Всесвітня історія

1. Утворення світової системи соціалізму. Загальний розвиток та розпад

Протягом двох повоєнних десятиліть у Європі відбулася низка народно-демократичних революцій, а саме у Болгарії, Угорщині, Східній Німеччині, Чехословаччині, Польщі, Румунії, Югославії, а також на азійському континенті: в Китаї, В´єтнамі, Монголії та Кореї. Значною мірою цьому сприяв факт перебування на території цих країн радянських військ, які виконували визвольну місію під час Другої світової війни. Немає сумніву, що такі обставини визначили зміни у політичній орієнтації суспільств у цих країнах і викликали перетворення у політичній та соціально-економічній сферах. Перебудова відбувалася у відповідністю зі сталінською моделлю політичного устрою, яка характеризувалася високим ступенем централізації економіки та ідеології, насильством партійно-державної бюрократії. Тепер соціалізм як суспільний лад виходить за межі однієї країни та розповсюджується на регіони Східної Європи та Азії. Створюється світова система соціалізму. У 1959 р. до світової системи соціалізму приєднується Куба, а у 1975 р. - Лаос. Наприкінці 80-х pp. до її складу входило 15 держав, які займали територію 26,2% території планети, на якій проживало 32,3 % населення світу. Все це робило світову систему соціалізму суттєвим чинником на міжнародній арені у повоєнні часи.

З кінця 50-х і до 70-х pp. у більшості країн світової системи соціалізму було досягнуто значних успіхів у розвитку економіки, забезпеченні зростання життєвого рівня населення. Але не все складалося добре. Усе більш відчутними ставали негативні сторони принципів організації соціалістичної економіки. В її умовах залишалася скутою ініціатива господарчих суб´єктів, що не дозволяло вчасно і гнучко реагувати на швидкі зміни у світовій економіці. У 50-х pp. розпочалася науково-технічна революція. По мірі її розвитку все більше відчувалося технічне відставання соціалістичних від передових капіталістичних країн, перш за все в галузі новітніх технологій, електронно-обчислювальної техніки, енергетики. Спроби подолати це відставання наштовхувалися на глухий, прихований опір партійно-державної номенклатури, яка побоювалася втрати своїх ключових позицій у суспільстві. Це породжувало консерватизм, застійні процеси, гальмування всього суспільно-економічного розвитку, унеможливлювало перетворення, модернізацію та розвиток суспільства.

У другій половині XX ст. у світовій системі соціалізму позначилося загострення внутрішніх протиріч. Значною мірою цьому сприяла зовнішня та внутрішня політика правлячих партійних та державних кіл в СРСР. Так, недоторканою лишалася сталінська система та принципи управління суспільством, які базувалися на командно-адміністативному стилі. Навіть викриття культу особи Сталіна, яке розпочалося на XX з´їзді КПРС у 1956 році, нічого суттєво не змінило в суспільстві, залишилося у недоторканому вигляді панування партійно-державного апарату. Відповідно зберігався авторитарний стиль у відносинах СРСР з країнами соціалізму. Це сприяло виникненню конфліктів між СРСР та Албанією і Китаєм, хоча з боку останніх також спостерігалися амбіції партійної еліти. Особливо гостро це проявилося під час чехословацької кризи у серпні 1968 р. У відповідь на поширення суспільного руху, спрямованого на політичні та економічні реформи, уряд Радянського Союзу, за участю Польщі, Угорщини, Болгарії та НДР увів збройні сили на територію цієї країни начебто під приводом боротьби з контрреволюцією. Ця подія значно підірвала міжнародний авторитет світової системи соціалізму та Радянського Союзу.

Проте соціалістичні країни залишалися значною часткою світової економічної системи. Цьому зокрема сприяла роль, яку відігравала Рада економічної взаємодопомоги (РЕВ). Якщо з перших років після створення (1949 р.) РЕВ виконувала задачу лише врегулювання зовнішніх торгових відносин між соціалістичними країнами, то з 1954 р. стався перехід до координації народно-господарчих планів країн - учасниць РЕВ. Пізніше розпочалася спеціалізація та кооперування виробництва та міжнародний поділ праці. Було створено крупні економічні міжнародні організації, банки, зокрема Міжнародний банк економічного співробітництва, Інтер-метал, Інститут Стандартизації тощо.

Тож у першій половині 70-х pp. у більшості країн Центральної та Південно-Східної Європи, які належали до світової системи соціалізму, дійсно зберігалися значні темпи зростання промислового виробництва, які становили 6-8 % за рік. Проте слід зазначити, це досягалося переважним чином за рахунок екстенсивного розвитку виробництва.

Однак, з другої половини 70 pp. соціально-економічний та політичний стан почав погіршуватися. Кризові явища у країнах з ринковою економікою впливали на позиції світової системи соціалізму на міжнародному ринку. Відставання соціалістичних країн у науково-технічній сфері спричиняло втрату завойованих позицій на світовому ринку. Всередині країн створювався дефіцит, погіршувався життєвий рівень населення, що породжувало його незадоволення. Ставала очевидною нагальна необхідність докорінних змін, реформ. Першим проявом кризового стану соціалістичної системи стала Польща у період 70-80 pp. Схожі процеси відбувалися в інших країнах. Правлячі компартії там вже не могли утримати контроль над розвитком подій. Навіть застосування силових методів не приводило до успіху. Тільки після початку процесів перебудови в самому СРСР у другій половині 80-х pp. значно посилився рух за реформи у країнах світової системи соціалізму.

Протягом 80-х pp. країнами соціалістичної системи прокотилася хвиля демократичних революцій, які ліквідували монопольну владу правлячих компартій та замінили її демократичним правлінням. Переважним чином революції відбулися у другій половині 1989 p., хоча проходили в різних формах, як мирним шляхом, так і у вигляді збройних повстань, наприклад, у Румунії. Повсюди почався перехід до ринкової економіки, процеси денаціоналізації, збільшення сектору приватного капіталу. Загалом вони відбувалися зі значними помилками, промахами нового керівництва. Крім того, радикальні політико-економічні зміни породжували взаємне відштовхування країн, які були колишніми економічними партнерами у таборі соціалізму. Це, знов таки, не сприяло покращенню матеріального рівня населення та рівня їх життя. Внаслідок розпаду світової системи соціалізму відбувся значний перерозподіл сил на міжнародній арені. Схоже на те, що закінчується епоха існування міжнародних блоків у зовнішній політиці.

Однак існування світової системи соціалізму не пройшло безслідно у розвитку колишніх соціалістичних країн. Неминучим залишається їх повторне зближення та налагодження партнерства на нових умовах.