Всесвітня історія

3. Внутрішня політика наполеонівської імперії

Останні події вкрай розхитали становище режиму Директорії. Велика буржуазія бажала сильної влади для придушення народних мас, задля успішної завойовницької політики та уникнення реставрації Бурбонів. Найбільш підходящою кандидатурою на місце диктатора здавався генерал Бонапарт. Родина Бонапартів нажила величезні багатства на спекуляціях, вона належала до „нових багатіїв". Інтереси цієї родини збігалися з інтересами великої буржуазії. Італійський похід приніс Бонапарту гучну славу та гроші. Невгамовне честолюбство пробуджувало в ньому жадобу влади. Дізнавшись про поразку своїх військ в Італії, він полишив напризволяще рештки своєї армії в Сирії та на невеликому судні потайки повернувся у Францію, уникнувши зустрічі з англійськими кораблями, які полювали на нього в Середземному морі. Великі фінансисти та сановники, в тому числі два члени Директорії -Сійес і Роже Дюко, стали готувати державний переворот. Деякі банкіри надали Бонапартові великі кошти для підкупу осіб, від яких залежав успіх справи. Заколотники домоглися призначення Бонапарта на посаду командувача паризьким гарнізоном.

9 листопада (18 брюмера) війська оточили Законодавчий корпус. Бонапарт спробував переконати депутатів внести зміни до Конституції. Залунали вигуки „Геть тирана!". Генерал Бонапарт отримав кілька ударів по обличчю, яке розбили йому до крові. Тоді, за наказом Мюрата, солдати розігнали депутатів. Та надвечір десятків зо два переловили знову і змусили їх під загрозою тортур ухвалити пропозицію про розпуск Директорії та передання влади трьом консулам - Бонапарту, Роже Дюко та Сійесу. Насправді ж лише Бонапарт сам став повновладним диктатором. Цей переворот встановив у Франції режим воєнної диктатури.

Власне, це й стало остаточним підсумком буржуазної революції. Бонапарт ліквідував демократичні завоювання революції та залишив від неї лише те, що було вигідним великій буржуазії. Вже два дні по тому почалися репресії проти якобінців.

Формально Франція залишалася республікою, але фактично це було тільки зовнішньою оболонкою. Вся повнота влади належала тільки Бонапартові, а два інших консули мали лише дорадчі голоси. Бонапарт командував армією, призначав людей на вищі воєнні та державні посади. Законодавчу владу було розподілено між різними державними установами, які стали слухняним знаряддям у руках консула.

Місцеве самоврядування було знищене. З 1800 р. на чолі департаментів було поставлено префектів - ставлеників першого консула.

У 1802 р. під пильним наглядом поліції було проведено плебісцит, який пожиттєво закріпив за Бонапартом посаду першого консула. На той час друга коаліція розвалилася і Бонапарт використав це для своїх завоювань. Встановилася диктатура контрреволюційної буржуазії, яка у прагненні наживи спочатку привела Францію до межі загибелі, зрозуміла це, розгубилася і збагнула, що лише придушивши революційний демократизм, лише під захистом міцної, навіть тиранічної, хай навіть в особі цього страшного вояки Бонапарта, але тільки твердої та непорушної влади буржуазне суспільство може без перешкод розвиватися, забезпечивши вільний рух приватного капіталу.

Припинення Росією торгівлі з Англією викликало незадоволення російського дворянства, на боці якого опинилася і гвардія. 11 березня 1801 р. російського імператора Павла І було вбито заколотниками. Новий імператор Олександр І відновив дипломатичні стосунки з Англією. Однак Англія поки лишалася сам-на-сам проти Франції, свого головного торговельного конкурента і у березні 1802 р. було підписано мирну угоду між двома ворогами.