Всесвітня історія

1. Причини революції та її початок

У Франції у другій половині XVIII ст. створилася ситуація, коли головною перешкодою на шляху капіталістичного розвитку країни була феодальна власність на землю і весь застарілий лад абсолютної монархії. Свавілля королівської влади, привілеї дворянства та духівництва, феодальні побори та нестерпні податки, обмеження купівлі-продажу землі, незлічені внутрішні митниці, різнобій одиниць міри і ваги в різних провінціях, політичне безправ´я, засилля церкви викликало незадоволення всього третього стану на чолі з буржуазією. Ця остання формувалася, збільшувалася та набирала сили. Вона не бажала більше миритися з феодально-абсолютиським ладом. Народ уже був готовий піднятися на боротьбу проти дворянської монархії.

У той же час дворянство та духівництво вперто дотримувалися старої політики. Найменші спроби реформувати старі порядки наштовхувалися на нездоланний опір. У 1774 р. Людовик XVI призначив генеральним контролером фінансів Тюрго - прибічника „просвітницького абсолютизму" та реформ. Тюрго зробив спробу дозволити свободу торгівлі хлібом та трохи обмежити марнотратність королівського двору. Та вже у 1776 р. противники реформ на чолі з Марією-Антуанеттою домоглися відставки Тюрго. Всі його реформи було скасовано. Уряд зневажив інтересами буржуазії. У 1786 р. було укладено торгівельну угоду з Англією, яка знижувала мита на ввезення англійських промислових виробів. Це завдавало серйозного удару по французьким мануфактурам і надавало вигоду дворянам, які купували англійські товари.

Зрештою, внаслідок всього цього, у 1787-1789 pp. у Франції склалася революційна ситуація. Через наплив англійських товарів численні мануфактури закривалися. У промисловості і торгівлі розпочалася криза. Серед підмайстрів і робітників поширювалося безробіття. Неврожай 1788 р. спричинив дорожнечу і нестачу продовольства. У містах почастішали народні заворушення. Робітники виступали проти підвищення цін, зловживань і свавілля хазяїв. У квітні 1789 р. у Парижі було розгромлено велику шпалерну мануфактуру і відбулися зіткнення населення з військами, було багато вбитих. У селах поновилися заворушення серед селян проти феодальних повинностей. Бідування та злидні серед народу різко посилилися.

Не було можливості також і в королівської влади правити країною за старою традицією. Щорічний дефіцит у скарбниці перевищував 80 млн ліврів. Державний борг сягав до 4,5 млрд ліврів. Отримати нові позики було неможливо. У 1787 р. король спробував утвердити нові податки, але зібрання нотаблів не затвердило їх і було розпущено. У тому ж році король спробував скликати Генеральні штати для затвердження нових податків. Оскільки третій стан і так був обтяжений податками поза всяку міру, король спробував хоча б частину податків перекласти на дворянство та духівництво, але це не вдалося. Вибори у Генеральні штати сприяли загостренню політичної кризи. Буржуазія вимагала політичних прав та влади.

Король Людовик XVI, боячись народного повстання, призначив скликання Генеральних штатів у Версалі, своїй мисливській резиденції. Генеральні штати відкрилися 5 травня 1789 р. Перед троном по один бік залу всілося 300 представників дворянства. По другий бік сіли 300 представників духівництва. Позаду всіх стоячи розмістилися 600 представників третього стану у простому чорному одязі. Тронна промова короля викликала в останніх крайнє роздратування. Король засудив „надмірне прагнення до нововведень", при цьому ані словом не промовився щодо реформ. Від імені уряду генеральний контролер фінансів Неккер висловив вимогу нової позики у 80 млн ліврів.

Третій стан відсунув становий принцип представництва. 17 червня Генеральні штати було проголошено Національними зборами.

Здійснення цього принципу загрожувало королю втратою влади. Тому 20 червня король наказав замкнути зал засідань і розпустити збори. У відповідь на це депутати на чолі з Байї зібралися в залі для гри у м´яча і продовжували роботу. 28 червня їм зачитали наказ короля розійтися по домах. Але один з депутатів - Мірабо заявив, що вони розійдуться лише під силою багнетів. Двір не наважився застосувати зброю, але скаженів від люті. І коли Генеральні штати оголосили себе Установчими зборами для вироблення конституції, уряд став таємно збирати війська для розгону зборів.

Проте 14 липня 1789 р. у Парижі почалося повстання. Невдовзі повсталі оволоділи всім містом. Коли з бійниць королівської в´язниці для державних злочинців - Бастилії гримнули гармати, повсталі пішли на штурм фортеці. Після нерішучого опору гарнізону Бастилію було взято. її комендант загинув. Це було поворотною подією в ході історії. Фактично падіння Бастилії стало початком революції і відкрило нову історичну еру. Повстання суттєво зміцнило позиції Установчих зборів. Урешті саме воно привело до падіння абсолютизму у Франції та до затвердження конституційної монархії. Ця перемога правила сигналом до революційного спалаху по всій країні, у тому числі й серед селянства. Разом з тим, розмах революційного руху налякав самі Установчі збори і в ніч на 4 серпня вони проголосили повне скасування феодального ладу, тобто всіх повинностей і ренти. Проте головне питання революції -аграрне - було ще далеким від повного вирішення, хоча селяни не відразу це збагнули. Заворушення в селах стали вщухати. 26 серпня Установчі збори ухвалили Декларацію прав людини і громадянина. На противагу королівському самодержавству Декларація проголосила принцип національного верхівництва - тобто нація проголошувалася єдиним джерелом будь-якої влади. Це формулювання припускало збереження конституційної монархії, яка б виконувала свої функції за волею нації. Проголошувалася свобода слова, совісті, друку. Свавільні арешти заборонялися.

Насправді ж більшість членів Установчих зборів не бажала проводити в життя принципи повної рівності. Велика буржуазія, яка панувала на зборах, прагнула згуртувати навколо себе народ і зберегти свій керівний вплив. Тому вона змушена була проголосити в Декларації загальний принцип рівності прав. З початком революції в Парижі та в інших містах Франції виникло багато клубів та газет. Восени 1789 р. було створено „Товариство друзів конституції" - Якобінський клуб. Він об´єднував помірних конституціоналістів і прибічників буржуазно-демократичних перетворень. Серед діячів клубу виділявся молодий адвокат Максиміліан Робесп´єр. Більш демократичним був клуб кордельєрів, який було засновано у 1790 р. У нього було забезпечено доступ навіть бідноті.

Установчі збори виробили конституцію 1791 p., яка зміцнювала режим конституційної монархії. Король два роки зволікав із затвердженням конституції, яка була вироблена ще наприкінці 1789 p., оскільки вважав її „занадто революційною", а народні маси навпаки, вважали її дуже поміркованою та половинчатою. Прибічники конституції вважали революцію завершеною. Народ же вимагав доведення її до кінця. Політичне становище в країні залишалося нестабільним.

Поштовхом до нового загострення ситуації стала спроба короля втекти з Парижа. У ніч на 21 червня 1791 р. король з королевою та дітьми таємно виїхали з палацу на північ, де знаходилася армія, її командування готове було підтримати короля. Але в містечку Варені поштовий служник випадково упізнав короля, який під час зупинки карети вийшов подихати свіжим повітрям. Заарештовану королівську сім´ю було повернено до Парижа під конвоєм.

Ця явна зрада остаточно підірвала авторитет монархії та викликала підйом демократичного руху. Газети і демократичні клуби вимагали скинення короля. З вересня 1791 р. король затвердив конституцію. Тепер місія Установчих зборів була виконана. Виходило так, що збори мали розпуститися у той час, коли на Францію насувалася загроза війни з усією Європою, а всередині країни буржуазна революція не була доведена до кінця.