Всесвітня історія

1. Міжнародні відносини у XVI ст.

З кінця XV ст. Європа вступила в новий період міжнародних відносин. На той час у низці країн завершилося територіальне об´єднання і склалися умови для створення феодально-абсолютистських держав.

Великі географічні відкриття наблизили до країн Європи Новий Світ та Схід. Заокеанські володіння Іспанії та панування Португалії на морських шляхах до Південно-Східної Азії залучили ці країни до числа перших колоніальних держав світу На початок XVI ст. Англія, Франція, Іспанія, Португалія, Данія і Швеція вже досягли значних успіхів у створенні власної державної єдності. У II половині XVI ст. у ході Нідерландської буржуазної революції народилася Республіка Об´єднаних провінцій. У той же час це століття було свідком утворення і розпаду великої багатонаціональної держави Карла V.

Із народженням абсолютистських монархій на перший план виступають суперечності між великими державами, до яких прилягали середні та маленькі країни. Зіткнення між державами переростали у загальноєвропейські конфлікти, але посилення якоїсь однієї держави не допускалося. Зміцнення однієї монархії за рахунок іншої спричиняло дію у відповідь з боку сусідніх держав, які дбали про рівновагу сил. Створювалася так звана система „політичної рівноваги".

Феодальна природа будь-якої держави визначала характер її зовнішньої політики. І війна була одним з головних її проявів. Дворянство XVI ст. розглядало війну як поле своєї звичної діяльності, як важливе джерело засобів існування. Велика роль, яку відігравало дворянство у централізованій європейській державі, дозволяла йому використовувати державу як засіб феодального грабіжництва. Сама війна, служба в армії були виправдані з точки зору дворянських інтересів. Окрім того, війна була необхідною і для голови дворянства - короля, як один із засобів збільшення числа своїх підданих і, разом з тим, своїх прибутків. Саме цими обставинами пояснювалися перманентність і затяжний характер війн XVI ст.

Характер війн, масштабність воєнних операцій ставили питання про постійні армії та про їх розширення, про залучення на службу не лише городян та селян, але й найманців. Серед них особливим попитом користувалися швейцарці та шотландці - ландскнехти. Особливий пріоритет тримали швейцарці, які довели свій воєнний професіоналізм.

З другої половини XVI ст. європейські монархи стали активно переходити до рекрутських наборів. Цьому сприяло зміцнення абсолютистських держав, а також виснаження ринку найманців. Армію становила піхота, кавалерія та артилерія.