційних подій

Першим актом буржуазної революції та визвольної війни стало іконоборське повстання. У серпні 1566 р. збройні народні загони, які підбурювалися лютеранськими консисторіями, почали погроми католицьких церков, винищення ікон, статуй святих - тобто паплюження католицьких релігійних святинь. У Зеландії почалося звільнення заарештованих єретиків. Усією силою повстання вдарило по католицькій церкві, яка була в очах населення оплотом іспанського володарювання. Було погромлено кілька тисяч церков. Головними опорними пунктами повстання стали Фландрія, Брабант, Голландія, Утрехт. Успіх повстання міг бути здобутий лише за умови згуртування всіх сил зі зброєю в руках. Проте ані Союз дворян, ані консисторії не змогли взяти владу до рук. Вони хотіли тільки „налякати" уряд, але самі злякалися розмаху народного руху. Союз дворян саморозпустився, а графи Егмонт і Сванський самі стали переслідувати іконоборців. Рух без керівництва почав спадати, а уряд став готувати каральний похід. Улітку 1467 р. герцог Альба на чолі відбірного війська вступив у Нідерланди. Він не міг і не бажав розуміти сутність подій у країні, а прагнув лише одного - ліквідувати привілеї Нідерландів, притиснути революційний рух, викачати побільше золота, хоча б навіть ціною повного розграбування країни.

Було створено королівську раду у справах заколоту („кривава рада"). Серед страчених першими опинилися вожді опозиції, графи Егмонт і Горн, представники дворян, купці, бідний люд. Почалося встановлення іспанських порядків. У країні запанували інквізитори, іспанські чиновники, їхні посібники з числа місцевих аристократів і міського патриціату, свавільні солдати. Кривавий терор герцога Альби дійсно налякав боягузів, але розпалив хоробрість патріотів. Ліси Фландрії стали схованкою озброєного люду, ремісників, селян. їхні загони винищували дрібні групи іспанських солдатів, священиків, ченців, судових чиновників. Страти посібників іспанців здійснювалися за вироком підпільних консисторій. Партизанів - „лісових гезів", підтримувало населення, яке постачало їм продовольство, вело розвідку для їхніх потреб.

На півночі партизанська боротьба набувала іншої форми. Там матроси, рибалки, портовий люд, деякі судовласники і дворяни-кальвіністи повели боротьбу проти іспанців на морі, використовуючи англійські порти як свої бази. Англія стала допомагати їм у боротьбі проти Іспанії. „Морські гези" захоплювали й топили іспанські кораблі, нападали на приморські містечка. Побачивши успіх їх дій, Принц Оранський, який переховувався у Німеччині, став видавати „морським гезам" каперські посвідчення на право ведення війни проти Альби і посилати до них своїх офіцерів.

Навколо Оранського згуртувалися дворяни, які тікали з Нідерландів. Але його наміри були дещо іншими, ніж у гезів. Він готував секретні плани союзу з німецькими лютеранськими князями, Францією, Англією ціною поділу Нідерландів. Такі проекти означали боротьбу з Іспанією не заради нового, а для повернення минулих порядків. Разом з тим, дворяни мали намір через воєнний тиск змусити Філіппа піти на поступки і домовитися з ним.

Зовні принц поводив себе як справжній патріот, а його прибічники створювали йому авторитет борця за свободу. Кілька разів військо Оранського з солдатів протестантських князів і французьких гугенотів вдиралося до Нідерландів. Та ці солдати-найманці бажали тільки грабувати і не прагнули співпрацювати з тезами. Воєнні операції Оранського в Нідерландах зазнавали поразок.

У 1572 р. герцог Альба готувався ввести алькабалу (10%-вий податок на продаж товарів). Чутки про це викликали паніку, остаточно розваливши економіку. В кінцевому рахунку було введено навіть більший податок. Саме у такій ситуації караван „морських гезів" 1 квітня 1572 р. захопив місто Бриль у дельті Рейну. Це стало початком загального повстання у північних провінціях. Селяни також підтримали „гезів", які били іспанців на морі. Почався другий етап Нідерландської революції.

Ані герцог Альба, ані принц Оранський не змогли оцінити всієї важливості цих подій. Лише із запізненням Оранський став шукати зближення з революційними силами на півночі. Влітку 1572 р. штати Голландії та Зеландії визнали Оранського головнокомандувачем і надали йому верховну владу. У жовтні 1572 р. Оранський прибув у Голландію. Але він прагнув більшої самостійності. Період з 1573-75 pp. був тяжким для повсталих. Альба всіма силами рушив на північні провінції. Жителі Хаарлему 7 місяців тримали облогу іспанців і лише від голоду змушені були здатися. А жителі Лейдену витримали всі труднощі облоги і вистояли. Щоправда, їм на допомогу прийшли сили „морських гезів". Коли не стало сил витримувати облогу, лейденці зруйнували дамби і затопили морськими водами землі навколо міста. Завдяки цьому флот гезів зміг підійти до міста впритул і своїм вогнем відкинув іспанців. Кораблі маневрували просто вулицями міста, яке було врятовано завдяки стійкості і мужності його жителів.

Врешті у Мадриді зрозуміли, що політика Альби в Нідерландах провалилася, і приборкати ці землі самим лише терором не вдасться. Наприкінці 1573 р. його було відкликано до Іспанії. На його місце прибув дон Луїс Рекезенс. У своїх діях до 1575 р. він мав певний успіх, але врешті також потрапив у складне становище. Не вистачало грошей для продовження боротьби з повсталими. Іспанські солдати роками не отримували платні та були деморалізовані героїчним опором народу. Після смерті Рекезенса влада перейшла до Державної ради, яка була зовсім безпорадною. До того ж іспанські війська у південних провінціях повстали, вимагаючи платні. Вони грабували і тероризували населення. Тому на півдні також визрівало повстання населення.

4 вересня 1576 р. Державну раду було заарештовано прибічниками Оранського (оранжістами). Влада іспанців скінчилася. Народ усюди брався за зброю, іспанців били і нищили повсюди. Проти них обурювалися навіть католицькі священики. У листопаді 1576 р. іспанці здійснили вилазку з цитаделі у місто Антверпен і піддали місто шаленому грабунку. Тієї ночі загинуло 8 тис. городян. Збитки сягали 24 млн гульденів. Після того дня Антверпен став занепадати, а його значення у світовій торгівлі згасати. Генеральні штати поквапилися з укладанням формальної мирної угоди між повсталими північними областями і землями, на яких збереглася влада іспанців. Вона називалася „Гентське замирення". Згідно з її змістом політичний статус Голландії та Зеландії залишався автономним, але їм заборонялося підтримувати кальвінізм.

Після прибуття у Нідерланди нового іспанського намісника дона Хуана Австрійського Генеральні штати, всупереч волі повсталих, почали з ним переговори. У лютому 1577р. дона Хуана було визнано намісником Філіппа, якщо він визнає „Гентське замирення". Проте у червні дон Хуан знов розпочав військові дії. Це, звісно, викликало нову хвилю народних повстань. У Брюсселі, Антверпені, Іпрі, Генті були створені революційні „комітети 18-ти".Членами цих комітетів були кальвіністи - буржуа, адвокати, цехові ремісники. Своїм головним завданням „комітети 18-ти" вважали організацію оборони від іспанців. Але насправді вони стали відігравати роль революційних органів влади. Ці комітети втручалися в усі справи. Вони запровадили свободу кальвінізму всупереч „Гентському замиренню". Гентійці навіть припинили сплату податків, укладали угоди з іншими містами Фландрії і Брюсселем.

Восени 1578 р. католицьке дворянство Артуа і Ено (т. зв. „не-задоволені") підняло заколот проти Генеральних штатів і пішло на згоду з іспанським королем („Араська унія"). У відповідь на це Голландія, Зеландія, Фрісландія й Утрехт (північ) відокремлюються від них і укладають Утрехтську унію, щоб продовжити боротьбу. Влада Філіппа на півночі Нідерландів ставала фіктивною. Невдовзі, 26 липня 1581 р. його владу було скасовано.

Тепер Оранський і Генеральні штати почали придушувати революційний рух. Революційний потенціал було підірвано. Врешті революція на півдні зазнала остаточної поразки.