Основи загальної та юридичної психології

§ 1. Предмет, об´єкт та генезис юридичної психології

Становлення Української держави, спрямування законодавства на захист прав і свобод громадян, боротьбу зі злочинністю обумовлюють соціальну значущість юриспруденції, підвищення престижу професії юриста і авторитету правових наук. Поряд з цим, з реформуванням суспільства зростає потреба в юристах високої кваліфікації, яка визначається не тільки їх правовою підготовкою, але й системою набутих ними психологічних знань і навиків. Вирішення цього завдання покладається на юридичну психологію. З урахуванням цього, юристу необхідне глибоке засвоєння теоретичних основ юридичної психології, осмислення її суті, предмету і методів, сфер застосування.

Всебічне дослідження правопорушень, зокрема, вимагає належного психологічного аналізу особистості їх суб´єктів, а також фахового аналізу юридичної діяльності, що ґрунтується на вивченні основних психологічних явищ, процесів, станів, їх особливостей у правовій сфері. Усі ці напрямки можна об´єднати одним поняттям — «психологічна культура юриста». Вона передбачає у всіх працівників юридичних органів належно розвинену систему психологічних знань, а також навиків і прийомів, що забезпечують високу культуру спілкування, тобто сприятимуть реалізації комунікабельних відносин.

Психологічна культура підвищує ефективність юридичної діяльності, сприяє її гуманізації.

Як відомо, психологія (з грецьк. psyche — душа, logos — вчення, наука) — це наука про закономірності розвитку та функціонування психіки як особливої форми життєдіяльності людини, що проявляється у відносинах з оточуючими її людьми, з самою собою та з навколишнім світом.

Форми життєдіяльності людини, її міжособистісні контакти, сфери, в яких ці контакти виникають і розвиваються, дуже різноманітні. Цим і пояснюється велика кількість різних прикладних галузей психологічної науки, покликаних надавати безпосередню допомогу людям у їх професійній діяльності, в тій чи іншій сфері суспільної практики. Серед них: психологія праці, спорту, мистецтва, військова, медична, інженерна, авіаційна, космічна, соціальна, вікова, педагогічна психологія тощо.

Так само і в правозастосовчій, правоохоронній діяльності психічне життя людей набуває своєрідних рис, психічні процеси, стани та властивості виступають тут у специфічних проявах та поєднаннях, непритаманним іншим сферам людської практики. Весь цей широкий світ психічних явищ було названо психологією права, а науку, що її вивчає — юридичною психологією.

У ході розвитку наук проявляються дві протилежні тенденції: одна спрямована на інтеграцію знань, тобто на їх зближення та об´єднання, інша — на диференціацію знань, тобто до їх наступного виділення і розгалуження. Таким шляхом розвивалася і юридична психологія. На певному етапі розвитку правознавства юристи усвідомили, що для глибшого розуміння суті базових правових категорій необхідні відповідні психологічні знання, тому й почали використовували дані психології для вирішення правових питань, натомість психологи включали питання юриспруденції у сферу свого дослідження. Одержані в результаті цього знання на стику обох наук, зростаючи за обсягом і набуваючи внутрішньої єдності, об´єдналися в одній системі, що стала окремою наукою [1].

У зв´язку з тим, юридична психологія за методами дослідження та науковим поясненням психічних явищ тяжіє до загальної психології як її окрема галузь, а за колом проблем, що вивчаються, і практичною спрямованістю нероздільно пов´язана з юридичними науками. Дане коло проблем і практична спрямованість настільки значні, що уся система юридичної психології, її понятійний апарат структурується в залежності від логіки правового регулювання, правових факторів. Тому прийнято говорити про подвійний, психолого-правовий характер юридичної психології.

Тож виникнення і розвиток юридичної психології викликане об´єктивними причинами: з одного боку, саморозвитком базової науки (психології), яка опановує все нові сфери діяльності і від неї відростають нові гілки наукового знання з тенденцією до розвитку в окремі науки, а з іншого — соціальним замовленням, потребою практики. Однак це, на погляд М. В. Костицького, лише передумови для становлення нової наукової галузі знання. Для отримання статусу науки нова галузь наукового знання повинна мати свої специфічні об´єкт, предмет, методи і методологію дослідження, понятійний і категоріальний апарат, структуру та завдання [2].

Першим питанням, вивченням якого започатковується процес теоретико-практичного оволодіння будь-якою галуззю наукових знань чи навчальної дисципліни, виступає її предмет та об´єкт.

Предметом будь-якої науки виступають властивості та відносини оточуючого світу, що виділені у процесі практики в об´єкт дослідження для розкриття їх спеціальних закономірностей або, інакше кажучи, — це закономірності об´єктивної дійсності, що зовні виражені у різноманітних явищах, процесах, фактах. А відносини, породжені цими явищами, процесами і фактами, своєю чергою, становлять у найзагальному вигляді об´єкт науки.

Визначення предмета та об´єкта науки є важливим для дослідницької та практичної діяльності, пов´язаної із використанням її напрацювань. Без них неможливо правильно обрати шляхи розвитку науки, її методи, визначити систему.

Від чіткого розуміння предмета та об´єкта юридичної психології залежать межі, способи та конкретні можливості використання досягнень цієї науки в практичній діяльності.

Доречно зауважити, що визначення предмета юридичної психології різними авторами, які займались цією проблемою, відрізняються між собою. Це свідчить про те, що юридична психологія, як наука, все ще розвивається і є вільною від усталених догм.

При всій різноманітності підходів до визначення предмету юридичної психології більшість дослідників, які працюють у цій галузі, сходяться в думці, що юридична психологія вивчає закономірності й механізми здорової психіки людини у сфері правових відносин, або як ще іноді говорять, в системі «людина-право». Юридична психологія розуміє свій предмет у «психологічній частині» так, як його розуміє психологічна наука, а в «юридичній частині» так, як його розуміє юридична наука. Цей предмет — психологія людини у взаємовідносинах з правом (у найширшому його розумінні), а також юридико-психологічні явища. Останні характеризують суб´єктивний образ правової дійсності, це світ права в людині та людина у світі права.

Варто погодитись з М. В. Костицьким, що предмет юридичної психології — це не сума предметів психології й юриспруденції, тобто не психічні явища, стани і процеси плюс державно-правові явища, не окремі фрагменти дійсності у психологічній окрасі, а психологія державно-правових явищ як цілісність, в якій неможливо механічно відділити психологічне від юридичного, а можна лише виділити психологічні та юридичні підсистеми, які перебувають у динаміці, розвитку і нерозривному взаємозв´язку [3].

Поряд із предметом дослідження юридичної психології існує і об´єкт її дослідження. Об´єктом дослідження юридичної психології є людина в розвитку держави і права, у системі правових форм організації і діяльності держави та політичної системи суспільства, в процесах правотворчості, державного управління, діяльності правоохоронних органів, застосування норм права, в стані законності і правопорядку.