Всесвітня історія

4. Війни проти третьої та четвертої антифранцузьких коаліцій

У 1803 р. Наполеон став готуватися до висадки на Британських островах. Він розумів, якщо не підкорить воєнною силою Англію, то та завжди буде небезпечною для Франції. У Булоні на півночі країни було створено величезний воєнний табір, в якому накопичувалася армія для висадки на іншому березі Па-де-Кале. Для того, щоб відвернути загрозу від себе, англійська дипломатія вжила відчайдушних зусиль по створенню третьої коаліції у складі Англії, Росії, Австрії та королівства обох Сицилій. Як тільки третя коаліція оголосила війну Франції, Бонапарт страшенно розлютився. Тепер він змушений був на невизначений час відволікатися від підготовки десанту на Британію. У страшенному роздратуванні він оголосив: „Через п´ятнадцять днів я буду у Відні!" Про висадку через Ла-Манш тепер не могло бути й мови. Булонський табір було ліквідовано (як потім виявилося, назавжди).

Французькі корпуси рушили через Рейн. 20 листопада 1805 р. капітулювала австрійська армія генерала Мака. Наполеон рухався блискавично, але 21 жовтня того ж року адмірал Нельсон у битві біля м. Трафальгар розбив французький та іспанський флот, який було підготовлено для перевезення військ через Ла Манш. Загроза Англії була остаточно усунена. Але Нельсон, рятівник батьківщини, під час битви загинув. Відтоді він назавжди став національним героєм Англії.

Відтепер, поховавши надію найближчим часом завдати Англії воєнної поразки, Наполеон обрав шлях економічного придушення небезпечного ворога. Зваживши на те, що Англія була острівною країною і тому важкодоступною для його армії, Наполеон вирішив задушити її зашморгом континентальної блокади. Добре розуміючи, що економіка Англії живиться за рахунок торгівлі з Європою, він вирішив перерізати всі торговельні зв´язки ворожої держави з країнами Європи. Не маючи переваги над англійцями на морському театрі бойових дій, він змушений був стати на шлях завоювання всіх країн Європи, які були торговельними партнерами Англії.

Бонапарт, не звертаючи уваги на поразку свого флоту, стрімко рухався проти австрійської та російської армій, використовуючи для цього нейтралітет Прусії. 2 грудня 1805 р. у битві біля Аустер-ліцу союзницькі армії були розбиті. Лише стійкість російських військ, зокрема, мужні дії генерала Багратіона врятували союзників від цілковитого знищення. Яскравим епізодом цієї битви стала контратака кірасирської бригади росіян проти кавалерійського французького корпусу. Як писав Л.Толстой у романі „Війна і мир", "...то була атака, якій вражалися самі французи". Відчайдушним ударом кірасирська бригада зупинила атаку ворога і сама, майже вся, полегла на тому полі. Від бригади залишилося живими лише 16 чоловік.

Розбивши Австрію та Росію, Наполеон тепер не брав у розрахунок і Пруссію. Так, віддавши їй Ганновер, він потім вирішив знову відібрати його. Пересуваючи війська через Пруссію, він не зважав за потрібне питати дозволу в уряду - тобто поводив себе за правом переможця. Зрозумівши, що Пруссії загрожує окупація, берлінський двір вступив у союз із Росією та Англією. У вересні 1806 р. ці держави разом зі Швецією утворили четверту коаліцію.

Прагнучи не допустити об´єднання сил своїх противників, Наполеон вирішив швидко розправитися з Пруссією. Тим часом половина прусської армії була розкидана по десяткам гарнізонів. Пихаті і бездарні прусські генерали зневажали досвід ведення війн наполеонівськими військами. Організація й тактика прусської армії були вкрай відсталими. В армії панували муштра та палична дисципліна. 14 жовтня 1806 р. Наполеон зненацька атакував і розбив частину прусської армії під Ієною, того ж дня його маршал Даву розгромив головні сили прусаків під Ауерштадтом. У Пруссії спалахнула жахлива паніка. Гарнізони здавалися один за одним без жодного пострілу. Армія Наполеона вступила у Берлін. Пруссія приєдналася до континентальної блокади. Ця блокада втягувала Францію до безмежного поширення боротьби за світове панування, оскільки без забезпечення участі в блокаді всіх країн Європи не можна було досягнути придушення Англії економічними засобами. Ще важче було покласти край контрабандній торгівлі з Англією, котра велася повсюди, навіть у Франції. Важко було також припинити нейтральну торгівлю англійськими товарами. У 1807 р. Наполеон наказав конфісковувати нейтральні судна, які заходили до англійських портів та колоній. Англія зі свого боку оголосила блокаду портів Франції та її васалів. Англійський флот перехоплював нейтральні судна, які йшли з товарами до Франції.

Отже, Наполеон, розбивши Пруссію, рушив свої війська проти російської армії, яка стояла у східній Пруссії. 6 лютого 1807 р. біля Прейсіш-Ейлау відбулася запекла битва. Обидві армії зазнали тяжких втрат, але росіяни вистояли. Вперше Наполеонові не вдалося добитися рішучої перемоги. Проте 14 липня 1807 р. він усе ж таки розбив російську армію біля Фридланду. Становище Росії швидко погіршувалося. До того ж, починаючи з 1804 р. вона перебувала у війні з Іраном, а з 1806 р. почалася російсько-турецька війна. Не маючи союзників і не отримуючи допомоги від Англії, російський уряд вирішив змінити політичний курс і вступити в союз із Наполеоном. Але Франція також була виснажена. Сил для продовження війни з Росією не вистачало. Австрія вичікувала слушного моменту для удару Наполеонові в спину. За таких умов імператори Олександр І і Наполеон розпочали мирні переговори. Побачення імператорів відбулося в Тильзиті і 7 липня 1807 р. держави уклали угоду про мир та союз. Франція, таким чином, отримала свободу дій у Європі. По наполяганню Олександра І Наполеон повернув Пруссії частину земель на схід від Ельби. Білостоцький округ відійшов до Росії. Польські землі були відібрані у Пруссії, утворивши герцогство Варшавське. Росія за угодою мала приєднатися до континентальної блокади.

Тильзитський мир викликав велике занепокоєння в Англії, хоча у перемозі Наполеона над силами 4 коаліції була винна її власна бездіяльність. Англія боялася, що Франція захопить датський флот і 2 вересня 1807 р. британська ескадра без оголошення війни сама напала на Данію. Вона піддала бомбардуванню Копенгаген, захопила 16 кораблів і безліч дрібних суден. Росія формально оголосила Англії війну, але військові дії так і не розпочалися.