Всесвітня історія

5. Найвищий підйом могутності Франції. Назрівання кризи

У 1807 р. Наполеон, отримавши від Португалії відмову приєднатися до участі у континентальній блокаді, вдерся до неї через територію Іспанії, але там його війська почали діяти дуже невдало.

Після цього він захопив саму Іспанію та призначив її королем свого брата Жозефа. Однак там розпочалася визвольна війна, яка скувала значні сили Франції. Наполеон спробував примусити Росію до участі у війні проти Австрії, та Олександр І, туманно пообіцявши виставити невелику кількість військ, не збирався вести серйозні військові дії, про що, не приховуючи, говорили самі австрійці.

У 1809 р. Англія та Австрія уклали союз, створивши п´яту коаліцію проти Наполеона. Той просто скаженів від люті. І дійсно -патріотичний підйом в Австрії та створення ополчення дали їй змогу виставити більше 300 тис. солдатів. Франція зазнавала значних людський втрат. Воєнний дух французів йшов на спад. „Це вже не солдати Аустерліцу", - казав Наполеон про свої війська. Проте, 5-6 липня 1809 р. Наполеонові з великими зусиллями вдалося розбити австрійців біля Ваграму. Загальна кількість убитих у тій битві сягнула 40 тис. чоловік. Після цієї перемоги Наполеон ще кілька місяців вів мирні переговори з Австрією і 14 жовтня 1809 р. було підписано Шенбрунський договір. Австрія приєднувалася до континентальної блокади, сплачуючи Франції величезну контрибуцію.

Таким чином, у 1808-1811 pp. могутність імперії Наполеона досягло вищої межі. Але в той же час позначився початок її внутрішньої кризи. Англія, могутня торгова та промислова держава з багатющими фінансовими ресурсами, залишалася невразливою. її перевага з часом ще більше посилювалася. Надії Наполеона на континентальну блокаду не виправдалися. Контрабандна торгівля товарами під нейтральними прапорами зростала. Росія відновлювала та зміцнювала свої сили. її не зламали поразки при Аустерліцу та Фридланді. Наполеон не зміг знищити навіть менш сильних противників - Австрію та Прусію. З 1806 р. у цих державах почалися воєнні перетворення. Російський уряд проводив посилення та вдосконалення артилерії. Прусська муштра, що її запровадив Павло І, була відкинута: армія повернулася до традицій Суворова і критично засвоювала прийоми війни, які вживала французька армія. Отже, воєнна перевага Франції в Європі слабшала. Проти неї підіймався народно-визвольний рух в Іспанії та інших країнах.

Поступово стала назрівати і внутрішня криза наполеонівської імперії. З 1808 р. почало зростати невдоволення різних верств суспільства безперервними війнами та континентальною блокадою. Селяни все більше страждали від наборів до армії, податків, реквізиції коней. Незадоволеною була й буржуазія, яка не отримувала вигоди від континентальної блокади. Ткацька промисловість потерпала від нестачі сировини. Франція була аграрною країною, відсутність англійських товарів зачіпала інтереси заможних землевласників, зацікавлених у ввезенні дешевих англійських промислових виробів. Контрабанда набувала загрозливих розмірів. У 1810 р. Наполеон, наказавши спалювати завезену контрабанду, сам був змушений дозволити ввезення великих партій англійського сукна та інших товарів для потреб армії. Війни та континентальна блокада спричинили в 1811 р. економічну кризу у Франції. Розорення поневолених країн Європи знижувало їхній попит на французькі товари. Зростало безробіття.

Серед воєнної та чиновної знаті, створеної Наполеоном, також виникало незадоволення. Безперервні війни заважали їй спокійно користуватися багатством і славою, що були здобуті у минулих перемогах. Далекоглядні сучасники бачили, що імперія втягується до безперервних завоювань і рано чи пізно зазнає краху. Особливо відчував це Талейран, зі своїм рідким вмінням своєчасно передбачати розвал і падіння всіх режимів, яким він служив. Він вважав континентальну блокаду безглуздям. Наполеон усунув його з посади міністра закордонних справ. Тоді Талейран вступив у таємні зносини з Олександром І і став його інформатором відносно ускладнень Наполеона, що зростали.

Невдоволення стали виявляти також і васали. Людовик Бонапарт у Голландії, Мюрат у Неаполі, Жозеф Бонапарт в Іспанії - всі вони не схвалювали жорстоких здирств та континентальної блокади, боячись, що це підірве їхні власні позиції в цих країнах.