Всесвітня історія

4. Друга громадянська війна 1648 р.

Роялісти спробували скористатися чварами між пресвітеріанами та індепендентами у своїх інтересах. За підтримкою зрадників король дійшов згоди із шотландськими пресвітеріанами, які побоювалися перемоги індепендентів в Англії.

У Південному Уельсі та Кенті роялісти підняли повстання, а з півночі почали наступ шотландські війська. Сам король втік на о. Уайт, але був затриманий там владою острова. Перед небезпекою контрреволюції левеллери та генерали (гранди) об´єдналися. Під тиском солдатської маси левеллери та армійське командування домовилися про віддання Карла І під суд. Армія рушила на північ і під командуванням Кромвеля 17 червня 1648 р. розбила шотландське військо біля Престона. На початку грудня армія повернулася до Лондона. Пресвітеріани рішуче відмовилися від суду над королем і стали готуватися до розпуску армії. Тоді за наказом командування полковник Прайд із загоном солдатів 5 грудня 1648 р. здійснив чистку парламенту, вигнавши звідти пресвітеріан. Його запитали: „На якій підставі?" Він відповів: „За правом меча". По суті, ця акція являла собою революційне насильство з метою уникнення контрреволюції.

Після Прайдової чистки парламенту почалася підготовка до суду над королем. Віроломство та підступність Карла І, його зрада були очевидними. Враховуючи опір лордів, палата громад 4 січня 1649 р. оголосила себе верховною владою. Фактично це означало встановлення республіки. Для проведення суду було створено спеціальний верховний трибунал. Процес протікав безперервно при великому скупченні солдатів та народу, які вимагали страти короля. Цей тиск народу мав вирішальне значення, оскільки серед ін-депендентської верхівки не було твердого наміру стратити Карла. Після винесення смертного вироку 30 січня 1649 р. короля скарали на горло. Цей акт був моментом вищого підйому революції. У травні 1649 р. було проголошено республіку. Палата лордів та королівський суд скасовувалися. Однак республіка не стала демократичною. Влада в ній належала середній буржуазії і середньому новому дворянству. Вони почали придушувати народний рух. Почалися переслідування левеллерів. Джона Лільборна засудили на вигнання.

Експлуататорська природа індепендентської республіки позначилися в її колоніальній зовнішній політиці. Після розгону левеллерів уряд у серпні 1649 р. послав Кромвеля з армією для придушення ірландського повстання. Похід до Ірландії супроводжувався нечуваною жорстокістю та різаниною. Так Ірландія стала першою жертвою колоніальної політики Англії. Потім армія рушила до Шотландії. Пресвітеріани в Шотландії були налякані перемогою індепендентів в Англії і запросили на престол сина страченого короля Карла І. Армія Кромвеля 3 вересня 1651 р. у битві при Бустері розбила шотландські війська. Все це посилювало політичний вплив армії та воєнного командування. Одночасно з тим швидко збагачувалася індепендентська верхівка. Генерали й офіцери швидко скуповували маєтки єпископів та роялістів і перетворювалися на великих землевласників. Режим республіки скомпроментував себе в очах простого люду. Правління грандів почало втрачати опору в народі. Незадоволення зростало, а серед охвістя Довгого парламенту посилювався вплив прибічників відновлення монархії та розпущення армії. Це спонукало Кромвеля до нового державного перевороту.

20 квітня 1653 р. він із загоном солдатів з´явився на засідання парламенту і силою розігнав його - це відповідало інтересам народу. У липні 1653 р. було скликано новий, так званий Малий парламент.

До його складу потрапило багато демократично налаштованих „божих людей" - сектантів, які проповідували встановлення незабаром тисячолітнього царства Христового на землі. При великому невдоволенні генеральської верхівки Малий парламент зібрався ліквідувати десятину та скасувати відкуп непрямих податків. Заможні верстви були налякані діяльністю Малого парламенту і 13 грудня 1653 р. його було розпущено.

На відміну від розігнання охвістя Довгого парламенту, це був явно контрреволюційний акт. Ця подія показала, що індепендентська республіка вже не мала підтримки нового дворянства і буржуазії і втрачала опору в народі. За цих умов армійське командування перейшло до відкритої воєнної диктатури. 16 грудня 1653 р. Кромвеля було проголошено головою держави з титулом лорда-протектора. У його руках зосередилася величезна влада. Йому підпорядковувалася армія та флот, він мав право укладати угоди з іноземними державами, видавати укази. Щоправда, парламент та Державна рада залишалися, проте вони не мали реальної влади. Майновий ценз для виборців було піднято до 200 фунтів стерлінгів. Таким чином від виборів усувалися навіть багато хто з фригольдерів. Республіку фактично було ліквідовано. Зовнішня політика протекторату позначилася суттєвими успіхами в торгівлі та колоніальній політиці. Та після смерті Кромвеля у 1658 р. титул протектора перейшов до його сина Річарда, який був нікчемною людиною, не мав жодного авторитету в армії. Серед генералів почалася боротьба за владу, було зроблено спробу відновити охвістя Довгого парламенту.